Лист митрополита
Мисаїла до Сікста IV. 1470-ті рр.


Церковна унія, укладена на Флорентійському соборі (1439 р.), за декілька десятиліть пішла у небуття. Це, зокрема, унаочнює грамота Казимира Ягеллончика перемишльській єпархії (1469 р.), в якій він підтверджує привілеї, надані Ягайлом, "сподіваючись на майбутню унію". Не менш красномовним є його лист до папи Павла II (1468 р.) з проханням заснувати у межах своїх володінь бернардинські монастирі, аби приводити "схизматиків" (православних) до єдності християнської церкви.Зображення Павла ІІ на пам’ятній медалі

Герб Сікста IV
Зверхнє ставлення католиків до своїх співбратів по вірі змусило наступника Григорія Болгарина, смоленського єпископа Мисаїла, котрий став митрополитом близько 1473 р., звернутися до папи Сікста IV. До Рима були надіслані два послання. Перше, передане в 1473 р. з папським легатом Антоніо Бонумбре, не збереглося до нашого часу; друге, написане у 1476 р., дійшло до нас у пізнішій редакції й тривалий час вважалося фальсифікатом —  адже його оприлюднив у 1605 р. апологет Берестейської церковної унії Іпатій Потій, маючи на меті переконати своїх сучасників в одвічності унійних устремлінь на руських землях Речі Посполитої та підкріпити традицією об'єднавчий акт 1596 р. Тиціан. Портрет Сікста IV

Саме тому воно відразу стало об'єктом гострої критики з боку православних полемістів, які вдавалися й до суто філологічних аргументів, як, наприклад, автор "Перестороги", котрий писав: "Книги замышляют, пишучи под датою старою, письмом старым, якобы колись тая згода (церковна унія) трвати смела. Але присмотрися в письмо, в самую речь, и знайдеш, же хоть такие письма старые замышляют, але речь все Потиева, як бы сам мовил. При том знайдеш там слова, века теперешнего людьми уживаемые, которых старые предки наши не уживали". Характерно, що ставлення до послання змінювалося разом із конфесійною орієнтацією: так, будучи православним, Мелетій Смотрицький порівнював його з "Костянтиновим даром", а перейшовши на бік уніатів, почав наголошувати на існуванні ще одного його списку, нібито знайденого поблизу Острога. Нині питання про автентичність Мисаїлового послання остаточно розв'язане: російським історикам вдалося віднайти його текст у двох версіях першої половини ХVІ ст.

Мандрівник в європейському місті. Мініатюра з Кодексу Балтазара Бехема. 1505 р.
Щоправда, у вигадливій лексиці послання й справді наявні моменти, вразливі для критики — передусім, у переліку його "підписантів", який і самий по собі не раз викликав сумніви у науковців, котрі подеколи вбачали у ньому продукт творчості Іпатія Потія. Втім, він явно не зміг би підібрати для послання відповідну "автуру", оскільки майже не орієнтувався в реаліях 1470-х pp. (зокрема, покликаючись на Стрийковського, ідентифікував згаданого у Мисаїловому листі Михайла [Олельковича] як убитого в 1451—1452 pp. сина Сигізмунда Кейстутовича Михайлушка). Що ж до пишної титулатури "підписантів" послання, яку нерідко відносять на карб фантазії Потія, то навіть таке дивне визначення одного з них, Олександра Солтана, як "рыцер ушпанский, златаго стрыха носитель" підтверджується реєстром його майна, що в ньому серед коштовностей згаданий "на двух качалех стрых ушпаньский перловый".Родовий герб Солтанів

