Волинь, Київщина,
Північне Причорномор'я, Крим, 1474 р.

Україна в нотатках Амброджіо Контаріні


Щоденник Амброджіо Контаріні, котрий у 1474 р., прямуючи до Персії, проїхав від Любліна до Кафи, містить чимало цікавих спостережень. Доволі докладно розповів венеціанець про своє перебування у Києві. Від воєводи Мартіна Гаштольда він отримав харч і помешкання — яке, щоправда, назвав у своїх нотатках "жалюгідним — як і всі інші тамтешні оселі"; розмірковуючи над цим прикрим для киян висновком, слід, безумовно, зважити на рівень довершеності архітектурних споруд, з якими посол звик стикатись у себе на батьківщині. 
На італійця приємне враження справили гостинність і запопадливість Гаштольда, якому він віддячив, подарувавши при розставанні німецького інохідця. Але сам Київ аж ніяк не вразив Контаріні — хіба що достаток у місті хліба та м'яса, а також звичка його мешканців гаяти час у шинках: "Жителі мають звичай працювати з ранку до третьої години дня, після чого йдуть до корчми, де залишаються аж до ночі й нерідко, повпивавшись, заводять між собою бійки". Відомий дослідник історії Києва П. Клепатський силкувався виправдати це забороною палити світло в оселях городян, котрим "не залишалося іншої втіхи, як піти до шинка для дружньої бесіди". 

Палац воєводи у київському замку. Реконструкція П. Юрченка.
З архітектурних споруд він відзначив лише замок на Киселівці — "суцільно дерев'яний", як і решта будівель, бачених ним у Житомирі й Луцьку. Ця згадка про луцьку фортецю як дерев'яну виказує неуважність італійця; взагалі, під час своєї мандрівки він, здається, понад усе опікувався  власною безпекою й тому, перебуваючи у Кафі, практично не виходив на двір. Можливо, так само "усамітнено" Контаріні жив і в Києві, інакше важко пояснити, чому він жодним словом не обмовився про верхнє місто, величні руїни якого (рештки майже 300 церков) згадав у своїй "Історії Польщі" його сучасник — польський історіограф Ян Длугош. 

Загалом у своїх описах Києва Контаріні виявив себе жорстким прагматиком, яким, певно, й має бути дипломат. Проживши у місті майже два тижні, він зауважив ту роль, яку відігравав тоді Київ у торгівлі між Північно-Східною Руссю й Кримом: у його подорожніх нотатках зазначено, що "сюди з'їжджається чимало купців із хутрами, привезеними із Верхньої Русі; об'єднавшись у каравани, вони прямують до Кафи, але часто, немов вівці, бувають захоплені по дорозі татарами".У корчмі. Гравюра XVII ст.
 Київський замок. Малюнок А. вон Вестерфельда. 1651 р.
У записах венеціанського дипломата зацікавлює й інший аспект. Про своє прибуття до Києва він занотовує: "В'їхали ми у місто Київ, або Магроман". Аби зрозуміти цю звістку, слід мати на увазі, що у XV—XVI ст., поряд із традиційною назвою "головного міста всієї Русі", активно побутував його тюркський замін- ник — "Манкермен" (велике, або славне, місто). Перекручена у той чи інший спосіб, ця назва навіть з'явилася в працях західноєвропейських карто-графів — на мапах Фра Мауро (як "Маккармі") і Миколая Кузанського (як "Магроман"); характерно, що в обох випадках ця позначка на карті стосувалася міста, розташованого поруч із Києвом (зафіксованим як "Кіовія", "Кіо"), десь у районі Черкас; так своєрідно були "узгоджені" тюркський неологізм, що віддзеркалював роль орієнта-льного чинника в розвитку Києва, та його стара, оригінальна назва, відома в Європі протягом століть. Щоправда, збереглися й карти, де власне Київ позначений як "місто прикордонне Монагроман"; цей його статус зафіксований і в нотатках Контаріні, котрий зауважив, що "місто знаходиться на кордоні з Татарією".

Варте уваги й використання Контаріні таких архаїчних тер-мінів, як "Верхня" й "Нижня" Русь. Цей поділ руських земель на "верхні" та "нижні" був відомий ще за давньоруської доби (зокрема, в Іпатіївському літописі "верхньоземськими" названі Новгород, Смоленськ і бря- нський Карачов). До "нижніх" земель, як правило, відносили Наддніпрянщину. Натомість у Контаріні Київ знаходиться поза межами "Нижньої Русі", до якої він зараховує, зокрема, бачені ним Луцьк, Житомир і Білгород. Зазначений факт, як і деякі інші середньовічні уявлення про географію українських земель, ще не знайшов свого пояснення. Однак цілком очевидно, що поділ східнослов'янських земель на "верхні" та "нижні" обумовлювався їхніми просторовими характеристиками, а не етнографічною забарвленістю. Фрагмент карти  Фра'Мауро із зображенням Європи
Карта світу Фра'Мауро. 1459 р.