80-літній ювілей Ліни
Костенко

    Ліна Костенко Костенко Ліна Василівна — українська письменниця, поетеса, “шістдесятниця”. Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржи­щів на Київщині. Вищу освіту здобувала в Київському пед­інституті, у Московському літературному інституті (1956 р.). Посіла чільне місце у плеяді “шістдесятників”. Опубліковані перші збірки “Проміння землі” (1957 р.) та “Вітрила” (1958 р.), “Мандрівки серця” (1962 р.) засвідчили величезну літературну об­да­рованість, самобутність як змістового наповнення, так і сти­лістики творів, глибину думки, сміливість громадянської по­зиції поетеси. Згодом, на кіль­ка років, за умов радянської цензури твори Л. Костенко по­тра­пили під заборону через “ідейну нечіткість”, не друкувалися. У 1977 р. після перерви вийшла у світ її книга “Над берегами вічної ріки”, а також “Маруся Чурай” (1979 р.), “Неповторність” (1980 р.), “Сад нетанучих скульптур” (1987 р.), “Вибране” (1989 р.), ін. Багато творів присвячені висвітленню української національної історії,- перу Л. Костенко належать іс­то­ричні поеми “Берестечко”, “Князь Василько”, “Лютіж”, “Ду­ма про братів Неазовських”, “Скіфська Одіссея”, ін. У 1987 р. удостоєна Шевченківської премії. Має почесні звання: професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, почесний доктор Чернівецького, Львівського національних університетів та Київського університету ім. М. Драгоманова. У 1994 р. удостоєна премії ім. Петрарки. У 2010 р. у київсь­кому видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га” був опублікований перший прозовий роман Л. Костенко “Записки українського самашедшого”, що поетеса писала упродовж 10 років, який поєднав стилістику художньої літератури, особистих щоденників і публіцистики. Л. Костенко відмовилась від звання Героя України. На­го­роджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) та Орденом князя Ярослава Муд­рого V ступ. (2000 р.).