Тріумфи Костянтина
Острозького


Замок в Острозі — родинному гнізді князів Острозьких
Серед гучних перемог гетьмана Костянтина Івановича Острозькогоосібне місце займають ті, які він одержав під Вишнівцем та під Оршею. Обидві події дістали значний резонанс і були докладно описані книжниками. Під Вишнівцем, поблизу Лопушни, очолюване князем 6-тисячне військо погромило учетверо більші сили кримського хана Менглі-Гірея, звільнивши 16 тисяч полонених (28 квітня  1512 р.). Перебіг битви відтворено у поемі невідомого автора "Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го":
Король Зиґмунд і нова королева польська 
Саме в Кракові були, аж вість: перекопський
Царик голову підняв, небезпека близько, Битва з татарами. Титульний аркуш третього видання "Трактату про дві Сарматії" М. Мєховського. 1521 р. Краків
В Руський край Менглі-Гірей йде 
з великим військом. 
Як годиться королю, батькові вітчизни, 
Спохопився, щоб одбить меч поганський, грізний. 
Двір свій швидко відіслав жовнірству в підмогу, 
Щоб Поділля захистить, укріпить залоги. 
Також шляхта й рицарство руське родовите 
Виступали, щоб татар спільно погромити. 
Костянтин, як гетьман, князь спішно вирушає, 
Він литвинів, волинян під рукою має. 
Сил татарських двадцять п'ять тисяч, а чи й більше 
На лічбі тоді було, злих, щонайлютіших. 
В руськім краї немалі учиняли шкоди, 
Бо ж сам цар Менглі-Гірей ними верховодив. 
Аж під Білки вже було підійшли загони, 
Коли гетьман польний там став на оборону. 
Він сім сотень до ноги вибив бусурманів, Краківський воєвода Петро Кміта Старший — тип польського рицаря початку ХVІ ст. Фрагмент надгробка. Краків. Вавельський кафедральний собор. Після 1505 р.
Нашим мужності додав, настрахав поганих; 
Ані жодного живим звідти не пустили, 
Бідних бранців, весь полон в цілості відбили. 
Як звитяжців у бою слава увінчала, 
Молодці довкола них гуртуватись стали. 
Польське й руське військо теж довго не барилось, 
А побіля Вишнівця в полі розложилось. 
Із Литви князь Костянтин три тисячі добрих 
Мужніх воїнів привів, битися готових. 
Князь Михайло з Вишнівця був при нім з синами 
Й князь Андрій із Збаража. котрі над військами 
Теж могли гетьманувать, але Костянтина 
Визнано було всіма гетьманом єдиним. 
Гетьман польний Станіслав, рицар славний, мужній, 
Що під Білками татар знищив осоружних, 
По звитяжстві осмілів і з полком хоробрим 
За ордою назирав, допікав їй добре. 
Костянтин з коронними військ проводирями 
Раду радив, як узять верх над ворогами.
Більшій силі хитрість звик він протиставляти, Костянтин Іванович Острозький. Портрет ХVІІ ст.
Бусурман стрічав стократ, знав, як подолати. 
На свій досвід бойовий гетьман покладався, 
Та охоче й до порад добрих дослухався. 
Мудру раду дав усім гетьман іменитий, 
Розказав, як нападать, як гонить, як бити. 
Зі сторожі уночі спішно, в пильній справі 
Гетьман польний Станіслав заявився в табір, 
Вість приніс: Менглі-Гірей став кошем хижацьким, 
Можна тихо підступить, вдарити зненацька. 
Дуже втішна новина, тож усі, хто слухав 
Звістку ту при гетьмані, піднеслися духом. 
Славою окритись чи за вітчизну вмерти 
Кожен кинутись у бій поривався першим. 
Як побачив Костянтин хіть таку до бою, 
Скоро військо поєднав — Польщу із Литвою. 
Із волинцями усіх стало десь шість тисяч, 
Випадало кожному із десятком биться. 
Рушили із Вишнівця, вийшли на дорогу, 
Але спільний той похід спричинив тривогу. Битва під Вишнівцем. Дереворит з "Хроніки" Бєльського. 1597 р.
Сварка в гетьманів зайшла: як бій починати, 
Хочуть Польща і Литва наперед ставати. 
Костянтин Острозький сам хоче першим бути, 
Бо не раз громив татар, вивчив їхні штуки. 
