Райковецька культура

Ареал культури охоплює значну територію, що в цілому співпадає з ареалом попередньої празької культури — Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Румунії та Болгарії на південному заході.
Гончарний горщик райковецької культури. Канівське поселення, Черкаська областьОкремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. (роботи С. С. Гамченка на Житомирщині, розкопки на Старокиївській Горі у Києві тощо), проте широких масштабів ці роботи набули у повоєнний період, з кінця 1940-х рр. 
Назва культури походить від поселення в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому проведені В. К. Гончаровим у 1946—1947 рр.
Городище Монастирок на Дніпрі. Черкаська областьПізніше досліджені поселення поблизу Канева і Сахнівки та городище Монастирок на Середньому Дніпрі, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, поселення Тетерівка і Шумськ на Житомирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південому Бузі (розкопки Г. Г. Мезенцевої,    В. Й. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). У західних регіонах України значні розкопки проведені В. В. Ауліхом,   В. Д. Бараном, Б. О. Тимощуком, Л. П. Михайлиною,     М. А. Филипчуком та ін. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліснеськ, Бабка, Ревне, Добринівці та ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.
Загальний час існування райковецької культури визначається з кінця VII до ІХ—X ст. Культуру поділяють на два хронологічні етапи, що відрізняються відсутністю на ранньому та присутністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду. 
Ранній етап можна датувати кінцем VII — VIIІ ст., пізній — ІХ ст. 
Дослідження житла на городищі райковецької культури Монастирок. Черкаська областьНайпізніші пам'ятки (Канівське поселення, городище Монастирок та ін.) є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у Х ст.
Райковецька культура виникла на основі попередньої празько-корчацької. У південній частині її ареалу одним з компонентів формування була, очевидно, пеньківська культура, що зазнала впливів з боку празько- корчацької ще у VI—VII ст.    Вважається, що пам'ятки райковецької культури є головним компонентом формування матеріальної культури доби Київ-ської Русі.
У межах ареалу райковецької культури літопис вміщує низку племен Правобережного Подні-пров'я і Подністров'я — полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, ті- верців. Проте, типологічна одноманітність пам'яток райковецької культури перешкоджає визначенню особливостей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.

Селища слов'ян Правобережжя

Зараз на території України зафіксовано близько 500 неукріплених селищ райковецької культури. Їх топографія досить різноманітна — від низьких річкових терас і підвищених останців у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Місця для розташування селищ обирали з урахуванням особливостей рельєфу, які часто є природними межами і виконують захисні функції. Поряд із селищами завжди багато орної землі, пасовищ для худоби, є джерела питної води.
Поселення Рашків I на Дністрі. Чернівецька областьСелища відрізняються за розмірами — у Рашкові І досліджено 90 жител, у Чорнівці зафіксовано 160 ям-западин на місці споруд. Утім, скоріш за все, вони існували не одночасно, а належали до різних будівельних горизонтів. Частіше зустрічаються поселення, що складаються з 10—20 жител. Їхня площа, як правило, не перевищує 3 га.
Планіграфія поселень різна. Є поселення, де житла розташовані групами. У деяких випадках зафіксовані ряди жител, зокрема, на городище Монастирок простежуються три ряди.
На селищах знаходилися також господарські споруди, ремісничі майстерні, двоярусні гончар-ні горни, ями-льохи, вогнища просто неба та ін. 
Господарські споруди здебільшого були наземними і мали більш легку конструкцію. Зокрема, хліви були наземними спорудами, стіни яких сплетені з хмизу і з обох боків обмазані глиною. Ями для зберігання зерна («житні ями»), зі стінками обмазаними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину до 2 м, а іноді й більше.

Городища

Реконструкція забудови городища Монастирок на Дніпрі Черкаська областьГородища розташовані з урахуванням захисних властивостей рельєфу і займають берегові миси і підвищення. Вони по-діляються на городища-сховища, що не мали постійної забудо- ви (Красна Діброва), і адміністративно-господарські центри (Монастирок, Старокиївське, Добринівці), територія яких забудована житлами-напівземлянками, ремісничими майстернями та іншими господарськими спорудами.
Городища обох типів мали складну систему укріплень, що включала дерев'яні конструкції, земляні вали і рови. Основну роль у фортифікації відігравали дерев'яні стіни різних типів. Найпростішим і найпоширені-шим був частокіл, зроблений з вертикальних стовпів, які стояли в ряд впритул один до одного (Грозинці). 
До другого типу належать дерев'яні оборонні стіни, основу яких складають вертикальні стовпи, розташовані в одну лінію, але не впритул один до одного, а на певній відстані. Проміжок між ними закладався горизонтальними колодами, які кінцями закріплювалися у вертикальних пазах стовпів-стояків (Біла, Червона Діброва та ін.). Інколи стіни мають вигляд суцільного ряду зрубів (Ревне). Всередині така стіна розчленована на вузькі пустотілі кліті, які, очевидно, використовувались як бойові камери для воїнів. Із зовнішнього боку дерев'яні оборонні стіни зміцнені глиняними укосами, які часто мали крепіду — кам'яну або з цегли-сирцю. З внутрішнього боку вони підкріплювалися наземними довгими будинками — континами, що примикали до них. Ці споруди мали каркасно-плотові або зрубні стіни.

