«Галицькі хоругви у
Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року» частина
3

   Битва триває. На допомогу краківським лицарям вже поспішають королівські резерви. В перших лавах хоругв — лицарі зі списами, за ними — стрільці-арбалетники, які накривають ворога зливою важких стріл. Над їх лавами майорять хоругви. Найближча — із золотим левом на лазуровому полі, під нею йдуть в бій лицарі із Львівської землі. В бій вступають королівські резерви

   Вперше зображення лева з’являється на печатці «правителів усієї Русі, Галича і Володимира» Юрія ІІ та Андрія ІІ у першій чверті XIV ст., а в якості герба Львівської землі відоме за гербовниками XIV–XV ст. Його зображали також на печатках «Владислава, господаря і самодержця руського» — короля Ягайла серед інших гербів земель, належних до Корони Польської.


    Ліворуч від львівського стяга із чорною галкою із розгорнутими крилами у золотій короні на срібному полі, під ним атакують ворога воїни з Галицької землі. На боярських печатках зображення галки відоме з XIV cт.

   Праворуч — хоругва лицарів з Добжинської землі — бородата голова з рогами, увінчана короною на золотому полі. Позаду, під великим деревом ми бачимо червоний стяг із зображенням золотого сонця. Це — резерв, у якому лицарі з Подільської землі, яка мала три хоругви «бо мала велику кількість свого населення». Їх час настане, коли треба буде оточувати хоругви Великого магістра, як
тільки вони будуть зв’язані боєм.

Королівський резерв   Поруч майорять знамена земель Сандомирської: на одній половині прапора зображено три сірі смуги на червоному полі, а на іншій — сім срібних зірок на лазуровому полі, та Познанської: білий орел без корони на червленому полі. На гілках дерева можна розгледіти обозних слуг. Ян Длугош записав у «Хроніці», що на великі дерева, які росли на полях Грюнвальда, позалазило чимало люду, аби спостерігати за небаченою битвою. Іванко Сушик з Романова - лицар із львівської землі


    Попереду львівського хорунжого ми бачимо воїна у повному обладунку, який вражає списом австрійського лицаря з чорними грифонами на жовтій попоні. Цей воїн — лицар з львівської землі Іванко Сушик з Романова, який виходить переможцем у поєдинку так само, як перемагав перед тим. Адже звідки б взявся у нього гарний обладунок, шолом та чудовий бойовий кінь? Лише на війні воїн з руської землі міг розжитися такою коштовною здобиччю, тому що набір озброєння коштував досить дорого: за шолом треба було викласти від 48 до 192 срібних монет-грошів, кольчугу — від 144 до 480, обладунок — від 240 до 384, меч від 24 до 72, за коня — від 240 до 720 («дуже доброго»), і це не враховуючи витрат на інше спорядження. 


    Аби виступити в похід «кінно і зі списом», треба було викласти від 12 до 43 гривень15. Виступати до бою у перших рядах, перед хоругвою вважалося у ті час и за велику честь. Тут билися найвідважніші і найзнатніші лицарі. Приміром, Ян Длугош навіть подає імена лицарів, які йшли у першому ряду хоругви придворних достойників. Серед них, поруч із знаменитим Миколаєм Повалою з Тачева знаходимо пана Олександра з Гораю, гербу Корчак — з відомого, у Руському королівстві, роду Горайських.

Лицар з Галицької хоругви із гербом панів на Незвиську   Запеклий бій триває, і славному лицарю з Романова ще доведеться пролити кров за короля Ягайла. Нагородою за це буде королівське пожалування Іванку Сушику двох сіл і вічна слава… Лицарі б’ються у перших лавах, вражаючи ворогів списами та сулицями. Праворуч ми бачимо лицаря з сулицею, яка направлена на спішеного орденського брата у білому плащі. На голові у нього шолом східного зразка, обличчя захищене бармицею. Обладунок кладається із кольчуги, на яку одягнено бригантину, його доповнює латний захист рук та ніг західно-європейського зразка. При боці — довгий меч у піхвах. Судячи з одягу і коня — це достатньо заможний лицар. Він має герб, який зображено на щиті та попоні коня. Стрілець з почту пана із Незвиська


    На блакитному полі щита бачимо золотий довгий костурний хрест над оберненим догори рогами півмісяцем, кінці якого увінчано восьмипроменевими зірками. Цей герб відомий з печатки пана Івана з Незвиська із Галицької землі17. Ліворуч від нього — стрілець-арбалетник, який входить до почту пана з Незвиська. Його озброєння досить скромне: тіло захищає кольчуга, немає латних рукавиць. На голові — капалін старовинного зразка, у якому ходили на війну ще славні предки його пана десятки років тому. На боці — меч, за спиною — щит-тарч. Подібні щити виготовляли з дощок, вкривали шкірою, поверхню якої фарбували. На щитах зображували герби. 


