Ідеологічні уявлення

У житті стародавніх греків релігія мала величезне значення, вона фактично пронизувала всі сторони їхнього життя. При цьому слід підкреслити, що грецька релігія не пригнічувала людину, як це було в давньому Єгипті. Її боги та герої, які були прирівняні до богів, значною мірою зіставлялися зі звичайною людиною.
Характерна риса давньоеллінської релігії, у тому числі й у Північному Причорномор'ї, – політеїзм, шанування багатьох божеств, які втілювали в собі різні явища та сили природи, часто в їхньому поєднанні із суспільними нормами життя. Елліни мали чітке уявлення про божества та їхні функції, і це досить добре відображено в міфології. Проте з часом як самі божества, так і їх функції могли зазнавати певних змін.Херсонес. Мармуровий рельєф із зображенням Фракійського вершника (ІІ—ІІІ ст. н. е.)
У Північному Причорномор'ї на базі загальногрецьких традицій формується свій варіант міфології і власні релігійні уявлення, що були притаманні тільки цьому регіону. Із часом вони посилюються під впливом контактів із навколишніми племенами.
Окрім того, в кожному з античних центрів Північного Причорномор'я пантеон божеств, за подібності має свої особливості як за конкретним набором тих або інших небожителів, так і за ступенем їх шанування.
Уся релігія греків була пройнята магічними і містичними віруваннями. В античних державах Північного Причорномор'я простежуються елементи лікувальної, сотеричної, землеробської, любовної та інфернальної магії. Складовою частиною світогляду була віра в життя як щасливий дарунок долі, який може продовжуватися в потойбічному світі, якщо людина приносить користь суспільству.
Найбільш шанованим у Північному Причорномор'ї був Аполлон у його різних іпостасях (Аполлон Лікар, Аполлон Дельфіній, Аполлон Вічний, Аполлон Захисник). Імовірно, це було пов'язано з тим, що в процесі колонізації, а саме під час вибору місця для створення нового поліса, велике значення надавали оракулам у святилищах Аполлона в Дідімах, Дельфах або на Делосі. Винятком був тільки Херсонес, в пантеоні якого провідна роль належала культу Артеміди Партенос, сестри Аполлона. Причому епіклеза "Партенос" дуже швидко відділяється від імені та замінює його.
Велику роль відігравали також інші божества, передусім олімпійські — Зевс, Деметра, Діоніс, Афіна, Афродіта, Гермес, Посейдон, Гера.
При цьому в кожному центрі вони мали свої особливості. Так, на Боспорі Зевса вшановували переважно як Сотера, в Ольвії — як Елевтерія, Сотера, Ольвія, Аммона. Із розвитком сільського господарства пов'язані культи Деметри, Діоніса і супутніх їм божеств — Кори-Персефони, Семели, сатирів, силенів, Пана, кабірів. В Ольвії культ Діоніса під впливом філософського вчення орфіків понад усе проявляє своє хтонічне єство: бога, що вмирає та знову відроджується, і таким чином сприяє родючості землі. На Боспорі культ Діоніса має дещо менше значення, ніж культ Аполлона. Функції й атрибутика обох богів переплелися та створили складний синкретизм у поєднанні з місцевими міфами і релігійно-політичними поглядами, що проявилося, зокрема, в появі образу сатира на монетах.Малюнок уявного храму Ахілла Понтарха та сучасний вигляд з моря острова Левка(За: “Античные памятники СевероЗападного Причерноморья”. — К.: “Мистецтво”,2001. — Стор. 159)
Окрім суто еллінських божеств ушановували і негрецькі культи. Вже в період колонізації була відома Мати богів (Кібела), проте найбільше шанування вона отримала в Ольвії та на Боспорі в IV– III ст. до н. е. Окрім неї в пізньоелліністичний час розповсюджуються й інші містеріальні культи — самофракійських кабирів та єгипетської тріади — Серапіса, Ісіди та Гора. Поклонялися герям які були прирівняні до богів, — Ахілл, Геракл, брати Діоскури. Ахілла вшановували на о. Левка та в Ольвійській державі. У перші століття нашої ери Ахілл Понтарх стає тут головним божеством і покровителем колегії архонтів. Культ Геракла був поширений на Боспорі, але особливо цьому герою поклонялися в Херсонесі.