Загалом, Олександр Солтан є дуже цікавою фігурою. У 1467—1469 pp. він здійснив мандрівку до Західної Європи й Святої Землі. Перебуваючи в Римі, він був прийнятий в лоно католицької церкви самим папою Павлом II без процедури повторного хрещення — яке, однак, вважали необхідним у Вільні, де місцева католицька громада поставилася до Солтана з недовірою та ворожістю, унаочнивши розбіжності між позицією папського престолу та місцевого кліру. Можливо також, що мандрівка Солтана на Захід була пов'язана з пошуком нареченої для Івана III, котрий овдовів у квітні 1467 р. Варто занотувати, що історія його сватання до Софії Палеолог відома лише у загальних рисах, і дослідники припускають наявність у ній польсько-литовського "сліду". Прикметно, що Іван ІІІ, згідно з волею його батька, перебував під "опікою" Казимира, а самий шлюб міг стати першим кроком володаря Московщини (котрий на початку 1470-х pp. повністю розірвав із константинопольською патріархією) до церковної унії. Симптоматично, що у листі невідомого автора, яким, за свідченнями літописів, у лютому 1469 р. розпочалися переговори про шлюб, йшлося про те, що, через відданість православ'ю, Софія Палеолог відмовила двом нареченим — і ними, замість кіпрського короля й герцога Караччіоло, були названі король Франції й великий князь міланський, що через їх володіння пролягав шлях Олександра Солтана. Нагадаємо також, що Мисаїловому посланню 1476 р. передував аналогічний документ, переданий у 1473 р. папському легату Антоніо Бонумбре (котрий супроводжував Софію Палеолог до Москви) на зворотній дорозі до Італії. Певно, варто поміркувати над тим, чи таким уже стихійним і випадковим було це перше звернення до Сікста, яким його прийнято зображувати у літературі.
Перстень Павла ІІ. Музей Клюні (Париж)
Як би там не було,  послання Мисаїла до папи посідає особливе місце в літературно-богословській традиції ХV ст. Немає дослідника, котрий не відзначив би пишномовність цієї, за виразом Б. Гудзяка, "довгої, багатослівної, благальної, занадто догідливої, проте місцями зворушливої" пам'ятки, котра нині вважається "твором, в якому оригінальне українсько-білоруське мистецтво "плетения словес" досягло найвищого розвитку" (Ю. Пелешенко). У фаховій літературі не раз наголошувався панегіричний характер послання, гіперболізм почуттів, висловлених на адресу папи Мисаїлом і його однодумцями — архімандритами Києво-Печерського й віленського Свято-Троїцького монастирів, князями Михайлом Олельковичем і Федором Бєльським, відомими як організатори "змови князів" 1481 р., та низкою інших достойників — представників "духовенства и княжат, и панов руских". У листі "блаженный Сикст" славословиться як "старейшина всем сущим священным отцам и православным патриархам", "великое солнце, всемирный светильник, церковный свет, отец отцем и всеначальнейший пастырь пастырям", "вселенский учитель, законоположенный второй Моисей", "столп крепок от лица вражия, храбрый воин царя небесного, второй Иисус Навин, секущий нещадно глаголом Божиим и мечем духовным врагов креста Христова". 

Власне, ці пишні величання папи становлять основну частину Мисаїлового послання, котре, незважаючи на свою "риторичну віртуозність", є дуже бідним за змістом. Головне, що в ньому декларується, це правовірність ("истинное благоверие") мешканців "северной страны": "Мы все сущие здесь, на стране далечей, словесные овцы того ж стада Христова от двору его святого — святой соборной апостольской церкви". Визнаючи Флорентійську унію та католицьке тлумачення догмата Святої Трійці ("исповедуем ... Духа Святого равно купно исходяща от Отца прежде, такоже и Сына единым дуновением"), Мисаїл наголошував на тому, що догматичних розбіжностей між східним і західним християнством немає: "Нет разнствия о Христе грекам и римлянам, и нам, российским славянам, все едины суть".

Міст, збудований у Римі за наказом Сікста IV
Між тим до нього дійшли чутки про те, що "некии о нас исповедают глаголы ложные, яко несмы истинные христиане". Мисаїл не назвав імен огудників, котрі твердили, що православні у Великому князівстві Литовському не можуть вважатися справжніми християнами, однак навряд чи можна сумніватися, що йшлося про когось із католицьких ієрархів, які "силою влекли из благочестия в благочестие" — перехрещували православних на католиків, посилаючись на авторитет папи. Аби покласти край цим "нестроениям, распрям и расколам" між християнами, Мисаїл закликав понтифіка відрядити до Литви двох "доброразумных мужей" — католика й православного, знавців "обычаев, закона и устава" своїх церков, "хранящих уставления Флорентийского собора". Вони повинні були гармонізувати міжконфесійні взаємини на теренах Литовської держави, що мало особливе значення в умовах турецько-татарської експансії в Європі, якій сприяв розбрат між християнами: "Видящи они наше нестроение и немирную промежду нами нелюбовь, многие страны христианские поседоша и в свой закон Махметов многих от них обратиша; уже бо и самих нас поблизу они ныне суть, а на таковых подобает вражду имети купно всему роду христианскому". Послання митрополита Мисаїла Сіксту IV з паралельним перекладом латиною.Копія ХVII—ХVIII ст. Ватиканська бібліотека

У фаховій літературі відзначалося, що за своїм ідейним спрямуванням та стилістичними особливостями Мисаїлове послання нагадує "Похвальне слово" Цамблака собору в Констанці. Характерно, що проунійні інтенції обох архієреїв залишилися суто декларативними, оскільки не отримали дійової підтримки з боку папи. Щоправда, є думка, що у відповідь на Мисаїлове послання Сікст IV видав буллу на захист православного обряду — однак, загалом, він не скористався шансом вписати свою сторінку в історію екуменічного руху й асоціюється у пам'яті нащадків лише зі створеною на його замовлення Сікстинською капелою і побудованим ним у Римі мостом, першим від часів Античності.
Мелоццо да Форлі. Сікст IV призначає першого ватиканського бібліотекаря