Поділ загальноруської
митрополії на Київську та Московську (1460 р.)

Після того, як митрополит-уніат Ісидор повністю втратив контроль над православними єпархіями у межах Литовської й Московської Русі, де ствердився Іона (1451 р.), доля Флорентійської унії деякий час залишалася невизначеною. Втім, папська курія не шкодувала зусиль задля її реалізації. У вересні 1458 р., після зречення Ісидора, папа Пій II за згоди константинопольського патріарха-уніата Григорія Мамми висвятив на київського митрополита Ісидорового учня — Григорія Болгарина. У папській буллі він зветься "архієпископом київським, литовським і всієї Нижньої Русі"; до складу його митрополії зараховувались київська, чернігово-брянська, смоленська, полоцька, луцька, володимирська, туровська, галицька, холмська й перемишльська єпархії. Відтак, межі поширення унії в Східній Європі окреслювалися литовсько-московським кордоном; митрополит Іона характеризувався у буллі як "породження беззаконня та зла". 
Пій ІІ
Останній, своєю чергою, прагнув у будь-який спосіб утримати за собою литовські єпархії, звертаючись до місцевих владик зі своїми посланнями; у цьому його активно підтримував Василій II, прагнучи переконати Казимира не приймати в себе уніата Григорія. Попри ці умовляння, Казимир у 1460 р. підпорядкував Григорію литовські та галицькі єпископії й навіть закликав до аналогічного кроку великого князя московського. Зрозуміло, що це звернення наслідків не мало — "и оттоле сотворишася два митрополита в Руси, един на Москве, а вторый в Киеве".

Цього разу ліквідація єдності загальноруської митрополії була остаточною, і з титулатури московських митрополитів відтоді зникає визначення "київський". Смерть Іони (1461 р.) знаменувала крах їхніх загальноруських амбіцій: на палкі заклики з Москви згодом відгукнувся лише чернігово-брянський владика Євфимій, котрий у 1464 р. "прибеже на Москву ... покинув свою епископию" (у Москві він отримав суздальську єпархію). Ця втеча залишила слід у місцевій книжності: у заключ-ній редакції Кормчої книги Вассіана Патрикеєва (20-і рр. ХVІ ст.) міститься посилання на "Правила" єпископа Євфимія, "что вывез их из Брянска с собою".Герб Пія ІІ

Новостворена митрополія, спочатку перебуваючи під зверх-ністю папи римського, згодом знов опинилася під контролем Константинополя, де взяли гору противники унії. Царгородський патріарх Діонісій затвердив на митрополичій кафедрі Григорія Болгарина (1467 р.) — хоч у православній традиції він, разом з Ісидором, назавжди за-
лишився "латынником, изменником и ворогом церкви всходной". З благословення Константинополя ставали митро- политами й наступники Григорія, що їх обирали на сан у Литві.