Есхатологічна криза у
православному світі. 1492 р.


В останній чверті ХV ст. християни східного обряду жили очікуванням "кінця світу", який, згідно з пророцтвами, мав настати у 1492 (7000 за тодішнім літочисленням) році. На сліди цих очікувань можна натрапити у тогочасному письменстві. Зокрема, у посланні київського митрополита Мисаїла Сіксту IV (1476 р.) є згадка про "будущего восьмого века блаженное упование", тобто про закінчення семи "віків" історії людства та наближення Божого суду. У повчаннях Єфрема Сирина, скопійованих на Волині у 1492 р., знаходимо приписку про спасіння душ у "седмое тысяще у конечном роде". 

Після того, як у 1492 р. "кінець світу" не настав, у книжності позначилися нові тенденції. Зокрема, у Сербії почали вдаватися до літочислення зі згадкою про "другий вік" (документи 1500 р. датувалися "восьмим роком другого віку", 1501 г. —  "дев'ятим роком другого віку" тощо). У Росії есхатологічна криза 1492 р., продемонструвавши хибність ортодоксальних релігійних уявлень, сприяла подальшому поширенню учень, завезених із Києва князем Михайлом Олельковичем і його почтом.  Навіть московського митрополита Зосиму звинувачували в проєретичних симпатіях і нехтуванні християнськими догматами.