«Галицькі хоругви у
Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року» частина
2

«Галицькі хоругви у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року»


    На картині відтворено один з епізодів битви, події, які мали місце за кілька годин після її початку у центральній частині бойових позицій війська союзників. У центрі, вгорі на пагорбі бачимо групу людей — це король Ягайло з почтом спостерігає за перебігом битви. Запекла битва почалася кілька годин тому, і поки що жодна із сторін не здобула переваги у смертельному протистоянні. Вже загинули тисячі воїнів, полягли, але не відступили ні на крок, прикриваючи фланги королівських хоругв лицарі смоленської землі: внизу, на передньому плані, серед мертвих тіл ми бачимо втоптаний у землю їх прапор.
Перед нами — один із вирішальних епізодів битви під Грюнвальдом… Ось як було описано моменти бою та те, що передувало їм у «Хроніці конфлікту", написаній по гарячих слідах подій:

«Інша ж частина ворогів серед тих, найкращих людей хрестоносців, зійшлися із великим запалом і криками з людьми Вітовта, і опісля чи не цілої години битви
втрати з обох сторін були такі великі, що люди князя Вітовта змушені були відступити. Тоді вороги, переслідуючи їх, вирішили, що вже отримали перемогу і, порушивши шикування,
віддалилися від своїх хоругв та рядів своїх загонів, і перед тими, кого змусили втікати, почали відступати. По часі, коли вони забажали повернутися, відрізані від своїх хоругв та людей людьми короля, що їх хоругви напряму від крил прорізали, були або схоплені або порубані мечами. Ті ж, що стояли з лівого боку від тих, що були відрізані, лишилися живі та повернулися до своїх людей від військ супротивника і, знову об’єднавшись, зійшлися з великою хоругвою кастеляна Краківського, воєводи сандомирського, землі Велюнської, землі Галицької і численними іншими хоругвами. У цій сутичці розпалився дуже жорстокий бій, і тому тоді багато хто загинув…»Король з почтом

