Київщина, 1480-і рр.


Печерський пом'яник у світлі міжконфесійних взаємин 


Дуже цікавим документом епохи є пом'яник, чи синодик, Печерського монастиря, відновлений ченцями після того, як попередній "изгорел пленением киевским безбожного царя Менкирея (Менглі-Гірея) ис погаными агаряны" (1482 р.). У ньому ми знаходимо поминання не тільки численних московських князів та вельмож, а й католика Вітовта та митрополита-уніата Ісидора. Тож цей документ уявнює ту конфесійну індиферентність, яка панувала на українських теренах за литовських часів. Давні актові книги рясніють прикладами мирного співжиття православних зі співгромадянами-католиками. Так, коли у 1471 р. волинянка Марія Вохнова видавала заміж свою дочку, у "змовинах" узяли участь ксьондз і два православні священики. Взагалі ж, якщо наречені належали до різних конфесій, на таких церемоніях визначалися не тільки терміни весілля та розміри посагу, а й те, в яку віру будуть згодом охрещені діти подружжя. Порушення такої угоди (вона оформлювалась у письмовій формі) тягло за собою сплату грошової "заруки" (неустойки). Її, наприклад, мусив сплатити батько волинської шляхтянки Ганни Монтовт, яку, всупереч укладеному в 1546 р. "змовному листу", він вихрестив на католичку. З огляду на те, що "зарука" становила величезну суму грошей, винуватець компенсував "моральні збитки", завдані цим його вчинком дружині та її православній рідні, шляхом передачі дочці власних маєтностей. Бувало, й сама процедура охрещення новонародженої дитини ставала об'єктом своєрідних змагань між родичами, як у випадку з уродженцем Холмщини Андрієм Верещинським, батьком відомого київського біскупа кінця ХVI ст. Один його дядько був православним холмським єпископом, а другий — католицьким священиком, і саме спритність останнього, а не конфесійні уподобання православних батьків, визначила віросповідання Андрія.

Родинний герб Монтовтів на печатці 1422 р.
Ці приклади, навмання висмикнуті із загального контексту, засвідчують суто прагматичне ставлення до релігійних питань у середовищі волинської та галицької шляхти ХV—ХVI ст. Про це ж ідеться у грамоті короля  Стефана Баторія луцькому й  володимирському єпископам (1579 р.), де засуджується поширена на Волині практика, коли "попове веры и закону греческого (православні) ... людям веры римского костела (католикам) детей крестят, шлюбы дают, разводы чинят ... и тела мертвых ховают", порушуючи права та зменшуючи доходи місцевих католицьких священиків; король забороняв ці дії під загрозою величезного штрафу в 10 тис. кіп литовських грошів. Не складно помітити, що по суті Баторій виступав проти практичного досвіду церковної унії, котрий, як і спроби її реалізації зверхниками православної церкви, не зустрічав підтримки з боку місцевої католицької ієрархії. Відтак, стає зрозумілим, що речники цієї унії наприкінці XVI ст. не змогли використати позитивний потенціал тодішніх міжконфесійних відносин, досвід співіснування католиків і православних, нагромаджений у попередні століття.Києво-Печерський монастир. Малюнок А. ван Вестерфельда. 1651 р.