Вік на тому стратив свій, знав за їхню справу, 
Був свідомий, де, які на коші застави. 
Мовив: першим поведе він своїх бувальців, 
А ще — сила в кулаці, не в окремих пальцях. 
Чи ж поляки уперед можуть наступати, 
Як за хитрощі татар де ж їм певно знати? 
А коли б щось негаразд з першими вчинилось —
Й решта війська заодно в скруті б опинилась. 
Мудро радив Костянтин, та поляки спірні 
Відрікали, що й у них юнаки добірні, 
Котрі й по Німеччинах, Франціях бували 
І навчалися вони в школах фехтувальних. 
Князь Острозький одповів знову ж мудрим словом: Герб князів Острозьких
В полі шабля й сагайдак — це не те, що вдома. 
Волох, німець чи француз у військовій справі 
Зовсім інші, ніж турчин серед піль кривавих. 
Тут не німця, а татар подолати треба, 
В правім ділі хай Господь допоможе з неба. 
Поки гетьман Костянтин словом лад наводив, 
Сповістили, що війська до татар підходять, 
Що вже видно бусурман. Враз утихла сварка, 
Перед небезпекою стало гордим жарко. 
Шикувалися до лав, готувались звично, 
Попереду Костянтин, як Гектор, величний. 
Підбадьорюючи всіх, їде з булавою, 
На чолі, по праву руч, сам стає з Литвою. 
Кам'янецький Миколай, воєвода знатний, 
Поряд став, як Ганнібал, в шишаку чубатім, 
Польських кінних шикував у лівому розі, 
А щоб за середину менше буть в тривозі, 
Якміцніше укріпив — шляхта, панство стало, 
Перед боєм в кожного серце аж скакало. Василій ІІІ. З гравюри XVI ст.
Рота жовнірів була у передній лаві. 
Кожний мужність виявляв, кожний прагнув слави. 
Прудко стали, як один, в бойовому шику, 
Долітають від татар звідусюди крики. 
Князь литвинів, що при нім, та волинців справних 
Відділив та вбік відвів, осторонь поставив. 
Подаль війська зyпинивcь польського, бо хоче 
Скрито долом на татар з-за могил наскочить. 
Булаву, як Геркулес, вгору викидає, 
Братом кожного зове, мужність уселяє. 
Білоногий, вороний кінь несамовитий 
Так і крутиться під ним, землю б'є копитом. 
Вершник в латах, шишаком голова прикрита, 
Слово мовив перед тим, як почати битву.
"Гей, товариші мої, товариство миле, М. Самокиш. Московський кіннотник ХVІ ст.
Неминуче діло нам випало в цій хвилі, 
Серце не дає мовчать зараз перед вами, 
Подивіться навкруги, що діється з нами. 
Як потоптана, куди б не дивились очі, 
Чужа шабля і нога як її толочать, 
Нашу землю, що вона кожному з нас мила. 
І яке ж то лихо їй нині учинилось: 
Геть спустошена лежить, статки та надії 
Знищені, а через те став поганин смілий. 
Як нужденні орачі, гляньте ж бо, блукають, 
Вигнані з своїх осель, що робить — не знають. 
Бачите, як зв'язаних тьму женуть по полю, 
І жінок та діточок тягнуть у неволю Замок в Орші. Малюнок з карти ХVІ ст.
На ганьбу, чоловіки в ланцюги закуті, 
Сил немає говорить. — горе скрізь і скрута. 
Чи ж не знаєм, як брати наші нарікають 
Та у відчаї плачі до небес здіймають,
А надію лиш на нас бідні покладають, 
Із жінками та дітьми тяжко потерпають. 
Хто ж покривджені життя візьме в оборону, 
За спустошені поля, вигнаних із дому 
Хто помститься, як не ми? Он у полі близько 
Ворог той, що і лани, й села наші нищить. 
Вже маєтки і міста, споконвіку наші, 
Стали пасовиськами, коні там на паші. Щит московського боярина Федора Івановича Мстиславського іранської роботи. ХVI ст.
Хто ж би міг таке знести, скільки ж нам терпіти 
Здирства і жорстокості, та насильства підлі? 
Час такий для нас настав, стільки потерпали, 
Стільки горя та біди від татар зазнали, 
Що обов'язок велить взятися за зброю, 
Мужньо з шаблею в руці кинутись до бою. 
Як не зможемо тепер виявить відвагу, 
Будем дужче потерпaть від татар поганих. 