Житла слов'ян Дніпровського Правобережжя

Житлонапівземлянка з піччюкам'янкою. Село Ревне, Чернівецька областьЖитла були прямокутними або квадратними заглибленими спорудами, що мали дерев'яні стіни й опалювалися печами, спорудженими переважно з каменю, а також з глини. Відстань між долівкою житла і його дахом сягала приблизно     3 м, оскільки житла опалювались "по-чорному" і дим пі-діймався і збирався вище зросту його мешканців. 
Глибина материкового котловану становить 1—1,5 м, висота дерев'яних стін над котлованом складає 1,5—1,8 м. Площа жител від 6,5 до 30 кв. м. У цілому будівлі були більших розмірів, ніж у попередній час.
Відомо три типи конструкції стін у житлах. У більшості випадків вони мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювались по кутах, а також посередині стін. Між ними горизонтально укладалися плахи або дошки. Досить широко використовувалися зрубна конструкція. Рідше зустрічаються стіни стовпової конструкції з плотом. Зсередини такі стіни обмазували глиною.
Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Верхня частина покрівлі була укріплена на сволоку, що спирався на стовпи. Краї покрівлі напівземлянок, мабуть, спиралися на стіни або стовпи-стояки.
Реконструкція інтер'єру житла райковецької культури. Канівське поселенняПечі знаходяться у кутку житла, інколи вони споруджені на материковому останці або земляній підсипці. Переважають печі прямокутної форми розмірами 1,4—1,7 м, висотою до 1 м, складені з каменя. Рідше зустрічаються печі-кам’янки підковоподібної форми. У деяких випадках у печах-кам’янках склепіння споруджене з глиняних вальків. Печі з глини були менш поширеними. Вони мають круглу в плані форму (діаметром 1,2—1,6 м) і  купольне склепіння на дерев'яно-му каркасі. Деколи зустрічають- ся комбіновані, кам'яно-глиняні  печі та вогнища з глиняними черінями. 
На печах часто були встановлені великі глиняні жаровні,  що використовувались, можливо, для сушіння збіжжя.
Вхід у житло здебільшого розташований навпроти устя печі. 
Він, як правило, має вигляд тамбура-приямка, який похило спускається від рівня поверхні до долівки, або влаштований у вигляді ґрунтових сходів.
Поблизу жител знаходяться господарські споруди, що свідчить про існування окремих житлово-господарських комплексів. 
На поселенні Тетерівка простежено окремі двори.

Місця молінь та жертвопринесень

На відміну від інших слов'янських старожитностей раннього середньовіччя, серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різноманітних святилищ. Це об'єкти сімейного, родового та общинного значення (житла-святилища, святилища відкритого типу, святилища-жертовники або вівтарі) та племінні святилища.
Ржавинське городище-святилище. Чернівецька областьЖитла-святилища розташовані на селищах. Всередині у них знаходилися ритуальні предмети (ідол, священний посуд) і жертовне вогнище. Святилища відкритого типу розміщені всередині селищ або поблизу них. Головний їх атрибут — один або декілька ідолів разом з комплексом ритуальних споруд (ям, будівель, вогнищ, жертовників).
Святилища-жертовники (требища) чи вівтарі розташовані на поселеннях або могильниках. Вони включають майданчик викладений камінням — власне жертовник — та ями від вогнищ. До них функціонально близькі жертовні ями. Використовувались для повсякденних жертвопринесень. На них є уламки посуду, кістки тварин, прикраси, побутові речі, здебільшого пошкоджені з обрядовою метою.
У межах селища або поблизу них знаходилися капища — культові центри окремої общини. Такі святилища складалися із заглиблень різної конструкції, розмірів і конфігурації, залишків кострищ. На території такого капища знаходяться уламки кераміки, кістки тварин, деякі речі та прикраси, зде-більшого перепалені або ушкоджені. Деколи збереглися ідоли — камені, як правило, видовженої форми з антропо- морфними зображеннями.
До племінних святилищ відносяться городища-святилища та великі культові центри, до складу яких входило декілька святилищ зі складним плануванням. Тут поєднувались всі типи культових місць і шанованих природних об'єктів (жертовні ями, капища, ритуальні джерела тощо). Для таких центрів часто обирали важкодоступні місця, зокрема високі гори чи крутосхили. Значний культовий центр досліджений на березі р. Збруч в урочищі Медобори на Тернопільщині.
Всі городища-святилища мають вигляд невеликих круглих або овальних площадок, оточених ровом або валом, або і тим і іншим. У ровах і на валах знаходилися кострища, у центрі площадки — ідол. Складовою частиною городищ-святилищ були довгі громадські будинки. Найважливішою ознакою таких племінних святилищ є їх ізольованість від поселень. Вони були релігійними центрами, і жителі навколишніх сіл збиралися сюди в часи великих язичницьких свят і молінь.
Разом із створенням релігійних споруд давнім населенням продовжується шанування природних культових об'єктів. З культом каменів пов'язане вико- ристання кам'яних плит в ролі жертовників. Часто шановане каміння знаходилося поруч із святилищами або було їх частиною. Певні обряди проводилися у печерах, які у деяких випадках супроводжують святилища.