   Аби відтворити цей епізод, у картині, відповідно до прийомів, прийнятих у батальному живописі, створено два композиційні центри. Один — битва за прапор (ліворуч), другий — атака галицьких хоругов (праворуч) з Іваном Сушиком з Романкова в центрі.
    Запекла сутичка розгорнулася навколо великої хоругви-гонфалона з білим орлом на червоному тлі, увінчаним золотою короною — хоругви Краківської землі, яка уособлювала королівське військо. Охоронців гонфалона атакують лицарі Ордену під прапором великого комтура Куно фон Ліхтенштейна — він праворуч: біла смуга на червоному полі. До них приєдналися іноземні лицарі із хоругви Святого Георгія, які перед тим успішно атакували війська Великого князівства литовського. В цей час на поміч краківським лицарям вже поспішають королівські резерви. Найближчий прапор із золотим левом на лазуровому полі — це лицарі із львівської хоругви. Ліворуч від нього стяг із чорною галкою у золотій короні на білому полі, під ним атакують ворога лицарі з Галицької землі. На задньому плані видно знамена інших підрозділів, які у критичну мить підтримають своїх товаришів по зброї, серед них — із золотим сонцем на червоному полі, хоругва землі Подільської.
Водночас ворог теж розуміє, що настала вирішальна мить битви. Великий магістр «зібрав тоді сили для повернення в бій… із тими людьми, які залишилися, маючи при собі п’ятнадцять або більше хоругв, з одного невеличкого ліс-ка побажав направити свої загони про ти короля; і вже списи та піки, зняв ши з плечей, поклали на щити і стали по місцях, бажаючи дізнатися, де зручніше    найбільш успішно зійтися із ворогом…».
Курган Ягайла    У лівому верхньому куті картини, над хмарою куряви ми бачимо великий прапор з хрестом. Під ним — сам Великий магістр Ордену, Ульріх фон Юнгінген веде в бій свій останній резерв — шістнадцять хоругв. Однак, вже повертаються на поле битви, здавалося вже переможені на початку битви, хоругви Великого князя Вітовта — вони у хмарі куряви на задньому плані у центрі картини. Битва триває.
Кожна деталь картини відтворена із врахуванням інформації, здобутої впродовж тривалого часу дослідниками з різних країн, які вивчали історію Великої Війни 1409–1411 років та Грюнвальдської битви зокрема. Далі спробуємо описати окремі подробиці перебігу битви, відомості про її учасників, їх зброю та спорядження, звернувшись до окремих частин батального полотна. Король Ягайло
Придивимося уважніше до учасників битви. У центрі, вгорі на пагорбі, група людей — це король Ягайло з почтом спостерігає за перебігом битви. Над ними немає прапора — із зображенням білого орла. Його згорнули, коли побачили хоругви магістра, які розгорталися до бою неподалік: було надто небезпечно привертати їх увагу. Лицарі з охорони навіть заступили його, аби ворог не міг побачити, хто саме стоїть на пагорбі. Адже, як слушно вважали у ті часи, «короля одного оцінювали у десять тисяч лицарів».
    У цю мить особиста охорона короля налічувала лише шістдесят лицарів, не рахуючи незчисленого почту. До нього входили, між іншими, Земовіт молодший, князь Мазовецький та князі — родичі короля, в тому числі молодий князь Сигізмунд Корибутович, який привів на поле битви власну хоругву, набрану, вірогідно, у володіннях на Волині. Були там і зброєносці короля, серед них — Данилко з Русі, який носив за королем його стріли. Усі вони на початку цього дня стали свідками вручення герольдами двох мечів, надісланих магістром. Ось що сказали тоді герольди: «Найясніший король! Великий магістр Пруссії Ульріх надсилає тобі через нас… два мечі, як заохочення домайбутньої битви, аби ти із ними і з своїм військом негайно і з більшою відвагою, аніж ти показуєш, вступив у бій і не ховався далі ві не відсиджувався серед лісу…». Усі вони почули і відповідь короля, який заявив, що хоча у нього та його війська вдосталь мечів, та він згоден прийняти і ці два в ім’я боже, і впевнений у тому, що бог допоможе йому і його народу у наступній битві.
Загиблий воїн з Смоленської землі    Лише один лицар з усього орденського війська під час останньої атаки не виконав наказ магістра і викликав на двобій польського короля. Його звали Діппольд Кікеріц фон Дібер. Цей напад було відбито зусиллями нотарія Збігнева Олесницького та охорони, за участі самого короля. У цю мить орденські лицарі вирішили помститися за смерть товариша, однак їх зупинив один з очільників Ордену (вірогідно — сам магістр), який спрямував їх в атаку на польські хоругви, яка виявилася фатальною для її учасників.
    На картині символічно позначено окремі події, які передували даному моменту битви. На передньому плані, внизу, можна побачити червоний стяг, на якому зображено Св. Георгія. Деякі дослідники вважають, що саме так мав виглядіти стяг, під яким героїчно билися лицарі з Смоленської землі. Ян Длугош пише про три хоругви, які прийняли на себе удар ворожого війська і не відступили, прикриваючи крило і тил польських хоругв:

«хоча під одним прапором вони були жорстоко порубані і знамено їх було втоптане у землю, однак у двох інших загонах вони вийшли переможцями, б’ючись із величезною хоробрістю, як належить мужам і лицарям, і, нарешті, з’єдналися із польськими військами…».Велика хоругва Краківської землі

   Поруч з прапором на землі лежить один із «лицарів смоленської землі». Шолом збито з голови, він відкотився набік. Тіло воїна захищав типовий для сходу руських земель обладунок з металевих платівок, які кріпилися на основу із шкіри або тканини за допомогою ниток та заклепок. Подібний обладунок одягали, як правило, на кольчугу, як посилюючийзахист. Праворуч від тіла — щит-павеза, із характерним жолобом посередині, використовувалася як у литовському, так і в орденському війську, які билися в цьому місці. 


Польський лицар - захисник краківської хоругви    Над тілами загиблих йде бій, в центрі якого опинилися лицарі з хоругви Краківської землі. В цьому підрозділі під керівництвом Зиндрама з Машковиць виступали, як сказано у «Хроніці» «усі найвідоміші вельможі і лицарі Польщі і усі заслужені та досвідчені воїни».
    Придивіться до лицаря у шоломі без забрала, який приготувався нанести ворогу удар мечем. Його шолом увінчує вінок — це знак приналежності до союзного війська, який встановив перед битвою король Ягайло, аби легше було розрізняти своїх і чужих на полі бою. Існував звичай, згідно з яким лицарі-охоронці хоругви (а це були найсильніші і найдосвідченіші воїни), йшли в бій без списів. Встановлено його було задля того, аби вони, захопившись атакою, випадково не залишили довірений їм почесний і відповідальний пост.
    Воїн з вінком на шоломі має добре, повне лицарське озброєння: шолом-бацинет, виготовлений із сталевих пластин захист рук, надійні рукавиці. Лише забрало знято з шолома, аби не заважало у рукопашному бою. Його меч пристосований як для рублячих, так і колючих ударів, які були здатні вразити ворога у щілини суцільного обладунка — власне, прийоми бою на початку XV ст. були спрямовані на завдання саме таких ударів. Довжина клинка близько 80–85 см, руків’я — близько 10 см. Вага подібних мечів складала близько кілограма і вони були чудово збалансовані, так що власник міг вести бій тривалий час із найбільшою зручністю. Бій навколо краківської хоругви