У Північно-Західному Причорномор'ї виникають місцеві річкові божества, пов'язані з великими річками: Борисфен, Гіпаніс, Тірас, Істр. В Ольвії та Херсонесі як прояв демократії були введені спеціальні культи персоніфікованих цивільних общин: в Ольвії — культ Демосу, в Херсонесі — культ Херсонас.
У перші століття нашої ери в ідеологічних уявленнях північнопонтійських греків відбуваються істотні зміни. Значно посилюється синкретизм окремих культів. Окрім раніше поширених тут божеств з'являються культи римських імператорів, Фракійського вершника, сонячного бога Мітри, Бога Всевишнього. На Боспорі, у Херсонесі та Тірі був поширений культ фрако-фригійського бога Сабазія, який у перші століття виступає в ролі синкретично-універсального бога, наділеного багатьма атрибутами. Наприкінці античної епохи у Північне Причорномор'я проникає християнство.
Поклонялися богам у спеціальних місцях. Одночасно із заснуванням міст зводили храми та вівтарі на спеціально відведених у місті й на хорі священних ділянках — теменосах. Теменосам найбільш шанованих божеств могли відводити значні площі, де окрім храмів і вівтарів розміщували статуї, сакральні скарбниці, майданчики для проведення ритуальних дій, священні гаї. Подібні теменоси відомі в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї, Німфеї. Вівтарі були в адміністративних і суспільних спорудах, в кожному житловому будинку. До того ж, святими місцями могли бути печери, коси, струмки, дерева і т. ін.
Існували і великі святилища, що розташовувалися за межами міст та вшановувалися мешкацями не тільки того поліса, що їх заснував, а й інших. На Боспорі такими святилищами були місце вшанування Афродіти Апатури, розташоване поблизу Фанагорії, святилища кабирів, Афродіти і Деметри в Німфеї. В Південно-Херсонес. Голова юнака (Мармур; ІV—ІІІ ст. до н. е.)
Західному Криму — мис Партеній зі статуєю Партенос (можливо, мис Фіолент). Серед місць поклоніння Північно-Західному Причорномор'ївідзначимо святилище Деметри на Гіполаєвому мисі (в місці злиття Дніпра і Бугу), священний гай Гекати та жертовник Ахілла на Кінбурнському півострові, а також Ахіллів Дром (Тендрівська коса). 
Особливо ж ушановувалося святилище Ахілла на о. Левка. Покровителями культу цього героя стали ольвіополіти. Приблизно у третвй четверті VI ст. до н. е. на острові був побудований храм. Початок розквіту святилища припадає на кінець VI — початок V ст. до н. е. Особливу ж популярність воно набуло у IV–III ст. до н. е. Знайдені на острові монети свідчать про досить широке коло мореплавців, що побували на Левці, — вони заходили сюди зі всіх більш-менш значних полісів Понту і Середземномор'я. Популярність острова в античному світі була така велика, що про нього є згадки у таких видатних поетів і драматургів як Піндар і Евріпід. За повідомленням Філострата, людям, які плавають морем, дозволялося тільки ступати на острів, але будувати там житло було заборонено всім мореплавцям і мешканцям узбережжя Понту, як еллінам, так і варварам.
Протекторат Ольвії над Левкою тривав до кінця І ст. н. е., коли ольвіополіти перенесли поклоніння богу-герою Ахіллу Понтарху на о. Березань. Від рубежу І—ІІ ст. н. е. патронат над о. Левка переходить до західнопонтійських грецьких міст, найімовірніше, до Томісу. Святилище Ахілла на о. Левка продовжує існувати й далі, але на цьому раніше безлюдному острові тепер розташовуються частини V Македонського легіону і Мезійської ескадри, яка тут перебувала до середини ІІІ ст. н. е. Остаточно острів утрачає своє культове значення у грецькому світі із закінченням античної епохи.
Зв'язок релігійних інститутів із державною політикою здійснювався в основному через релігійні об'єднання (фіаси) і жерців. Найранніми фіаси зафіксовані в Ольвії. Тут відомі мольпи, які організовували необхідні церемонії культу Аполлона Дельфінія і займалися деякими суспільними справами. Пізніше це робили бореїки. На Боспорі існував фіас, у якому вшановували Афродіту Уранію.
У суспільному житті провідну роль відігравали жерці та інші служителі культу. Вони були освіченими громадянами, що були обізнані з релігійними традиціями і храмовими хроніками. Зазвичай жерці обиралися на один рік. Після закінчення терміну їхньої служби у святилищах ставили статуї та стели з присвятними написами від імені жерців і жриць або їхніх родичів.