Поховальні звичаї

Поховальні пам'ятки райковецької культури представлені ґрунтовими (безкурганними) і курганними могильниками та поодинокими похованнями. Поховальний обряд — тілоспалення, що проводиться в спеціальному місці на краю могиль- ника. Захоронення решток кремації відбувалося за різними ритуалами.
Безкурганні поховання здійснені переважно в круглих, рідше — овальних невеликих і неглибоких ямах разом із залишками поховального вогнища. 
У більшості з них виявленні уламки посуду, інколи перепалені. Другий тип безкурганних поховань — урнові, в яких рештки кремації знаходилися у ліпних горщиках або їхніх нижніх частинах, що вміщені також у невеликі і неглибокі ямки. У деяких похованнях містяться дві-три урни.
Курганний насип над похованням був для давньої людини моделлю контурів видноколу, середнім ярусом, що відділяв верхній світ неба від нижнього світу підземного царства мертвих. 
Кургани райковецької культури зараз мають невисокі (0,2— 0,5 м) ґрунтові насипи переважно круглої форми, діаметр яких не перевищує 5 м. Біля їх підніжжя інколи простежуються заплилі ровики.
Поховання за обрядом тілопокладення (ліворуч) та тілоспалення (праворуч) під курганомПідкурганні поховання поділяються на декілька типів: рештки кремації знаходяться у невеликих ґрунтових ямках разом з рештками поховального вогнища; рештки кремації з вугіллям і золою знаходяться безпосередньо під насипом; курган насипаний над урною з рештками кремації; поховання оточене кільцевою дерев'яною огорожею; поховання знаходяться у дерев'яних конструкціях прямокутної форми.
У похованнях знаходяться посудини-стравниці, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню.

Господарські знаряддя, зброя і побутові речі слов'ян Правобережжя Дніпра

Скарб залізних знарядь праці. Макарів острів на р. ТясминПерехід до парової системи землеробства пов'язаний з впровадженням дерев'яних рал з полозами, які були оснащені залізними наральниками з плечиками та ножами-череслами. 
Поширюються серпи з довгим черешком, форма яких наближається до еліпсоподібної кривої. 
У вжиток входять ручні млини, що мають вигнутий нижній камінь і випуклий верхній.
Із заліза і сталі зроблені також численні знаряддя праці і побутові речі — коси-горбуші, мотики, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З глини виготовлено — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, проколки, лощила та ін.
Зброя представлена залізними наконечниками списів листоподібної форми та наконечниками стріл кількох типів —  листоподібними, двошиповими, ромбоподібними. Із заліза виготовлені шпори та вудила. 
Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них — скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, різноманітні підвіски і пряжки, платівчасті браслети, персні. Скляні намистини та пронизки були імпортом.

Виготовлення посуду

Ліпний та гончарний посуд райковецької культуриНа ранньому етапі райковецької культури домінує ліпний посуд. Провідним типом є горщики конусоподібної форми — розширені у верхній частині та сильно звужені до дна. Горловина у таких горщиків пряма або відхилена назовні. У горщиків округлобокої форми менша різниця у діаметрі горла і дна. Є також тюльпаноподібні горщики. Другим за кількістю типом посуду є миски конічної або округлобокої форми. У меншій кількості виявлені кухлі та сковорідки з високим бортиком. Всі види посуду часто прикрашені по вінцях пальцевими вдавленнями, защипами, ямками, насічкою. В окремих випадках гребінцевими наколами або хвилястими лініями прикрашений корпус горщиків.
Згодом, з IX ст., поширюються гончарні горщики місцевого виготовлення, за формами близькі до ліпних. Вони прикрашені лінійно-хвилястим орнаментом майже по усій поверхні від горловини до дна. Вінця таких посудин відігнуті назовні і косо зрізані. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправленими на гончарному крузі. На найбільш пізніх пам'ятках з'являється гончарний посуд давньоруського типу, значно якісніший за технологічними ознаками.