Харківська наступальна
операція

Розбита радянська колона під Харковом. Літо 1942 р.У березні командування південно-західного напряму (ПЗН) на чолі з маршалом С. Ти­мо­шен­ком доповіло Ставці ВГК про готовність до проведення масштабної операції з метою послідовного оволодіння Хар­ко­вом, Дніп­ро­пет­ровськом, Си­нель­никовим, Полтавою. ДКО ухвалив план операції 10 квітня. Командуван­ня ПЗН мало у своєму розпорядженні 640 тис. бійців та офіцерів понад 1200 тан­ків, 13 тис. гармат і мінометів, 926 бойових літаків. Цьому угру­пуванню протистояло 636 сол­да­тів та командирів, понад 1000 танків, 16 тис. одиниць артилерії, 1220 бойових літаків противника. Завдяки перегрупуванню радянська сторона домоглась відчутної переваги в силах і засобах. 12 травня (за тиждень до початку запланованої ні­мець­ким Голов­но­ко­ман­ду­ван­ням операції “Фрідерікус-1”) з’є­днан­ня Червоної армії перейшли в наступ. До 16 липня вони про­сунулися на 30—60 км і звіль­нили близько 300 населених пунктів. Однак запізніле вве­дення в дію в смузі 6-ї армії 21-го і 23-го танкових корпусів (17 липня) спричинило втрату темпу наступу й ефек­тивні контрзаходи противника. До того ж, 6-а і 28-а ар­мія не змогли зміцнити свої позиції на флангах, у той час, як німецьке командування готувалося до флангових ударів. Не враховуючи даних розвідки, командування ПЗН проігнорувало загрозу на південному флан­зі барвінково-лозовського виступу. 17 трав­ня армійське угрупування Е. фон Клейс­­та зав­дало удару з району Сло­в’янськ-Олександ­рівка. 23 травня танкові дивізії Е. фон. Клейс­та і Ф. Паулюса з’єд­нались поблизу Балаклеї, взяв­ши в кільце 6-у ар­мію ген.-лейт. А. Город­нянсь­кого, армійське угруповання ген.-май. Л. Бобкіна, 57-у ар­мію ген.-лейт. К. Подласа та інші з’єднання. З оточення вда­лося ор­ганізовано прорватися 22 тис. бійців та командирів. У боях 12—29 липня ра­дянсь­кі війська втратили 277,2 тис. осіб (з них — 171 тис. — безповоротно), 5050 гар­мат і мінометів, 775 тан­ків, у той час, як ворог — лише 20 тис. осіб, невдалі дії Чер­во­ної армії дозволили командуванню Вермахту зосередитись на підготовці наступу на Ста­лін­град і північний Кавказ.