Галичина, 1513 р.

Станіслав Оріховський

Аналізуючи внесок уродженців України до скарбниці світової культури, сучасні дослідники дедалі частіше згадують імена, котрі донедавна пов'язувалися лише з польсько-латинським письменством ХVІ ст.: Георгія Тичинського, Івана Туробинського, Станіслава Оріховського та ін. Уродженці східних окраїн Польської держави, латиномовні письменники, вони виразно декларували власну "руськість", називаючи себе "русинами" чи, за тодішньою традицією, "роксоланами". Тож цілком умотивованою здається позиція тих науковців, котрі замість того, аби виробляти критерії розмежування їхньої творчої спадщини, розцінюють її як явище польсько-українського культурного пограниччя.
 Сигізмунд І. Дереворит. XVI ст.Родинний герб Оріховського
Специфіка творчості цих новолатинських письменників полягала в їхній інтегрованості в європейський культурний контекст. Особливо показовою щодо цього є постать Станіслава Оріховського (1513—1566 рр.). Вихованець кількох західноєвропейських університетів, знавець давніх мов, виученик Лютера й Меланхтона, він уславився як автор палких промов і блискучих памфлетів. Серед найвідоміших його творів слід назвати "Квінкункс", "Напучення поль-ському королю Сигізмунду-Августу", "Промову на похороні польського короля Сигізмунда". Визначний польський історик Мартін Кромер, повернувшись із мандрів по Західній Європі, писав йому: "Не думай, мій Оріховський, що твоє ім'я невідоме за кордоном. В Італії, Іспанії, Франції й Німеччині мені довелося чути схвальні відгуки про твої твори, що становлять гордість і захист нашої вітчизни. Я не зустрічав там вченого, який би не читав їх і не підносив би до небес твоєї дотепності, красномовства та вченості".