Празько-корчацька
культура склавинів

Празько-корчацька культура охоплює значний ареал — від басейну Прип'яті на півночі та Дніпра на сході до Дунаю на півдні та межиріччя Ельби і Заале на заході. Таким чином, ця культура поширена на території не лише України і Білорусі, але й Центральної Європи — у Польщі, Словаччині, Чехії, Німеччині.Ліпний горщик празько-корчацької культури
Хоча пам'ятки цієї культури вперше були досліджені українським археологом С. С. Гамченком поблизу с. Корчак на Житомирщині ще наприкінці XIX ст., довгий час фахівці не могли визначити їх хронологію та місце серед старожитностей Східної Європи. Це зробив чеський археолог україн-ського походження І. Борковський у роботі, виданій у 1940 р. і присвяченій стародавній слов'янській кераміці з Праги та Придунайських земель.
Зараз на території Центральної та Східної Європи відомо понад 500 пам'яток празької культури, з них третина розташована на землях України. Найбільш відомими пам'ятками на території України є поселення Корчак на Східній Волині, Ріпнів і Зимно на Західному Бузі, Рашків 3, Теремці, Лука Каветчинська і Бернашівка на Дністрі, Кодин на Пруті (розкопки В. В. Ауліха,  І. П. Русанової, Б. О. Тимощука, В. Д. Барана, І. С. Винокура, О. М. Приходнюка та ін.), а також ряд пам'яток на території Центральної Європи.
Пам'ятки празько-корчацької культури представлені переважно неукріпленими поселеннями — селищами, відомі окремі городища і могильники.
Регіон становлення празької культури охоплює Середнє і Верхнє Подністров'я та Попруття. Саме тут відкриті поселення, найдавніші житла яких датуються серединою V ст. (Кодин, Теремці, Лука-Каветчинська, Бакота, Рашків III). Більшість пам'яток культури належить до VI, а переважно VII ст. Уже в VI ст. територія празьких пам'яток значно збільшується, охоплюючи Волинь, Середнє і Верхнє Подунав'я, Південну Польщу, а в кінці VI—VII ст. — межиріччя Ельби та Заале.
Походження празько-корчацької культури найбільш загадкове порівняно з іншими ранньосередньовічними культурами півдня Східної Європи. На думку В. Д. Барана, вона виникла на основі слов'янських пам'яток північно-західної частини черняхівської культури. Припускають також, що центр її формування лежить не на черняхівській периферії, а у глибині лісової зони, на правобрежжі Верхнього Дніпра, у середовищі північних пам'яток київської культури або подібних ним.
Наприкінці VII — на початку VIII ст. празько-корчацька культура на території України трансформується у райковецьку культуру.
Розкопки поселення склавинів у с. Бернашівка на Дністрі. Хмельницька областьТериторія поширення празької культури досить чітко співпадає з визначеним Йорданом і Прокопієм ареалом склавинів, тому загальноприйнято вважати, що носіями празької культури були саме вони.
В час появи на історичній арені племена склавинів перебували на стадії існування великих патріархальних сімей, які складалися з кількох окремих сімей із спільною власністю, так званих первісних сусідських общин. Розвиток міжплемінних стосунків привів до виникнення першого, відомого за писемними даними протодержавного утворення — дулібського  союзу племен.

Поселення склавинів

Неукріплені селища розташовані по краях надзаплавних терас та на підвищеннях у заплаві великих і малих річок та потічків, водоймищ. Інколи — на високому плато. У деяких регіонах поселення розташовані невеликими групами («гніздами»). Зокрема у Прип'ятському   Поліссі селища розміщені групами по 3—4 в кожній на відстані 300—500 м одне від одного. Відстань між групами становить до 3—5 км. Аналогічне розташування селищ відоме у басейні Ельби (Десау-Мозігкау).Реконструкція житла склавинів
В поліських районах Волині селища переважно невеликі площею 0,5—1 га. На таких поселеннях одночасно існувало до десяти жител.
У басейнах Дністра і Пруту відомі поселення значних розмірів, що містили по кілька десятків і навіть до сотні жител. Наприклад, у Рашкові III досліджено 92 житла, ще більше десятка могло бути на зруйнованій частині пам'ятки. По кілька десятків споруд виявлено у Бернашівці, Луці-Каветчинській та Теремцях. Втім, не всі житла були одновіковими. На великих поселеннях житла розподіляються на кілька хронологічних етапів, кожному з яких відповідає від 10 до 35 жител.
Житла на селищах розташовані групами, віддаленими одна від одної на 10—30 м. Кожна група складалася з різночасових жител. Доведено, що розташування жител в групі, незалежно від часу їх існування, регламентувалось громадою, а отже, відбиває суспільну структуру.
Крім жител, на поселеннях празько-корчацької культури виявлено рештки наземних господарських дерев'яних будівель, навісів, загонів для худоби, приміщень виробничого призначення, вогнища просто неба, а також ями для зберігання припасів (погреби).
Невеликі слов'янські поселення, скоріш за все, належали великим патріархальним сім'ям. На більших селищах, таких як Рашків III, могло проживати по декілька таких сімей.

