Київщина, 1416 р.

Розорення Київської землі ординцями на чолі з Едигеєм 

Нашестя Едігея. Мініатюра з Лицевого літописного зводу   XVI ст.Виправа на Русь мурзи Едігея залишила слід як у працях хроністів, так і в народній пам'яті. Як свідчить Супрасльський літопис, у липні 1416 р. його загони "воеваше около Киева и монастырь Печерский пограбиша и пожгоша".

Згодом у зв'язку із цією подією постав романтичний переказ, зафіксований у Києві наприкінці ХVI ст. Мартіном Груневегом. Милуючись "яскравою позолотою" бані Михайлівського Золотоверхого собору, він почув, а відтак і зафіксував у своїх нотатках легенду щодо її походження: "Коли Едігей ... здобув місто, втекли жінки до замку й молилися Богу. Оскільки він їх захистив, вони вирішили віддати свої коштовності на позолоту церкви і здійснили це після того, як Бог урятував їх від поганих". Щоправда, позолотити весь верх собору їм не вдалося: як зауважив Груневег, "краї даху навколо бані свинцеві, бо не вистачило золота". 

За Груневегом, напад Едігея, котрий, не здобувши київського замку, "спалив і знищив усе навколо", мав для Києва катастрофічні наслідки: "З того часу пішло місто до занепаду аж до наших днів (тут: 1584 р.)". Однак ці відомості він почерпнув не зі спілкування з киянами, а з тогочасних  польських хронік; їх інформація згодом потрапила й на сторінки пізніх українських літописів, де також йдеться про те, що "оттоле Киев погуби красоту свою и даже доселе уже не может быти таков". Насправді місто не зазнало істотної руйнації. Крім Супрасльського літопису, це засвідчують подорожні нотатки диякона Троїце-Сергієвого монастиря Зосими, котрий, перебуваючи у Києві у 1419 р., здається, не помітив слідів Едігеєвої "раті" (навіть у нібито сплюндрованому татарами Печерському монастирі, де він уклонився мощам Антонія і Феодосія).м'ятна монета "Михайлівський Золотоверхий собор"