Крим, кінець XV ст.

Розквіт работоргівлі в Кафі 


Наприкінці ХV ст. зміна традиційного щодо Криму зовнішньо політичного курсу великих литовських князів і їхня переорієнтація на Заволзьку Орду різко погіршили ситуацію в Україні. Татарські напади призводили до величезних втрат населення, котре фізично винищувалось і масово забиралося в полон. В окремі роки ці втрати сягали кількох сотень тисяч чоловік; взагалі ж для татарина вважалося ганьбою привести з собою менше 10 бранців. У Криму полоняників перетворювали на рабів, більшість яких згодом опинялась у Туреччині та інших країнах Сходу. Чимало потрапляло гребцями на галери. Лише одиницям на чужині усміхалася доля (як славнозвісній Роксолані, дружині Сулеймана Пишного); загал чекали виснажлива праця та тяжкі випробування.
Капітан венеціанської галери (з гравюри 1564 р.)

Серед сучасників, які переймалися їхніми бідами, виділяється публіцист Михалон Литвин, котрому доводилося бувати в Криму. Нині стали класичними його характеристика Кафи ("не міста, а поглинача нашої крові") й опис тамтешнього ринку з рядами зв'язаних між собою невільників, що нагадали Литвину журавлині ключі, які назавжди покидають свою батьківщину. Проникливість цього образу посилює сцена прощання з литовцем одного з полоняників, котрий уже ступив на корабель, що відвезе його на чужину, звідки немає вороття. У літературі його монолог подеколи розглядають як риторичний прийом, покликаний спонукати співгромадян Литвина позбутися різних пороків, щоб у татарській неволі "не загинуло все наше плем'я" — перспектива, реальність якої мала підкреслити згадка про перекопського митника, котрий, зустрівшись із Литвином, розпитував його, звідки везеться до Криму ця безліч невільників і чи залишились ще люди на його батьківщині.

Невільник з венеціанської галери (з гравюри 1564 р.)
Інший сучасник ставив риторичне запитання: "Хто з істориків підрахував, скільки десятків тисяч наших братів взяли татари у той чи інший час, хто склав до купи цілу суму і при цьому підрахував приплід, який могли дати ті схоплені, мешкаючи у нас і збільшуючи кількість нашого народу? ... Хоча, кажуть, ця кількість безкінечна, а я не знаю, чи вистачить цифр, щоб вирахувати таку велетенську кількість людей, яку втратив наш народ через татар і все ще втрачає". І справді, визначити цю цифру досить непросто; за попередніми підрахунками Я. Дашкевича, вона дорівнює, щонайменше, 2—2,5 млн. вбитих і полонених.