   Охоронців гонфалона атакують війська Ордену під прапором великого комтура Куно фон Ліхтенштейна — вони праворуч: біла смуга на червоному полі. Ми бачимо кількох бійців різного рангу та походження. На передньому плані лицар у повному озброєнні з високо піднятим мечем. Він має чорні хрести на одязі, щиті та попо-ні коня. Це — брат Ордену, лицар (про що свідчить прикрашений золотом пояс), який дав повну обітницю служіння. Таких братів в Ордені налічувалося на час битви лише кілька сотень, вважають що від 200 до 400 «братів» полягли під Грюнвальдом. Це були професійні воїни, яким довіряли керівництво підрозділами, охорону вищих посадовців та знамен. Своє озброєння, згідно зі статутом, вони мали отримувати (за винятком меча) із арсеналів Ордену. 


Шолом Hundsgugel    Ліворуч від цього лицаря бачимо воїна у шоломі без забрала з перначем в руці. На його одязі — Т-подібний хрест. Це — так званий «напівбрат», з числа осіб, які вступили до Ордену але не були зобов’язані військовою службою. Однак у випадку великої небезпеки «напівбрати», яких могло налічуватися до кількох тисяч, мали йти на війну. Серед них траплялися люди заможні, отож не варто дивуватися тому, що цей воїн має досить коштовний захист ніг. В руці залізний пернач — зброя, яка не потребує навичок у фехтуванні, але може завдати суттєвих пошкоджень навіть лицарю у повному озброєнні. А от кінь під ним, судячи із металевого наголів’я, не свій, а впійманий на полі бою. 


    Ще один орденський воїн ліворуч, у сірому плащі. Одяг такого кольору носили «служебні брати», які несли військову службу під проводом братів. Це були професійні воїни, які принесли усі обітниці, але, як правило недостатньо благородного походження, аби отримати білий плащ. Вони могли мати повне озброєння, в тому числі і найновіше, що ми і бачимо у даному випадку — лати, кірасу, шолом.
    На голові «служебного брата» шоломбацинет із забралом типу Нundsgugel (нім., перекладається як «собачий капюшон»), що було популярне наприкінці XIV — на початку XV ст. Подібна форма забезпечувала не лише надійний захист, насамперед від ударів списа, але і дозволяла розмістити значну кількість вентиляційних отворів.Іноземний лицар

   Поруч ми бачимо воїнів з більш простим спорядженням, у відкритих шоломах — капалінах або бацинетах. До складу орденських хоругв входила велика кількість зброєносців та слуг, які не мали права навіть на сірі плащі, отож виглядали, як звичайні вояки неблагородного походження і мали більш прості комплекти озброєння. В якості обладунків вони використовували переважно кольчуги. На полі бою виступали переважно у якості стрільців-арбалетників. Одного такого стрільця із зведеним арбалетом ми бачимо ліворуч від краківської хоругви. Арбалет — грізна зброя, якщо стріла потрапляла в ціль під відповідним кутом, вона пробивала наскрізь все: щит, кольчугу, лати, щолом. 


    До атакуючих приєдналися іноземні лицарі із хоругви Святого Георгія, які перед тим успішно атакували війська Великого князівства литовського. Їх можна відрізнити по барвистому одягу поверх обладунків і гербам на щитах. На одному із них зображено лева, на іншому — червоного орла (або грифа) на білому полі. Ще один лицар із щитом, на якому чорний орел розміщений на золотому і червоному полі, вже на землі. Він втратив шолом, а у щиті застрягла стріла, випущена з арбалета. Можна вважати, що йому пощастило — адже у багатьох випадках таким пострілом можна було пробити не лише щит, але й обладунок. Судячи з гербів — це австрійські та німецькі лицарі, яких було чимало під Грюнвальдом. 


