Київщина, 1523 р.

Кияни виборюють свої права   

Запровадження в Києві магдебурзького права наприкінці XV ст. не означало автоматичного розв'язання проблем, якими переймалася місцева міщанська спільнота. Як слушно відзначив один із дослідників, "легше було отримати цей привілей, ніж ним скористатися". Впродовж багатьох десятиліть міщани мусили відстоювати свої новонабуті права, на які зазіхали як приватні особи, так і представники державної влади.

Замок київського воєводи у середині XVI ст. Реконструкція Т. Стрельцової
Йдеться, передусім, про київських воєвод, незадоволених перерозподілом владних прерогатив на користь міської общини. Вже через декілька років після затвердження Сигізмундом І магдебурзького привілею, виданого його попередником Олександром, кияни звернулися до нього з розлогим переліком "кривд и тяжкостей", яких завдавав їм тодішній воєвода Андрій Немирович. Зокрема, він безоплатно брав у міщан "многие речи и живность"; обкладав їх усілякими митами; притягав їх до будівництва мостів і замкової роботи; примушував стерегти полонених татар, жорстоко караючи у разі їхньої втечі; роздавав їхні землі під забудову та ріллю киянам інших юридик і перешкоджав користуватись Трухановим островом (той був об'єктом тривалої суперечки між магістратом і Пустинно-Микільським монастирем, яка завершилася перемогою першого тільки у 60-х рр. XVI ст.) тощо. Розглянувши скаргу, володар Литви наказав воєводі не порушувати права підпорядкованих київському магістрату міщан — аби надалі "от них таковые жалобы не приходили" (1523 р.).
 
Загалом у XVI ст. завдяки магдебурзькому праву київські міщани суттєво посилили як свій вплив на життя міста, так і власні економічні позиції. Запозичені з Заходу правові норми виявилися доволі ефективним знаряддям боротьби за їхні станові інтереси.