Зброю маємо в руках, тож не зволікаймо, 
Рятувать братів своїх, край свій поспішаймо". 
Гвалт "ала!", ревіння труб, б'ють у бубни страшно, 
А Титан веде зорю і світання ясне. 
Звичним танцем вороги мчать на хижі лови, 
Князь із воїнством своїм їх зустріть готовий, 
Сила силу зyпиня, стріли впали градом; Битва під Оршею. Дереворит з "Хроніки" Бєльського. 1597 р.
В грізну мить своїм полкам Костянтин дав раду: 
"Ну ж бо, браття, як один, ну ж бо разом! — 
каже. —
Як не вдержим, і моя голова поляже". 
Шаблями на смерть січуть, з ворогом змішались,
Що литвини, що Волинь в мужності змагались. 
Тільки ж тьмуща-тьма татар грізно наступають 
І не меншу, ніж у нас, мужність виявляють. 
Костянтин на все в бою око має пильне, 
Добре бачить — вороги налетіли сильні. 
До поляків верхівців вислано нагально, 
Щоби збоку на татар вдарили навально. 
Тож поляки до Литви в поміч поспішили. 
Костянтин гукає: "Гей! В кого мужня сила, 
Вирятовуйте братів! Кіш хай почекає, 
На життя і честь мою ворог посягає. 
Завжди щастя у бою випaдa сміливим, Надгробок князя Костянтина Івановича Острозького з Успенського собору КиєвоПечерського монастиря. 1579 р. Фрагмент
В нагороду слава їм, сором боязливим". 
А татари на Литву так нaпосідались, 
Що слабкіші од страху yтiкaть збирались. 
Замполенський Войцех тут і Вергард з Потока 
Сміло наших з лівого рятували боку. 
З кінних ротою сам князь, що відважний серцем, 
Розметавши ворогів, всередину вдерся. Битва під Оршею. Картина першої чверті XVI ст.
Тих гукає, що з рядів випурхнуть збирались, 
Щоб при ньому, гетьмані, смілості набрались. 
Знов напали на татар наскоком шаленим, 
Чи не тисячу ту ж мить збили їх на землю. 
Швидко щастя татарві зрадило мінливе, 
Перемішані до куп збилися лякливо. 
Ще гучніше до своїх Костянтин гукає: 
"Хто вітчизни вірний син і за неї д6ає, 
Гей, покаже хай тепер мужність і відвагу. 
Сам веду я вас у бій, щоб здобути славу".Дзвін "Жигмунт" ("Сигізмунд"), відлитий з металу російських гармат, захоплених після битви під Оршею. 1520 р. Краків. Вавельський кафедральний собор
Чують гетьмана свого, духом піднеслися, 
Сонця промінь золотий саме засвітився. 
Не один загін татар в тім бою поклали, 
Ті, у кого кінь прудкий, тільки й повтікали. 
А тим часом у коші царик заправляє, 
На підмогу до своїх свіжих посилає,
Найдобірніших з орди на чолі з мурзами. 
Ті в коші зостались, що в'язнів вартували. 
А що в князі головну міць орда вбачала, 
То на нього зусібіч з галасом напала, 
Бо коли б його здолать татарві вдалося, 
То й полкам зовсім зле зразу б повелося. 
Вороги на правий бік з криком повалили, 
Але наші встояли, напад той відбили. 
Знову битва аж кипить, стріли свищуть страшно, Підняття дзвона "Жигмунт" на вежу в Кракові у 1521 р. Картина Яна Матейка
Курява потьмарила навіть сонце ясне. 
Як поляки вгледіли, що на Костянтина 
Знову напад від татар і яка їх сила, 
На рятунок чотирма ротами спішили. 
Підійшли, а вже орда наших оточила. 
Й польських рот не видно вже, бо пробились сміло 
Усередину, січуть той справа, той зліва. 
Князя поклики усім додають відваги, 
Зі своїм козацтвом він має перевагу, 
Злі татарські танці рве, сам напосідає, 
І за ним стрій польських рот дружно наступає. 
А середній ряд, в якім польська міць стояла, 
Як ударив на татар, аж земля дрижала. 
Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней, 
Бубнів грім, ревіння труб, "гей!", "ала!" та стогін — 
Все змішалось, третій раз в бій ідуть татари. 
Костянтин кричить: "Гей! Гей! Діти, ще раз вдарим.
