Галицьке князівство

Формування Галицького князівства відбувалося приблизно в тих же умовах, що і всієї Давньоруської держави. В його історії мали місце невпинне прагнення Галицьких князів до зміцнення своєї влади та сепаратистські  тенденції князів і боярства, нескінченна боротьба претендентів за Галич і народні рухи, злети і падіння могутності Галичини. Упродовж XII — першої половини XIII ст. на історичній арені виступали такі державні діячі Галицької землі, як Владимирко Володаревич і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Романович, які в складних умовах політичної роздробленості Давньої Русі високо тримали авторитет свого князівства.Прикраси з літописного Перемишля (Галицька земля)
На північному сході Галицьке князівство межувало з Волинню, на сході — з Київською землею. Рубіж між ними проходив верхів'ями Горині, Случі і Південного Бугу. Колонізація південних земель розпочалась ще наприкінці XI ст. Спочатку була освоєна територія по верхній і середній течії Дністра, де літопис називає такі пункти, як Галич, Тисмяничі, Онут, Кучельмин, Кобин, Бакота, Ушиця. Пізніше до Галицького князівства відійшли землі, розміщені у верхів'ях Прута, а з другої чверті XII ст. у політичну і економічну залежність від Галича потрапили землі Дністро-Дунайського пониззя. Тут виникло оригінальне за своєю політичною структурою Берладське князівство з багатомовним торгово-промисловим населенням, зосередженим у містах Берладі, Білгороді, Черні, Яському торзі на Пруті, Романовому на Молдові, Сочаві, Сереті, Галачі, Бані та ін. Спочатку в них сиділи посадники Василька Ростиславича, а потім і Володимира Мономаха. Про це свідчить літопис: "В се же лето князь великий Володимеръ посла Ивана Воитишича, и посажа посадники по Дунаю". У другій чверті    XII ст. Берладь здобула статус князівського міста, і там час від часу сидів Іван Ростиславич. У боротьбі за галицький стіл цей князь не раз користувався підтримкою берладської вольниці.
Сусідами Галицької землі (Червенщини) на заході були Польща і Угорщина. Кордон між ними проходив від гирла Сану по вододілу рік Вислока і Вислоки, далі — по Карпатському хребту до Семиграддя і по Серету до Пониззя. Карпатські гори були тим русько-угорським порубіжжям, яке періодично належало то одній, то іншій стороні. Характерно, що давньоруські літописці називають їх горами "Угорськими", а угорські — "Руськими". До складу Галицького князівства входила також Закарпатська Русь. Південно-західні рубежі Галичини знайшли надзвичайно образне визначення в "Слові о полку Ігоревім", де говориться, що полки Ярослава Осмомисла "подпирают горы Угорские", а сам він "закрыл ворота Дунаеви".Бронзовий наконечник піхв меча. Звенигород
Основними центрами Галицької землі були Перемишль, Звенигород, Теребовль і Галич. У різні періоди історії Галичини значення їх було неоднаковим.

Перемишль

Одне з найдавніших міст Галицької землі — Перемишль — виникло на правому березі Сану при впадінні до нього Вагри. Тут здавна пролягав торговельний шлях із Регенсбурга через Прагу і Краків на Русь, на якому і виросло це прикордонне місто.  Маючи досить сильну фортецю,  Перемишль слугував західним форпостом землі, на околицях якого неодноразово відбувались битви галичан з ворогами, зокрема з угорськими феодалами. 
Після смерті Ростислава Звенигородського Перемишль, в якому сидів молодший брат Ростислава Володимирко, фактично став столицею Галицької землі та лишався нею до 1141 р. Бронзові хрести-енколпіони та іконка. Галич
У наступні роки місто було наділом молодших членів галицької князівської династії і значним церковним центром. 
Перша згадка про перемишльського єпископа зустрічається в літописі під 1220 р., хоча заснування єпископства відноситься, очевидно, до більш давніх часів. 
У 1240 р. перемишльський владика разом з воєводою Константином Рязанським брав участь у змові проти Данила Романовича, за що зазнав жорстокого покарання.
Літопис, розповідаючи про розгром і пограбування двору єпископа дворецьким Данила Андрієм, змальовує його як великого феодала: "Андрей же не удоси его, но удоси владыку и слуги его раз ограби гордые, и тулы ихъ бобровае радра и прилбице ихъ волъчье и боръсуковые раздраны быша: словутьного певца Митусу, древле за гордость не восхотевшу служити князю Данилу, раздраного акы связаного приведоша, сиречь, яко же рече Приточникъ".Саркофаг князя Ярослава Володимировича Осмомисла з Успенського собору. Галич
Навколо Перемишля розміщувались міста-фортеці Любачев, Ярослав, Сан, які займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.

Звенигород 

Звенигород стояв на тому ж торговельному шляху, що й Перемишль, і займав надзвичайно вигідну позицію на вододілі двох басейнів — Бузького і Дніпровського. На невисокому підвищенні, з усіх боків оточеному болотистою заплавою р. Білки, знаходився замок, якого жодного разу не захоплювали вороги. У 1144 р. від Звенигорода був змушений відступитись Київський князь Всеволод Ольгович. Ще раніше в аналогічній ситуації виявився князь Ростислав Володаревич, який хотів позбавити звенигородського столу брата Володимира.Різьблена деталь порталу храма Св. Пантелеймона під Галичем 
У XI—XII ст. Звенигород був значним торгово-ремісничим і культурним центром Галицької землі. В його околицях літопис називає Городок, який відігравав роль фортеці на шляху до Галича, а також Львів, швидке зростання якого незабаром позбавило Звенигород його значення.Кам'яна іконка із зображенням Св. Федора. Галич

Теребовль 

Уперше згадується в літописі наприкінці XI ст., коли там сів молодший із Ростиславичів — Василько. Розміщений на притоці Дністра Сереті, Теребовль служив тим галицьким форпостом, звідки здійснювалась колонізація Дністро-Дунайського пониззя. У першій половині  XII ст., коли піднісся Галич, Теребовль став уділом молодших Галицьких князів. На початку XIII ст. у ньому сидів син Володимира Ігоревича Ізяслав.

