Костенко Ліна Василівна — українська письменниця, поетеса, “шістдесятниця”. Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищів на Київщині. Вищу освіту здобувала в Київському педінституті, у Московському літературному інституті (1956 р.). Посіла чільне місце у плеяді “шістдесятників”. Опубліковані перші збірки “Проміння землі” (1957 р.) та “Вітрила” (1958 р.), “Мандрівки серця” (1962 р.) засвідчили величезну літературну обдарованість, самобутність як змістового наповнення, так і стилістики творів, глибину думки, сміливість громадянської позиції поетеси. Згодом, на кілька років, за умов радянської цензури твори Л. Костенко потрапили під заборону через “ідейну нечіткість”, не друкувалися. У 1977 р. після перерви вийшла у світ її книга “Над берегами вічної ріки”, а також “Маруся Чурай” (1979 р.), “Неповторність” (1980 р.), “Сад нетанучих скульптур” (1987 р.), “Вибране” (1989 р.), ін. Багато творів присвячені висвітленню української національної історії,- перу Л. Костенко належать історичні поеми “Берестечко”, “Князь Василько”, “Лютіж”, “Дума про братів Неазовських”, “Скіфська Одіссея”, ін. У 1987 р. удостоєна Шевченківської премії. Має почесні звання: професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, почесний доктор Чернівецького, Львівського національних університетів та Київського університету ім. М. Драгоманова. У 1994 р. удостоєна премії ім. Петрарки. У 2010 р. у київському видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га” був опублікований перший прозовий роман Л. Костенко “Записки українського самашедшого”, що поетеса писала упродовж 10 років, який поєднав стилістику художньої літератури, особистих щоденників і публіцистики. Л. Костенко відмовилась від звання Героя України. Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) та Орденом князя Ярослава Мудрого V ступ. (2000 р.). Костенко Ліна Василівна — українська письменниця, поетеса, “шістдесятниця”. Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищів на Київщині. Вищу освіту здобувала в Київському педінституті, у Московському літературному інституті (1956 р.). Посіла чільне місце у плеяді “шістдесятників”. Опубліковані перші збірки “Проміння землі” (1957 р.) та “Вітрила” (1958 р.), “Мандрівки серця” (1962 р.) засвідчили величезну літературну обдарованість, самобутність як змістового наповнення, так і стилістики творів, глибину думки, сміливість громадянської позиції поетеси. Згодом, на кілька років, за умов радянської цензури твори Л. Костенко потрапили під заборону через “ідейну нечіткість”, не друкувалися. У 1977 р. після перерви вийшла у світ її книга “Над берегами вічної ріки”, а також “Маруся Чурай” (1979 р.), “Неповторність” (1980 р.), “Сад нетанучих скульптур” (1987 р.), “Вибране” (1989 р.), ін. Багато творів присвячені висвітленню української національної історії,- перу Л. Костенко належать історичні поеми “Берестечко”, “Князь Василько”, “Лютіж”, “Дума про братів Неазовських”, “Скіфська Одіссея”, ін. У 1987 р. удостоєна Шевченківської премії. Має почесні звання: професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, почесний доктор Чернівецького, Львівського національних університетів та Київського університету ім. М. Драгоманова. У 1994 р. удостоєна премії ім. Петрарки. У 2010 р. у київському видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га” був опублікований перший прозовий роман Л. Костенко “Записки українського самашедшого”, що поетеса писала упродовж 10 років, який поєднав стилістику художньої літератури, особистих щоденників і публіцистики. Л. Костенко відмовилась від звання Героя України. Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) та Орденом князя Ярослава Мудрого V ступ. (2000 р.).