Звичаї вшанування померлих у склавинів

Втіленням віри склавинів в очищувальну силу вогню, який до того ж вивільняє душу померлого, є поховання за обрядом тілоспалення. Цей обряд поширений на всій території празько-корчацької культури.Поховання за обрядом тілоспалення під курганом
Кремація відбувалася за межами могильника. Її рештки, очищені від залишків вогнища, вміщували в урни — глиняні горщики, які інколи накривали плоским каменем, перевернутою посудиною чи сковорідкою. Урни ставили у невеликі і неглибокі ямки округлої форми. Деякі урни поставлені догори дном. У похованнях зрідка знаходяться побутові речі, прикраси, деталі одягу: залізні ножі, кресала, уламки кістяних гребенів, металеві пряжки та скляні намистини. У Подунав'ї та Польщі відкриті ямні (безурнові) поховання.
Здебільшого могильники розташовані поряд із поселеннями. За характером могил вони поділяються на два типи — ґрунтові (без насипів) і курганні. В Україні ґрунтові могильники невеликі, налічують до кількох десятків поховань (Шумськ, Тетерівка). У Чехії та Румунії досліджені великі могильники, де виявлено сотні і тисячі поховань (Пржитлуки, Серата Монтеору). В окремих випадках (Корчак) поодинокі поховання виявлені на поселенні між житлами.
Звичай спорудження курганів над похованнями поширюється в слов'янському середовищі з VI ст. Курганні могильники відкриті у Подністров'ї та на Волині. Вони знаходилися на високих берегах річок, досить далеко від поселень. Насипи курганів круглі, здебільшого оточені ровиками. Зараз насипи мають висоту до 1 м і діаметр 4—10 м. Урни з рештками кремації стоять на невеликих ритуальних кострищах на рівні давньої поверхні. Безурнові кремації знаходились не лише під насипом у невеликих ямках, а й у насипах курганів. Ці поховання супроводжуються окремими посудинами або уламками кількох посудин.
З другої половини VII ст. курганні могильники з'являються у Малопольщі, Сілезії і на Ельбі.

Житла склавинів

Основним і найбільш поширеним типом були житла, нижня частина яких заглиблена у землю до 0,5—0,7 м, інколи глибше, — напівземлянки. Форма їх близька до квадрата, стінки рівні. Переважають житла площею 9—16 кв. м, довжина стін яких дорівнює 3—4 м.
Стінки будівель мали зрубну або стовпову конструкцію. Зруби зводилися з колод, які внизу щільно прилягали до земляних стінок котловану. Стінки стовпової конструкції зводилися з горизонтально покладених плах, закріплених у пазах кутових стовпів-стояків, а також інколи притиснутих до земляних стінок котловану за допомогою стовпів посередині стін. 
Загальна висота жител — до 3 м. Покрівля — двосхила, здебільшого зроблена з соломи чи очерету на дерев'яному каркасі. Між Віслою та Одером зруби не вставлялись у квадратний котлован, а будувалися на поверхні ґрунту навколо овального заглиблення.Житла склавинів. Село Бернашівка
Внутрішнє облаштування жител було доволі простим. Долівка — земляна, інколи підмащена глиною. Зафіксована також підлога з дерев'яних дощок. 
У деяких житлах уздовж стінок знайдено рештки лав — лежанок у вигляді земляних приступок, обкладених деревом. Коло печей інколи знаходились великі посудини для зберігання припасів, вставлені у ямки. У деяких житлах у долівці були ями для зберігання припасів (погреби), перекриті дерев'яним настилом.
Вже на ранньому етапі існування празько-корчацької культури печі майже повсюдно замінюють вогнища, характерні для старожитностей попередньої доби. Виключенням є лише межиріччя Вісли і Одеру, де крім печей, поширені вогнища з кам'яними або глиняними черінями.
Печі завжди розташовані в одному з кутів житла, переважно у північній його частині. 
Всі печі у житлах Подністров'я були складені з каменю без застосування сполучного розчину. Здебільшого основа печі викладена з великих каменів або плоских, поставлених на ребро. Купол звичайно також складений з плоских каменів, інколи піч перекрита кам'яною плитою. Такі ж печі відкриті на усіх поселеннях на захід і південний захід від Дністра — у Подунав'ї, межиріччі Ельби та Заале, Південній Польщі. Разом з тим, у Західному Побужжі, Поліссі та окремих поселеннях Румунії печі були глиняними. Їхня основа вирізана у материковому останці, а склепіння споруджене з глиняних вальків. Кам'яні і глиняні печі мають приблизно однакові розміри — висота до 0,5 м від рівня долівки, внутрішня камера 40 х 60 см.

