Оборона Києва

На київському напрямі командувач групи армій “Південь” ге­нерал-фельдмаршал фон Г. Рунд­штедт зосередив 6-у армію і частини 1-ї танкової групи (всього 14 дивізій). Їх стримували з’єднання ПЗФ, що спиралися на Київський укріпрайон (30 тис. осіб, 29 танків, 288 гар­мат, 148 мінометів). Німецькі війська вдвічі переважали ра­дянсь­кі у піхоті й артилерії та в 1,5 — у літаках.
Стійка оборона КиУР та контрудари 5-ї і 6-ї армії зірвали плани захоплення Києва ворожими військами з ходу. У зв’язку з загрозою охоплення лівого крила ПЗФ з його складу 25 липня передано до складу ПФ 6-у і 12-у армії.
30 липня 6-а армія потіснила радянські війська на стику КиУР і 26-ї армії, а 1-а танкова група — на південному напрямі. 7 серпня наступ знову вдалося зупинити. 37-а армія відкинула противника з південно-західного передмістя столиці.
Німецьке командування перекинуло частину сил групи армій “Центр” з московського на київський напрям з метою оточення військ ПЗФ. Танкові з’єднання прорвались до Дніпра на північ та південь від Києва, форсували його і створили загрозу оточення. М. Кирпонос зробив запит до Ставки про відведення військ. Тільки 17 ве­ресня дозвіл було надіслано, але кільце оточення вже зімкнулось біля Лохвиці (Пол­тавщина). В нього потрапили 5-а, 37-а, 26-а армії та частини 38 і 21-ї армії (665 тис. осіб). З “котла” змогли прорватися тільки 15 тис. осіб. 19 ве­­рес­ня радянські ар’єргарди залишили Київ.