Київщина, 1460-ті рр.

Рух "пожидовлених" 


За часів Семена Олельковича Київ став колискою доволі загадкового явища, знаного як рух "пожидовлених", тобто людей, які "відійшли" в іудейство. Щоправда, цей рух уповні виявився поза межами Литви — у Новгороді, куди його наприкінці 1470 р. "експортував" брат Семена Михайло Олелькович, запрошений новгородцями на княжіння. В його почті приїхав "жидовин-єретик" Сха-рія, котрого на початку ХVI ст. Йосиф Волоцький називав "диаволовым сосудом", навченим "чародейству и чернокнижию, звездозаконию и астрологии". Перебування Схарії у Новгороді тривало недовго — най-вірогідніше, невдовзі він повернувся до Києва, куди поспішив його володар на звістку про смерть брата. Втім, він устиг звести з доброго шляху ("прельстить и в жидовство отвести") двох місцевих священиків. Згодом до Новгорода завітали одноплемінники Схарії, діяль-ність яких призвела до подальшого поширення єресі. Після підкорення Новгорода вона перекинулася на Москву, де "пожидовлені" знайшли чимало нових адептів свого віровчення (навіть у великокняжій родині). Спочатку єресь було соборно засуджено у 1490 р., а потім, за рішенням собору 1504 р., "пожидовлених" піддали анафемі, а найзатятіших — спалили живцем.

Зображення новгородців на іконі. 1467 р.
Сутність єресі полягала у запереченні божественної природи Христа, котрого її прихильники уподібнювали до Мойсея, Давида та інших пророків. Не відкидаючи повністю новозавітного вчення, "пожидовлені" у своєму світорозумінні апелювали, головно, до Старого Завіту. Всупереч християнській традиції вони шанували суботу та єврейську Пасху, а також нехтували традиційною церковною атрибутикою. 

Втім, на теренах України сліди цієї єретичної доктрини практично не простежуються — чи не тому, що "пожидовлення" перетворилося на єресь лише в специфічних умовах новгородського життя кінця ХV ст.? Гадаємо, варто прислухатися до точки зору М. Грушевського, котрий, аналізуючи цей "загадковий рух, який історично проявив себе на новгородському та московському грунті", припускав, що "антицерковна сторона властиво не займала його ініціаторів, і елементи релігійного лібералізму приплітались до нього автоматично, в комплексі з тією літературою, що бралась до вжитку з мотивів чисто культурних, освітніх". Відтак, на думку вченого, первісне "пожидовлення" було "культурним рухом, який виявив себе в зацікавленні різними єврейсько-арабськими писаннями", до яких зараховують Псевдо-Арістотелеву "Таємницю таємниць" (арабський порадник VIII—ІХ ст.), "Логіку" Мойсея Маймоніда, "Тенденції філософії" Мухаммеда аль-Газалі, "Лопаточник" Петра Єгиптянина, "Шестокрил" Імануїла бен-Якова Бонфіса й деякі інші ворожильні, космографічні та біблійні книги. Усі вони у другій половині ХV ст. були перекладені руською мовою, поширеною в межах Литовської держави. Цю бурхливу перекладацьку діяльність і пов'язують з київським про-світницьким гуртком,  члени якого бажали мати підручники "вільних наук" і точні біблійні тексти, по які вони й зверталися до освічених євреїв або караїмів. Проте самі праці, продуковані цим науково-перекла- дацьким гуртком, за словами того ж М. Грушевського, "не донесли до нас ні одного ймення, ні однієї риси того осередку, де вони повставали"; водночас їх аналіз переконує в тому, що жоден із цих творів не містить "єретичних тенденцій чи полеміки проти православної доктрини". Тож для нас відзначений культурний рух цікавий не тільки й не стільки його єретичним "відлунням", скільки активним інтересом тогочасної духовної еліти до надбань єврейської культури.Печатка з гербом Великого Новгорода. ХV ст.