Вже звитягу бачу, ну ж, дружно напирайте, 
І за волю, й за братів зв'язаних згадайте". 
А тим часом одна з рот польських середину 
Строю бусурманського сильно потіснила. 
На татар ударили, що в'язнів пильнували, 
Всіх поган до одного на коші поклали. 
Розв'язали бранців, ті піднімають руки 
З плачем в небо, бо страшні витерпіли муки. 
Інші один одного скоро розв'язали, 
Із нужденних бідаків воїнами стали. 
Той сокиру, а той кий чи дубець хапає, 
На проклятих бусурман люто нападає. 
Ті, що в щастя, що у міць втратили надію, 
Утікають хто куди, з переляку мліють, 
Мчать полями врізнобіч, наші доганяють, 
Втікачів до переправ хлопи не пускають. 
По довколишніх полях труп, де глянь, валявся, 
Рідко хто вцілів, без ран до орди подався. 
Царик сам заледве втік, старшії мурзове 
Всі побиті, й царський зять, й цариків аж троє. 
Двадцять п'ять тисяч прийшло, мало повтікало, 
З наших в битві близько ста нагла смерть спіткала. 
Через добрих гетьманів так Бог дивно справив, 
Що не міць, а праведних захистив, уславив. 
Вибавили весь полон з дітками, з жінками, 
Десь шістнадцять тисяч всіх із чоловіками. 
Десять тисяч здобули коней після бою 
Та шатрів, верблюдів, шат, незліченно зброї. 
В лопушанськім полі, де битва відбулася, 
Так земля поганською кровію впилася, 
Що без гною довгий час ті поля родили 
Й у голоднії літа орачів живили. 
І тепер, бува, орач дивиться під ноги 
І дивується, що спис, знівечений, довгий 
Вивернув, або сайдак, ратище іржаве, 
А чи шапку, чи стрілу, чи шишак кривавий". 

Того-таки 1512го року, коли Костянтин Острозький святкував цю блискучу перемогу, розпочалася нова московсько-литовська війна, яка тривала близько десяти років (до 1522 р.). Для Василія ІІІ її головну мету становило здобуття Смоленська — й у липні 1514 р. московські війська упорались із цією задачею. Про це з осудом сповіщає Волинський короткий літопис: "Василий Иванович, великий князь московский, преступив докончание и крестное свое целование, от меньшего на большое зло подвигнулся, имея ненасытную утробу лихоимения: некоторые городы, отчину и дедину великого славного государя Жигимонта (Сизігмунда І) короля польского и великого князя литовского и русского, княжаты прусского, жомоитского и иных, почал поседати, и славный великий град Смоленск взял. Бо нет пущаго человеку, как вожделение чужого имения: и кроткого и смиренного немилостивым и некротким чинит!"

Сигізмунд, заскочений порушенням перемир'я, мобілізував сили для відсічі ворогу: "Оный великославный король Жигимонт свою правду держал ему (великому князю московському) непорушно во всем, и видячи его насилование и хотячи боронити своее отчины — Литовское земли, возма Бога на помочь и свою правду перед собою имея, з своими князи и паны, и храбрыми вдатными витязи своего двора королевского против его пошел, помянувши слово пророческое, што Господь гордым противится, а смиренным милость и помощь посылает.
И пришед, и стал в Борисове на великой реце Березыни (Березині), и против неприятеля своего, великого князя московского, отправил и послал своего великого воеводу и славного и великоумного гетмана князя Костянтина Ивановича Острозского, пана виленского, старосту луцкого и бряславльского и иных, маршалка Волынской земли, c некоторыми вельможами, князи и паны-радами своими, и з своего двора вдатными и храбрыми вои литовскими и рускими. И в то время приехали до великого короля Жигимонта на помочь панове лядскии (польські) и дворяне вдатные, рыцари Короны Польское. И все посполе, возма Бога на помочь и вооружены бывше господаря своего Жигимонта наукою, смело дерзнуша и поидоша против многого множества людей великого князя московского. Оным же в то ж время будучим на друцких полях и услышавши силу литовскую, оттоле отступиша за Днепр, реку великую".
