Наддніпрянщина
980-1054 рр.

981, 982 рр.
Володимир в результаті кількох походів підкорює своїй владі населення прикордонних районів держави — Перемишль, Червен та інші гради західного регіону на кордоні з “ляхами” (поляками), а також в’ятичів в районі Брянська. В послідуючі роки відбуваються походи на балтське плем’я ятвягів, східнослов’янське — радимичів (проживали обидва на землях сучасної Білорусії), а також на волзьких булгар. З останніми уклаається паритетний мир й встановлюються  дружні відносини: “Тоді хай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути”, — говорилося у ньому.

988 р.
В Херсонесі (околиці сучасного Севастополя) — літописному Корсуні — Володимир приймає християнство і стверджує його на Русі як державну релігію. Одружується з візантійською принцесою Анною, що стало зовсім нетиповою акцією для політики імператорського двору тих часів. Тим самим пра  витель Русі долучається до найбільш значних європейських сімей.

Навколо столиці держави, міста Києва, по південних кордонах Київської Русі починають створювати кілька оборонних ліній для захисту від кочовиків.

993 р.
Володимир йде підкоряти хорватів в прикарпатському регіоні. Після цього виступає проти кочівницьких орд, які прийшли у Посулля. На Трубежі війська вишикувались по обидва боки ріки. Згідно легенди, печенізький хан запропонував давньоруському зверхнику, щоб у двобої зійшлися їх найсильніші воїни, а хто переможе, той і буде володіти ситуацією. Один із старих мужів запропонував для двобою свого молодшого сина, який займався тим, що м’яв кожі. Той безстрашно вийшов на бій і руками задавив супротивника до смерті. Після чого кочовики побігли, а руси гнали їх та рубали. Володимир в честь такої славної перемоги на броді через річку заклав нове місто й назвав його Переяславль, бо якраз тут здобув славу той отрок.

Кінець Х — початок  ХІ ст.
Змієві вали — грандіозні земляні укріплення (насипи  висотою 6—8 м і шириною  14—16 м), залишки яких роз ташовані майже по всій лі состеповій зоні центральної України. Загальна довжина близько 1000 км.
За легендою, вали проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем'ян) не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря). Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й загинув, а вали люди назвали Змієвими. 
Приблизні підрахунки показали, що зведення відрізку валу довжиною 1 км вимагало затрати праці 72 чоловік на   рік. Орієнтовно встановлено, що будівництво ранніх валів могло тривати не більше 19 років при щорічній участі в ньому 3500 чоловік.

1006 р.
На Русі побувала місія єпископа Брунона Квертфуртського. Дізнавшись, що посольство імператора Генріха ІІ прямує до землі печенігів і може принести певну користь його державі, Володимир виявив йому зі свого боку всілякі почесті. Близько місяця Брунон проживав при дворі Київського князя. Звідси він надіслав своєму повелителю Генріху листа, в якому називав Володимира "повелитетем русів, могутнім завдяки своєму королівству і багатству".

1043 р.
Відбувся останній великий похід русів на Візантію за маршрутом Київ — Дунай — Константинополь. Давньоруський флот на чолі із старшим сином Ярослава Володимиром та воєводою Вишатою потрапив у шторм. Більша частина лодій була викинута на берег, а решту атакував візантійський флот імператора Костянтина Мономаха.
Володимиру з частиною кораблів вдалося пробитися на Русь, але багато дружинників разом з Вишатою, що поверталися суходолом, опинилися у полоні (багатьох русів було осліплено).

1047 р.
Воєводу Вишату відпускають через три роки після укладання мирного договору. В ці ж часи Ярослав видав свою сестру ДобронігуМарію за польського князя Казимира, за що останній повернув на Русь 800 бранців, яких взяв у полон ще Болеслав (після згаданого взяття Києва).
Ярослав здійснює походи на польських мазовшан (на човнах), а також на фінське плем'я Ям, що проживало північніше Фінської затоки.

Мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого. Софійський собор. Київ1054 р.
20.02 — помирає Ярослав Володимирович. Навчений досвідом батька, Ярослав при житті створив політичний заповіт. Автор “Повісті минулих літ” наводить його слова: “Се азъ отхожю света сего, сынове мои: имеите в собе любовь, понеже вы есте братья единого отце и матери”.

Ярослав закликає князів слухатися старшого брата Ізяслава, як його самого. Ізяслав, як старший, повинен був підтримувати порядок в державі, стежити, щоб князі не переступали “предел братний” й не виганяли один одного з своїх уділів: “Аще кто хощеть обидети брата своею, то ты помогай, его же обидять”.