Склавини — землероби і ремісники

Землеробство і тваринництво було основою господарської діяльності слов'янського населення празько-корчацького ареалу. Землеробські знаряддя представлені залізними наральниками, мотичками, серпами. Серпи мають досить досконалу форму вигину леза і прямий довгий черешок.
Для переробки зерна використовували кам'яні жорна, уламки яких виявлені практично на всіх поселеннях. У Бакоті знайдена кам'яна ступа — великий круглий камінь діаметром 65 см з конусоподібним заглиблення у центрі. Залізні вудила та бронзові накладки. Зимнівське городище
Із тваринництвом пов'язані коси, пружинні ножиці для стрижки овець, ботала.
Залізоробне виробництво і ковальство характеризують залізоробний горн з Ріпнева, горно і кузня з Рашкова, ковадло і ковальські інструменти (зубило, молоток) із Зимно, а також знахідки продукції ковалів на поселеннях. Це переважно деревообробні інструменти та побутові речі — сокири, долота, ножі, шила, токарний різець.
З кістки виготовляли побутові речі — різнотипні проколки, шила, голки.
Найчастіше зустрічаються залізні ножі і глиняні пряслиця. Поширеним типом прикрас було різнокольорове скляне намисто.
Предметів озброєння відомо дуже мало. Це залізні наконечники списів, дротиків і стріл. Наконечники стріл відомі кількох типів: двокрильчасті, ромбоподібні та листоподібні.
Глиняний посуд празько-корчацької культури виготовлений без застосування гончарного круга. У глині містяться значні домішки шамоту або піску. Через це поверхня посуду горбкувата, інколи загладжена. Колір такого посуду коричневий — світліший із жовтуватим відтінком або темний.
Провідним типом посуду є ліпний горщик більш-менш видовжених пропорцій з опуклим плечем у верхній частині посудини і короткою прямою шийкою. Зрідка горщики орнаментовано наліпами, насічками чи зиґзаґом. Керамічний комплекс доповнюється сковорідками з невисоким бортиком і одиничними мисками.Глиняні пряслиця
На ранніх пам'ятках празької культури на Дністрі та Пруті трапляються уламки гончарної кераміки черняхівського типу. На заході, між Віслою та Одером, празькі горщики часто більш приземкуваті, за формою наближаються до високих мисок. Очевидно, це пов'язано із місцевою традицією, яка сягає своїм корінням місцевого дослов'янського населення.
Прядіння і ткацтво були домашніми ремеслами. Пряслиця біконічної форми, плоскі або видовжені знайдені на кожному поселенні.
Металеві деталі одягу (пряжки, фібули, бляшки) та деякі типи прикрас (персні, підвіски, браслети) виготовлені із срібла і бронзи. Більшість цих речей виконана у стилі європейської дружинної культури.

Давньослов'янські ювеліри

Місцевими майстрами виготовлена більшість прикрас і металевих деталей одягу. Вони зроблені переважно із бронзи та заліза, і лише окремі — із срібла. Це браслети з потовщеними кінцями, різноманітні пряжки з круглими, овальними, прямокутними і фігурними рамками, кільця, дзвоноподібні і трапецієподібні підвіски, пластинчасті накладки, в тому числі у вигляді пташок. Переважна кількість таких виробів виявлена на Зимнівському городищі. Тут же знайдені тиглі, ллячки і ливарні форми. Все це свідчить про розвиток бронзоливарного ремесла на городищі.
Технологія виготовлення таких виробів передбачала використання техніки плоского і об'ємного лиття, холодного кування і чеканки. Це давало можливість виготовляти серію однотипних прикрас.Слов'янський ювелірливарник за роботою. Реконструкція за матеріалами поселення Бернашівка на Дністрі
Житло-майстерня ювеліра досліджене на поселенні Бернашівка. У споруді, що загинула від пожежі, під скупченням глиняної обмазки однієї зі стін приміщення, поблизу печі-ка-м'янки знайдено глиняну ллячку і 64 різноманітні ливарні формочки, виготовлені з місцевого вапняку і мергелю.
До асортименту ювелірних виробів, судячи з ливарних форм, входили різноманітні підвіски, у тому числі підвіски-лунниці, а також прямокутні поясні бляшки, наконечники ременів і мініатюрні пряжки. Ливарні форми виготовлено досить ретельно, з великим художнім смаком. Вони, безперечно належали майстру, який був добре обізнаний зі стильовими особливостями поширених у середині 1 тис. н.е. ювелірних металевих виробів.
Особливу увагу привертає рідкісна форма для відливання пальчастих фібул. Металеві ювелірні вироби такої форми у V—VII ст. були поширені у Південно-Східній і Центральній Європі серед різних етнічних груп тогочасного населення, в тому числі серед слов'ян.
Типологічні особливості пальчастих фібул дають підстави вважати, що в кожному регіоні їх поширення існували власні центри по їх виготовленню, як і інших типів металевих ювелірних прикрас, хоча, крім знахідки ливарної форми у Бернашівці, жодної ливарної форми цих фібул до цього часу не було виявлено. Ця знахідка підтверджує місцеве слов'янське походження фібул такого типу, як і решти ювелірних виробів.
Матеріали Зимнівського городища, а також житла-майстерні з Бернашівки свідчать про існування в Україні великих виробничих центрів, які за технологічними показниками не поступалися таким осередкам на території Європи. Такі центри свідчать про товарний характер виробництва, яке розраховане не тільки на індивідуального замовника.