Київщина 1441

Elena352.jpgЗустріч митрополита Ісидора з київським князем Олельком

Найпомітнішою подією перших років князювання Олелька став приїзд до Києва загальноруського митрополита Ісидора, котрий перед тим брав участь у роботі Флорентійського собору, на якому було укладено унію православної та католицької церков (1439 р.). По дорозі з Італії до Москви він завітав до Києва, де князь Олелько, не здаючи собі справи з того, на яких засадах "сталось одиначество с латиною", у лютому 1441 р. підтвердив "господину и отцу своему Сидору" права, якими користувалися на території митрополичої єпархії його попередники.

Митрополит Ісидор
"Государь отчич киевский" разом зі своїми "князьми и с паны, и со всею полною своею радою", декларувавши принцип недоторканності митрополичих маєтностей, передав Ісидору те, що належало митрополії "издавна", ще за часів його "великих прародителей" — "великих благоверных и благородных князей и княгинь". Таке гучне посилання Олелька на своїх прародителів (що з них лише його батько, Володимир Ольгердович, сидів на київському столі) можна розцінювати тільки як стилістичну фігуру. Однак, вочевидь, Олелько свідомо культивував уявлення про спадковість, "отчинность", своїх володінь, як і підносив власний статус за допомогою титулатури. Цікаво, що остання на зламі XV—XVІ ст. уважалася дещо "надмірною" — принаймні, у тогочасній митрополичій канцелярії, зацікавившись грамотою Ісидору як зразком князівського пожалування, внесли її до збірки формулярів в "урізаному" вигляді — викресливши слова "от Бога даваный". 
Олелько підтвердив Ісидору надання приватних осіб — те, що "великие господья бояре и боярыни, и все именитые народы ... давали у поминок себе и за спасение своей души и своему роду всему: села и волости с данями и со всеми доходы, также и земли, и воды, с бортями и со всеми пошлинами, с людьми и с озеры". 

Княжим воєводам і тивунам заборонялося "вступати" в "церковные земли и воды, и в люди, и во все доходы, и во все пошлины", що збиралися на користь митрополита; до останніх Олелько додав "святого Фрола и Лавра мыто коньское" (грошовий збір з продажу коней на теренах Фроло-Лаврського монастиря). За відсутності Сидора (коли він "отъедет далее в свою митрополию, оправляя церковь Божию") маєтності й доходи митрополичої кафедри переходили під контроль його намісника. 

Робилися застереження щодо митрополичих людей (тих, які мешкали у Софійській слободі): вони мали допомагати при будівництві міських укріплень ("коли будет надобе город делати, митрополичьи люди софийские заделывают свое место, которое делывали так же из старины и при первых митрополитах"); натомість їм "по старине" допомагали підводами. Якщо ж між ними й підданими князя виникали конфлікти, вони підлягали компетенції "смесного" суду, що його процедура також описана в Олельковій грамоті.Фрагмент ікони Фрола й Лавра — святих, які вважалися покровителями коней. Новгородська школа. XV ст.
Митрополиту призначалась і половина "осмьничего"; під цим можна розуміти як половину всіх грошових зборів князівського "осмьника" (урядника, котрий відав збором рибного мита, розбирав дрібні крадіжки, бійки тощо), так і лише ті, що були пов'язані зі злочинами проти моралі. На останнє припущення наштовхує норма, зафіксована в уставній грамоті великого князя литовського Олександра київським міщанам (1499 р.): "Коли которого христианина купца або мещанина, або казака застанет осмьник непочестные речи делаючи с белыми головами (жінками), тогда на том наместнику митрополичьему хоживала урочная вина (різновид штрафу)". 

Факт видачі цієї грамоти Олельком виразно засвідчує тенденційність пізніших звісток Густинського літопису, згідно з яким "Исидор, митрополит киевский, пришед во одежде кардинальской в Киев, но оттуда изгнаша его". Насправді ж у цій події не було драматичних колізій; більше того, навіть наприкінці XV ст. ім'я уніата Ісидора фігурувало у пом'янику Києво-Печерського монастиря — і тільки згодом цей запис було знищено. Що ж до Олелькової грамоти, то вона не лише відбиває реалії церковного життя середини XV ст., а й фіксує тодішні уявлення про св. Софію як  "матерь всем церквам руським".