Переслідування євреїв
на зламі ХV—ХVІ ст.

Печатки Олександра Ягеллончика
Кінець ХV ст. позначився відмовою від традиційної для Литовської держави толерантності щодо нехристиян. Виданий у 1495 р. наказ Олександра Ягеллончика започаткував недовгий період гонінь на місцевих євреїв. Вони мали покинути межі Великого князівства Литовського; вся їхня нерухомість конфісковувалася на користь володаря Литви. Зрозуміло, що багатьох не приваблювала така перспектива й вони вважали за краще охреститися. Тож, наприклад, якщо у 80-х рр. ХV ст. відкупниками путивльського мита були, мовою документів, "жиды киевские" Симха й Рябичка, то з середини наступного десятиліття ними вже виступають новоохрещенці Іван, Федір і Петро; перший із них підкріпив свою "християнізацію" одруженням із православною жінкою — вдовою путивльського боярина Івашка Розчинича. Однак переважна більшість євреїв покинула насиджені місця й знайшла притулок у Туреччині, Криму та сусідній Польщі. Володарем останньої у 1501 р., після смерті Яна-Ольбрахта, став той-таки Олександр; природно, що від нового короля очікували поширення антиєврейських заходів на польські терени. Одначе цього не сталося. Навпаки, у 1503 р. він дозволив євреям повернутися до Литви. Їм надавалося право викупати свою нерухомість і стягувати колишні борги. Почався зворотній рух юдеїв у межі Литовської держави. Однак відродилися далеко не всі єврейські громади. Зокрема, згадки про київську, відому своєю ученістю, надалі зникають із джерел. Можливо, це було наслідком якоїсь спеціальної заборони — на зразок тієї, що діяла у Кам'янці-Подільському в ХV ст.; щоправда, документально вона фік-сується досить пізно — указом Сигізмунда III (1619 р.).
 Старі єврейські надгробки у Жванці на Поділлі
Причини повернення Олександром євреїв, а, заразом, і їхнього попереднього вигнання, були суто економічними. Фінансовий ефект від конфіскації маєтностей євреїв і "переадресування" до скарбниці кредитних зобов'язань їхніх боржників був істотним, але короткочасним — тоді як на початку ХVІ ст. державна скарбниця країни, втягнутої у війну з Росією, потребувала нових грошових надходжень. Постачальниками цих живих грошей, "готовизны", й виступали євреї. Пояснення цього традиційно шукають у "споконвічних властивостях єврейського племені — незвичайній рухливості й спритності, енергії й умінні збивати капітали та пускати їх в обіг"      (М. Любавський), які вигідно відрізняли його від литовсько-руського міщанства. У 1509 р. єврею-вихресту довірили навіть посаду підскарбія земського (міністра фінансів), яку обійняв син київського митника Рябичка Аврам (Іоанн) Єзофович Ребичкович (р. нар. невід. — 1519/1520), ставши водночас членом великокняжої ради. Він не тільки досяг найвищих щаблів суспільної ієрархії Великого князівства Литовського (був ще смоленським старостою, мінсь-ким війтом, городничим і старостою ковенським), а й дістав шляхетство, отримавши при нобілітації герб "Леліва". Варте уваги й те, що, вочевидь, Аврам Ребичкович не стояв осторонь тогочасного культурного життя: науковцями висловлені гіпотези про ініціювання ним перекладу Псевдо-Аристотелевої "Таємниці таємниць" й упорядкування Віленської збірки біблійних книг. Фактом, щоправда, є лише те, що у 1518 р. він подарував віленській церкві св. Миколая знамениту Київську Псалтир 1397 р. 
Сторінка Київської Псалтирі з гербом Аврама Ребичковича