Іноземний лицар з хоругви Св. Георгія    Ліворуч від «служебного брата» ми бачимо лицаря у шоломі з піднятим забралом, який заніс меч, аби завдати удару спішеному польському лицарю з вінком на шоломі. Подібні шоломи відомі за зображеннями на надгробках кінця XIV ст. Походження цих шоломів типу «пікельхуб» пов’язують з східними впливами, які сягають ще ХІІІ ст. і пов’язані із вторгненнями монголів під проводом Бату-хана у Європу. Знахідки подібного типу шоломів відомі і на території Русі, де датуються XIV cт. Піший проти кінного

    Різниця — у наявності забрала (захист необхідний для бою на списах у його західноєвропейській традиції) та способі кріплення кольчужного авентайла-бармиці. На обладунки у цього лицаря одягнено сюрко — нараменник, який мав кольори герба власника (у даному випадку — червоний та білий), часом на ньому вміщували і сам герб. Подібний одяг не лише захищав коштовний обладунок — спочатку кольчугу, а потім і лати від бруду та пилу, але й виконував інші життєво важливі функції. Зокрема, по ньому (як і по щиту з гербом) розпізнавали власника на полі бою. За певних обставин сюрко могло навіть врятувати життя — адже лицарів за звичаями тих часів намагалися не вбивати, а захоплювати в полон, аби отримати викуп за звільнення. Крім того, вдягненого у яскравий одяг легше було ідентифікувати серед поранених на полі битви або відшукати (і розпізнати) у випадку загибелі.
    Під сюрко у лицарів ми бачимо різновид захисного одягу — жупон — який могли одягати поверх обладунків. Він складався із кількох шарів тканини, простьобаної через певні проміжки, що надавало йому додаткової міцності. 


    На задньому плані ліворуч два кіннотники у відкритих шоломах-капалінах. Вважають, що на той час більшість воїнів, навіть з числа лицарів, використовувала подібні шоломи, які поступалися бацинетам із забралами. Однак капаліни були більш доступними за ціною. Це теж воїни із хоругви Святого Георгія. Той, що з гербом на щиті, — лицар, поруч — його зброєносець. 


    Здається, ще мить, і прапор з орлом стане здобиччю ворогів і вони святкуватимуть перемогу. Однак у цю мить, завдяки «досвідченим і заслуженим лицарям, які… затримали його падіння, знамено підняли… на місце; …добірний загін лицарів…встав навколо нього грудьми, захищаючи тілами своїми і зброєю…     Аби загладити це приниження і завдану прикрість, польські лицарі… кидаються на ворогів, і усю ту силу, яка зійшлася із ними у рукопашному бою… на землю кидають і перемагають…»


Атака під проводом Великого магістра Ульріха фон Юнгінгена    У тій частині картини, де показано бій навколо хоругви з білим орлом, ми бачимо спішеного лицаря без шолома, який з сокирою в руці атакує орденського «брата». Судячи з обладунків він досить заможний лицар. Це — Олександр Горайський, з давнього і знатного русинького роду, представники якого обіймали високі посади у Польському королівстві. Пан Олександр бився у перших рядах придворної хоругви, що прийшла на поміч лицарям з Краківської землі. Він захищений бригантиною — обладунком з залізних пластин, прикріплених металевими заклепками до основи з тканини. Позолочені голівки цих заклепок видно на розкішній червонійтканині, що вкриває його обладунок. Під ним — кольчуга, на руках — латні рукавиці. 


    Біля пояса вже порожні багато прикрашені золотом піхви від меча, втраченого у вирі бою, але і бойова сокира досить ефективна зброя, аби вивести з ладу супротивника у повному обладунку. З давніх хронік відомо, що вправні бійці навіть пішими виходили переможцями з двобою із кінним супротивником. Серед захисників хоругви ми бачимо також лицаря зі слідами ударів на шоломі, який наносить удар супротивнику бойовою сокирою. У нього шит із білим знаком, який нагадує літеру W і увінчаний хрестом, зображеним на червленому полі. Це герб «Сирокомля», поширений у Холмській землі. Прапор Великого магістра


    У вирішальну мить бою Великий магістр Ульріх фон Юнгінген виступив на чолі резервних хоругв, аби переламати хід бою. Він прямує до місц я, де йде запеклий бій за знамено з білим орлом. Його лицарі вишикувалися в клини, над якими майорить власне знамено магістра — чорний хрест із золотою серединою на білому полі, в центрі — щит із зображенням чорного орла на золотому полі. Сам магістр бився у перших рядах і загинув разом з іншими вищими достойниками Ордену.  Його хоругва разом з іншими знаменами орденських хоругв дісталася як трофей переможцям.



Джерело: http://www.history-ua.org/nu/?id=5028

Щодо придбання книг звертайтеся за телефонам: 044 5811 04 68 (69) або пишіть krion.kiev@mail.ru