Сіверщина, 1446 р.

Російський воїн-лучник очима іноземців. Гравюра з "Книги одягу" Х. Вайгеля. 1577 р.

Сіверщина, 1446 р. 


Московські князі за литовським кордоном

Феодальна війна, яка спалахнула у Великому князівстві Московському  у 1425 р., тривала, з перервами, два десятиріччя, перетворившись на подію східноєвропейського масштабу. Її учасники неодноразово знаходили притулок за литовським кордоном. Після того, як у 1446 р. Дмитро Шем'яка, син князя Юрія Дмитровича Звенигородського, захопивши Москву й осліпивши Василія ІІ, заволодів великокняжим столом, до Литви втік боровський і серпуховський князь Василь Ярославич, котрий отримав від Казимира Стародуб, Брянськ, Го- мель і Мстиславль. 

Внаслідок цього сіверські землі стали центром консолідації сил, опозиційних Шем'яці. До Василя Ярославича приєдналися князі Семен Оболенський та Федір Басенок "со многими людьми", діставши від нього у кормління Брянськ. Після ув'язнення Василія ІІ в Угличі князі Ряполовські, князь Іван Стрига-Оболенський та "прочие многие дети боярские", втікши до Мстиславля, запропонували Василю Ярославичу спільними зусиллями "выняти великого князя". І хоч цей виступ виявився запізнім (Василій ІІ вже був випущений на волю Шем'якою), його учасники, об'єднавшись з військами великого князя під Угличем, надали йому суттєву допомогу.
Литовський боярин. Гравюра XVI ст.
Таким чином, перебування на Сіверщині вихідців з Московського князівства було доволі короткочасним (1446—1447 рр.) — що й зближує ці події з "виходом" до Москви Свидригайла з групою сіверських та верховських князів і бояр: в обох випадках виїзд до сусідньої держави являв собою тільки короткий епізод у політичній біографії осіб, утягнутих у боротьбу феодальних угруповань.

Згодом шляхом, второваним Василем Боровським та його соратниками, до Литви вирушили їхні недруги. Після смерті Шем'яки (1453 р.) на Сіверщині знайшов притулок його син, Іван Дмитрович Шем'ячич; тут же у 1454 р. опинився найближчий сподвижник Шем'яки — князь Іван Андрійович Можайський, позбавлений Василієм ІІ своїх володінь. 
1447 р. 
Віленський привілей Казимира Ягеллончика  й устроєві зміни на українських землях 

Загальний земський привілей 1447 р. був першим загальнодержавним привілеєм, що постав у Литовській державі. Великий князь литовський Ка- зимир Ягеллончик видав його у Вільно 2-го травня, перед від'їздом на коронацію до Кракова. Документ, що складався з чотирнадцяти пунктів, гарантував Великому князівству Литовському політичну само-стійність і непорушність ко- рдонів, усталених за часів великого князя литовського Вітовта. Зразок приватновласницького замку з теренів Литовської держави -- замок у Мирі (Гроднецька обл., Білорусь). 1506 - 1510 рр.

Згідно з привілеєм, право на отримання урядів і земель (у власність чи тимчасове держання) в межах Великого князівства Литовського поширювалося лише на його жителів. Водночас останні урів-нювались у правах із "пре- латами, князями, панами, шляхтою, боярами й міщанами" Корони Польської. Серед інших новацій, запроваджених привілеєм, було звільнення всіх приватновласницьких селян від державних податків і панщини на користь великого князя литовського та фактичне вилучення їх з-під юрисдикції останнього; це означало їхнє підпорядкування в судовому відношенні власникам, чиї права були значно розширені. Загалом, привілей 1447 р. став важливим етапом у конституюванні шляхетського стану та зближенні норм устрою Великого князівства Литовського й Корони Польської. Відтак, це означало й зближення між собою окремих українських земель, які, через історичні колізії, опинилися по різні боки польсько-литовського кордону.