Татари-кримчаки у
Києві


Татари-кримчаки у Києві 


Напад Менглі-Гірея на Київ стався 1 вересня, на Семенів день, з якого в ті часи розпочинався відрахунок нового року. Один із літописців — най-вірогідніше, очевидець, — зазначає, що київський воєвода Іван Ходкевич отримав звістку про наближення ворога за чотири дні до появи татар на околицях міста. Цих кількох днів було, звісно, замало, аби як слід організувати його оборону. "Во град", під захист міських укріплень, "збегошася многие люди". У київському замку сховався печерський ігумен із усіма монастирськими старцями та скарбницею. "И прииде царь (Менглі-Гірей) под град на день Семена Летопроводца, в первый час дни, изряди полки и приступи ко граду, и обступи град вокруг. И Божиим гневом, нимало не побився, град зажже, и погореша люди все и казны. И мало [было] тех, кои из града выбегоша, [но] и тех поимаша; а посад пожгоша и ближние села". 

Потир. XVІ ст.
Менглі-Гірей "полону бесчисленно взял"; потрапив до нього й київський воєвода з усією родиною. Сам він і його дочка так і померли в татарській неволі; дружину й сина Івана Ходкевича згодом було викуплено. Долю воєводи розділив і печерський ігумен; самий монастир було пограбовано; рятуючись від ворога, деякі із ченців "бежали в печеру и задохшася". "Учиниша пусту" Київську землю й "пленив русских порубежных городов 11", Менглі-Гірей повернувся до Криму. На знак дотримання своїх союзницьких зобов'язань він надіслав у дар Іванові ІІІ золоті потир і дискос зі сплюндрованої татарами Святої Софії — і те, що цей дарунок був прийнятий, не можна розцінювати інакше, як блюзнірство.Родовий герб Івана Ходкевича

Літопис, укладений у середині XVII ст. киянином Яном Бінвільським, передає пізнішу традицію, пов'язану із нападом Менглі-Гірея. За його словами, "царь орды Перекопское злочестивый взял приступом Киев, у церквах побрал начине золотое и сребенное. На тот час был в Киеве один попович богатырь, который, стоячи на валу меском, из лука в кошу татарском убил царика. Где татаре, обачивши так сильного богатыря, з мещаны киевскими учинили трактат (уклали угоду) таким способом, абы видали того, который на вале з луку до коша стрелил, обецуючи киянам отступити от места. И так мещане киевские межи собою урядили, оного поповича выдали, скоро так силно мужа позбили… И пуст стоял Киев до часов наших".

Із часом цей переказ трансформувався у легенду про захисника Києва Михайлика, яка дійшла до нас у записах науковців ХІХ ст. На той час народна пам'ять "передатувала" згадану подію, замінивши Менглі-Гірея на Батия.  Той нібито марно облягав Київ цілих сім років. Розуміючи, що йому не завоювати місто, аж доки в ньому є молодець на імя Михайлик, котрий влучив у руку татарському ханові, Батий став погрожувати киянам, що виріже їх геть усіх, якщо вони не видадуть цього богатиря. Перелякані городяни, попри запевнення Михайлика, що він зуміє захистити Київ, вирішили віддати його на розправу Ба-тию — яка, однак, так і не відбулася: Михайлик підхопив на свій спис Золоті Ворота, і тільки його й бачили —  відлетів із ними аж до Царгороду (де, нагадаємо, знаходився прообраз київських Золотих Воріт), сказавши співгородянам на прощання:
Кияни-кияни, панове громада!
Поганая ваша рада:
Коли б ви Михайлика не віддавали, 
Ніколи б татари Києва не дістали. 
І справді — тільки-но зник Михайлик, як Батий увірвався в місто і знищив усіх його мешканців.

Зображення архангела Михаїла на князівських печатках ХІІ—ХІІІ ст.
Аналізуючи трансформацію, якої зазнав давній переказ про анонімного поповича, можна припустити, що його піднесення до рангу оборонця Києва сталося тоді, коли із Києва й справді "зникли" Золоті Ворота (засипані під час будівництва київської цитаделі у 1750 р.), а його "височайше наданою" емблемою став крилатий Михаїл-архангел (1782 р.). Актуалізований таким чином напівлегендарний сюжет виявився чи не "найживучішим" із переказів, зафіксованих на київських теренах у XV—XVI ст. Архангел Михаїл на малому гербі сучасного Києва