Рішення Віленського
собору

 Церковний собор, скликаний у Вільні митрополитом Йосифом ІІ Солтаном одразу після його висвячення на сан патріархом, був екстраординарною подією у житті Київської митрополії. На щастя, збереглися його постанови — їх було надруковано на початку XVII ст. Вочевидь, ця публікація мала вибірковий характер — однак навіть в урізаному вигляді ці постанови, за слушним виразом М. Грушевського, "характеризують той максимум, на який спромоглася українсько-білоруська церква у відповідь на ті побажання, які йшли на адресу її верхів, і на ті спроби оживлення, очищення і поглиблення церковно-релігійного і культурного життя, що виходили з самого суспільства". 
Шкіряні чернечі хрести з археологічних розкопок у Києві
Дослідник зауважив, що "в опублікованому головне місце займають постанови проти надуживань правом патронату з боку великого князя і короля і з боку патронів-поміщиків". Патронат був прямо пов'язаний із поширеною у Литовській державі практикою "подавання" — роздачі парафій, ігуменств, архімандрій і навіть єпископій світськими особами різного рангу, котрі вважались їхніми патронами. По суті, церковні уряди виступали як різновид синекур, при розподілі яких превалювали суто прагматичні міркування, далекі від інтересів православ'я. 

Собор, за характеристикою Грушевського, виступив "проти практики купування призначень у великого князя на владицтва; проти самовільного відбирання патронами-поміщиками чи державцями парафій чи церковних урядів; проти звичаю патронів-поміщиків тримати парафії своїх маєтків необсадженими, порожніми, щоб користуватися церковними землями для себе (коли церква простояла без священика три місяці, єпископу давалося право від себе ставити туди священика); проти звичаю патронів призначати на спорожнілі парафії священиків "без благословення єпископів", через що кандидати виходили з-під контролю єпископської управи і не платили їй усталених оплат (такі священики-самовольники признавалися позбавленими священства); проти захоплення церковних маєтків князем та боярами без суду". Всі ці заходи були покликані піднести авторитет православної церкви та посилити її вплив на тодішнє становище.