    На щитах бійців з Львівської землі ми можемо побачити інші герби давніх родів, які походять ще з давніх часів. Основа гербів — стародавні родові знаки на основі зображень стріли, походження яких пов’язане з історією руських земель XIV cт. Серед них — перекреслена біла стріла на червленому полі Даниловичів, обернена догори стріла — герб Матвія з Голина, перекреслена стріла з потрійним розгалуженням здолу — Сенька Семаковського та інші. Лицарі з Львівської землі майже не відрізняються зброєю та спорядженням від бійців з хоругов Польського Королівства. У них такі самі шоломи-бацинети, деякі — у скромних, часом архаїчних капалінах. Можливо, тут більше бійців, які могли дозволити собі лише кольчуги, а не повний обладунок. Бідніше озброєні і стрільці з почтів, але і вони озброєні арбалетами, а не луками. Це і не дивно — руські землі від Бугу до Карпат бачили і лицарі б’ються у перших лавах, вражаючи ворогів списами та сулицями. Праворуч ми бачимо лицаря з сулицею, яка направлена на спішеного орденського брата у білому плащі. На голові у нього шолом східного зразка, обличчя захищене бармицею. Обладунок складається із кольчуги, на яку одягнено бригантину, його доповнює латний захист рук та ніг західноєвропейського зразка. При боці — довгий меч у піхвах. Судячи з одягу і коня — це достатньо заможний лицар. Він має герб, який зображено на щиті та попоні коня. 

    На блакитному полі щита бачимо золотий довгий костурний хрест над оберненим догори рогами півмісяцем, кінці якого увінчано восьмипроменевими зірками. Цей герб відомий з печатки пана Івана з Незвиська із Галицької землі17. Ліворуч від нього — стрілець-арбалетник, який входить до почту пана з Незвиська. Його озброєння досить скромне: тіло захищає кольчуга, немає латних рукавиць. На голові — капалін старовинного зразка, у якому ходили на війну ще славні предки його пана десятки років тому. На боці — меч, за спиною — щит-тарч. Подібні щити виготовляли з дощок, вкривали шкірою, поверхню якої фарбували. На щитах зображували герби. 

"Удар милосердя"
    На щитах бійців з Львівської землі ми можемо побачити інші герби давніх родів, які походять ще з давніх часів. Основа гербів — стародавні родові знаки на основі зображень стріли, походження яких пов’язане з історією руських земель XIV cт. Серед них — перекреслена біла стріла на червленому полі Даниловичів, обернена догори стріла — герб Матвія з Голина, перекреслена стріла з потрійним розгалуженням здолу — Сенька Семаковського та інші. Лицарі з Львівської землі майже не відрізняються зброєю та спорядженням від бійців з хоругов Польського Королівства. У них такі самі шоломи бацинети, деякі — у скромних, часом архаїчних капалінах. Можливо, тут більше бійців, які могли дозволити собі лише кольчуги, а не повний обладунок. Бідніше озброєні і стрільці з почтів, але і вони озброєні арбалетами, а не луками. Це і не дивно — руські землі від Бугу до Карпат бачили і польських, і угорських лицарів, вже понад півстоліття перебуваючи у вирі політичних подій та війн, якими було багате XIV століття…
    Внизу, на землі, рукопашна: один з лицарів добиває ворога кинджалом. Щоб смертельно вразити, добити ворога у захисних обладунках, застосовували кинджали з вузьким, 3–4 гранним лезом довжиною 20–40 см, яке могло пройти у щілини між пластинами обладунку, крізь кольчугу, в оглядові щілини шолома. Його називали «мізерикордією» (з французької — misericorde — «милосердя»). Використанню подібної зброї було присвячено окремі розділи у рукописних посібниках з бойової підготовки, які були створені в ті часи. Слід мати на увазі, що вести бій у повному обладунку було важко, навіть з молодих літ треновані лицарі стомлювалися. Цей момент особливо відзначали автори давніх реляцій про Грюнвальдську битву:


