Київщина, Сіверщина,
близько 1528 р.


Путивльські волості 

Сторінка оброчної книги Путивльського повіту 1628—1629 рр.
Близько 1528 р. депутація киян, перебуваючи при дворі великого князя литовського і польського короля Сигізмунда І, подала йому декілька "виписів", в одному з яких йшлося про долю Путивля, що його в результаті литовсько-московської війни 1500—1503 рр. було втрачено на користь Російської держави. Це звернення не було випадковим: упродовж XIV— XV ст. Путивль підпорядковувався Києву — був його "пригородком", чи то, словами самого документа, "київським держанням". Втрата Путивля позбавила київський нобілітет надійного джерела стабільних прибутків — про що вони й сповістили свого володаря: "…К Путивлю було чотирнадцять волостей ваших господарських; ті волості від ваших господарських предків слуги вашої милості: князі й пани, й зем'яни землі Київської, — по року тримали; і з тих волостей слуги вашої милості, предки та батьки наші, коней мали і шуби теплі кунячі одягали; і з року на рік тими всіма волостями вашої милості, господаря нашого, завжди вдягнені й взуті були ми самі й слуги наші"; крім того, на Путивльщині знаходилися "біскупські й князівські, й панські волості".

Розв'язати питання про місцезнаходження цих волостей на матеріалах литовської доби доволі складно; це дають змогу зробити лише документи кінця XVІ — початку XVІІ ст. Найінформативнішою щодо топонімії регіону є оброчна книга Путивльського повіту 1628—1629 рр., яка зберігається нині у фондах Російського державного архіву давніх актів. З її допомогою можна встановити точне місцеположення принаймні 19 путивльських волостей, які, коли глянути на сучасну карту, охоплювали обшири від Лубен до Білгорода і від Рильська до Харкова. Одначе центри цих волостей були, вочевидь, городищами, які з часом так і не повстали з руїн. Це, можливо, й пояснює те, що назви волостей XV — початку XVII ст., на відміну від синхронних гідронімів, практично не простежуються у пізнішій топонімії.