Князь Острозький рушив у напрямку міста Орші. Нелегкою була переправа через Дніпро: "И как прииде до реки Днепра под Оршою, градом каменным, и виде, яко бысть не борзо преходим путь водный. И яко богобоязливый муж и справца военный тот славный великий гетман князь Костянтин Иванович бег до церкви святой живоначальной Троицы и к святому великому чудотворцу Христову Николе и пад, помолися Богу. И вспомянул справу и смелость храброго Антиоха — великого гетмана царя Александра Македонского; как он войску персидскому реку Арсинарскую прейти повелел: первыи сквасишася, а последнии, яко по суху, преидоша, так теж и он передним людем плыти повелел, a последнии уже яко по броду преидоша. И так спешно на великом поли рошском (оршанському) напротиву москвичей вооружишася".

Битва, що сталася 8 вересня 1514 р., продемонструвала полководчий дар гетьмана, котрий нав'язав ворогу свій план дій. За даними Сигізмунда, на полі битви залишились 30 тис. російських воїнів — майже половина 80-тисячного московського війська. Очевидно, що обидві цифри дещо завищені (як і кількість полонених, що її Сигізмунд у листі до лівонського магістра збільшив майже удвічі). Однак укладач Волинського короткого літопису пішов ще далі, оцінивши цифрою 80 тис. загальні втрати московського війська. За його словами, керовані гетьманом сили "на великое множество людей неприятельских сягнули и вдарили, и множество людей войска его поразили и смерти предали — на восемьдесят тысяч! А иных живых в плен поимали — их же имен здесь вписати не вместихом".

Щоправда, литовцям не вдалося відвоювати у росіян Смоленськ — але він залишився єдиним територіальним здобутком Росії у війні 1512—  1522 pp.:  "Князю ж Костянтину бывши под Смоленском и от Смоленска возвратившуся, и взял грады тые, которые уже служили великому князю московскому: Мстиславль, Кричев, Дубровну. И повеле им по первому служити Великому княжеству Литовскому, а сам поиде в Литовскую землю к господарю своему великому королю Жигимонту". 

У Вільно Острозького зустріли як національного героя, під чиєю орудою "литовские и руские вдатные витязи" увінчалися невмирущою славою — "уподобилися своим мужеством храбрым македоняном". Анонімний літописець убачає в цьому здійснення біблійних пророцтв: "Помянем слово пророка Исаия, сына Амосова, што пророчествовал о последних днях, провидев Духом Святым, так рече: "За умножениє злобы людей и многие их неправды пролиется кровь их, яко вода сильна; хоробрые и гордые от мечов падут: один ратный справедливый погонит несправедливых 100, а от ста побегнет 1000, и плоть их будет на снедь зверям и птицам…" Ныне тем пророчеством подарил Бог князя Костянтина Ивановича, наивысшего гетмана литовского — што его справою и сражением войска полков и его смелого сердца и рукы сягненьем люди московского (князя) побили; и тых избитых плоть звери и птицы едят, по земли кости волочачи, а стоплених водами рыбы клюют. О пречестная и премудрая главо! Как тебя нареку и похвалю? Короткостию языка моего и художством ума моего не могу ся домыслити, какую славу и честь воздати твоего справления делу! Мужества твоего крепость равна есть великому царю индийскому Пору, которому ж многие цари и князи противны быти не могоша". Окрім царя Пора (героя популярної у середньовіччі "Олександрії"), у літописному панегірику князю Острозькому згадуються біблійні персонажі й цар Вірменії Тигран, який також уславився своїми перемогами. 

На думку давнього книжника, за битву під Оршею князь "не только здешних великих столичных городов достоин еси, але и самого Божьего града Иерусалима достоин еси владети". Однак далеко не всі сучасники літописця поділяли ці настрої. На час укладення зацитованої літописної похвали Острозький уже тримав один "столичний" уряд — віленського каштеляна; коли ж у 1522 р. він став воєводою троцьким, це викликало протест литовського панства, котре наполягало на чинності Городельського акта 1413 р., згідно з яким ці вищі щаблі посадової ієрархії могли обіймати тільки католики (князь Костянтин був православним і, більше того, активно опікувався інтересами церкви). Сигізмунд, аби заспокоїти невдоволених, мусив видати грамоту, в якій наголошував на винятковості цього надання "русину та схизматику" — котре, поза сумнівом, було даниною його винятковим здібностям. Уже після смерті князя їх було вшановано чудовим мармуровим надгробком роботи відомого львівського різьбяра Себастіана Чешека, який був встановлений в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря у 1579 р. (на жаль, ця скульптура загинула у 1941 р. під руїнами висадженого у повітря храму).