«…і вже побачили татари, що пруси не можуть наносити рани так швидко, як поранення у відповідь наносяться; довго тягнеться битва… німці так ослабнули, що відступили, тяжко піднімаючи зброю, і перестали битися. Як тільки король Владислав помітив, він спочатку наказав полякам приготуватися… послав їх в атаку, і битва поновилася».

Фрагмент малюнка з кодексу "Gladiatoria"
    На задньому плані, вгорі, можна побачити хмару куряви, здійняту загонами кінноти. Це повертається до бою литовське військо, значну частину якого складали хоругви з руських земель, в тому числі з Волині, Київщини, Чернігівщини. Здавалося, на початку бою вони були розгромлені лицарями з правого флангу орденського війська і тікали з поля битви. Вчені і досі сперечаються, чи був цей відступ справжнім, чи то був маневр, аби вивести з бою частину ворожого війська. Нині ми знаємо, як закінчився цей епізод бою: «…хоругви магістра виступили проти короля, зіткнулися із великою хоругвою і мужньо билися списами. І в першій же сутичці магістр, маршал і комтури усього Тевтонського ордену були вбиті. Ті ж, хто вцілів, побачивши, що магістр та інші сановники Ордену загинули, побігли та повернулися невдовзі до свого табору… А коли вони прибули до табору, побачивши, що ще багато було загонів короля, які не вступали в битву, і побачивши також, що їх проводир загинув, кинулися тікати…».Захоплення лицаря в полон

    Важливою складовою битв доби середньовіччя було захоплення ворожих лицарів у полон з метою отримання викупу. Праворуч, на передньому плані картини, зображено захоплення в полон ворожого лицаря. Його коня було вбито стрілою, випущеною з арбалета, і воїн не може піднятися. Він простяг праву руку благаючи про милосердя лицаря у зеленій котті, який заніс над ним меч. Судячи з обладунків — переможений достатньо заможна особа, аби за неї можна було отримати чималий "Празький грош" срібна монета (1378-1419)викуп грошима. На додачу вся його зброя, згідно звичаїв того часу, дістанеться переможцю. Збереглися документи, які свідчать, що взяті в полон під час Грюнвальдської битви зобов’язувалися виплатити викуп за звільнення.

   Так, один із німецьких лицарів, найнятий до служби Орденом, 20 грудня 1410 року дав розписку в тому, що внесе викуп у розмірі 150 коп празьких грошей20, а на додачу віддасть панцир і два «добрих арбалети. Шість королівських нотаріїв (писарів) після битви, як повідомляє Ян Длугош, переписували полонених, розпитуючи у них, якого вони імені, роду, яке суспільне положення займають. Окремо записува ли хрестоносців з Ордену, окремо — кульмських, лівонських лицарів, окремо мешканців пруських міст, окремо чехів, моравів, сілезців, окремо — баварців, авст рійців, рейнців, шавабів, фризів, лужичан, тюрингців, окремо — поморян, ка шубів, саксонців, франконців, вестфальців…
    Але далеко не усім лицарям під Грюнвальдом щастило вижити у подібних випадках. Ліворуч, на передньому плані ми бачимо, як воїн у кольчужному каптурі-койфі добиває лицаря мезирекордією.
Той намагається зупинити ворога, щось кричить — та даремно: судячи з бідних обладунків — переможець неблагородного походження, що не дає йому права брати в полон заради викупу. Відомо також, що орденських братів у цій битві в полон майже не брали — більшість їх, включаючи найвищих достойників, загинула. Так загинув комтур Нешави — Конрад, з відомого роду фон Хатцфельдів із землі Гессен, герб якого ми бачимо на щиті-павезі у нижній правій частині картини. Загибель лицаря









Джерело: http://www.history-ua.org/nu/?id=5028

Щодо придбання книг телефонуйте за номерами: 044 581 04 68 (69) або пишіть нам: krion.kiev@mail.ru