Галич

Головним містом Галицької землі з 40-х рр. XII ст. став Галич. Його швидке зростання і розвиток зумовлювалось вигідним  географічним становищем. Ріка Дністер була важливим торговельним шляхом; крім того, в околицях Галича знаходились значні поклади солі. "Києво-Печерський патерик" розповідає, що під час війни Київського князя Святополка Ізяславича з Володарем і Васильком у Київ припинився підвіз солі із Галича. "И не пустиша гостий из Галича, лодий с Перемышля, и соли не бысть во всей Руськой земли".Розріз валу давнього Пліснеська (2008 р.)
Галич мав могутню фортецю, розміщену на урвистому підвищенні між річками Луквою і Мозолевим Потоком. З півдня її оточували дві системи подвійних та потрійних земляних валів та ровів. Місто було також великим торгово-ремісничим та феодальним центром, монастирські і боярські садиби якого розташовувались уздовж лівого берега Лукви до самого Дністра. Тут, напевне, знаходилась і галицька пристань. На посаді і підгородді розміщувались ювелірні, гончарні, ковальські і склоробні майстерні, житла простих галичан, десятки храмів. Будучи великим єпископським центром, Галич швидко набув також значення культурного центру. В ньому написані частини відомого Галицько-Волинського літопису та інші писемні пам'ятки XII—XIII ст. За свідченням літопису, в Галичі мешкали і творили хитрий різьбяр по каменю Авдій, мудрий книжник Тимофій і гордий співець Мітус.
Місто з білокам'яними храмами, оздобленими різьбленням і декоративною керамікою, з кам'яними і дерев'яними палацами, могутніми валами і дерев'яними стінами навколо центральної частини викликало захоплення сучасників.

Пліснеськ

В історії Пліснеська можна виділити три основні етапи. Засновники Пліснеська в кінці VIII ст. заселили, скоріш за все, городище раннього часу. Судячи з розповсюдження культурного шару VIII—IX ст., виявленого у верхній мисовій частині і біля її підніжжя в нижній частині городища, первинна площа заселення складала не менш 10—12 га. 
У X ст. територія Пліснеська значно розширилася і склала не менш 100 га. Це було крупне громадське поселення, укріплене, поза сумнівом, в якійсь частині. Очевидно, вже із самого початку воно було адміністративним центром дрібніших навколишніх поселень і входило разом з ними в одне з протодержавних об'єднань східних слов'ян. Враховуючи місцеположення Пліснеська на Волино-Подільському плато (вододіл між басейнами Західного Буга і Дністра) і те, що він в XII ст. входив до складу Галицького князівства, можна припустити, що і в ранній час він тяжів до області Верхнього Подністров'я, заселеного за письмовими джерелами IX—X ст. дулебами і хорватами.Дерев'яна церква ротонда Благовіщення XII—XIII ст. Галич. Реконструкція Ю. В. Лукомського
У XI ст. у матеріальній культурі Пліснеська з'являються нові риси. Кераміка в типологічних і технологічних відносинах стає неоднорідною. Котловани напівземлянок мають в плані закруглені кути. Стіни не прямолінійні, а злегка зігнуті назовні. Печі-кам'янки вже споруджуються з дрібних каменів і формою наближаються до вогнищ. Відбуваються зміни і в характері заселення Пліснеська. Густо забудовується південна половина мисової частини городища, проте в нижній частині чисельність населення значно зменшується.
Всі ці зміни, очевидно, знаходяться в прямому зв'язку з літопис-ними повідомленнями кінця X — початку XI ст. про боротьбу між Руссю і Польщею за західноруські землі, включення їх в 981 р. до складу Староруської держави і подальші безуспішні спроби Польщі опанувати цими землями. Входження Пліснеська до складу Староруської держави підтверджується наявністю раннього клейма Рюриковичів (Володимира Святославича) на одній з судин кінця X — початку XI ст.Схема укріплень давньоруського Пліснеська
В цей же час відбуваються помітні зміни соціального характеру. 
До XI ст. відносяться шість поховань багатих і знатних воїнів. Є достовірні дані, що в кінці  X — на початку XI ст. південна мисова частина городища вже мала могутні зміцнення. Розкопками валу відкриті кам'яні кладки з дерев'яними згорілими спорудами, в яких знаходилася у момент пожежі кераміка рубежу X—XI ст. 
На цьому ж майданчику перед валом відкрита напівземлянка кінця X — початку XI ст., заповнена характерним для насипу валу грунтом (існувала незадовго перед спорудою або ремонтом зміцнень).
Наявність могутніх укріплень може свідчити про діяльність Київських князів по закріпленню і освоєнню державної території. Очевидно, у Пліснеську знаходилася резиденція представника княжої влади з військово-феодальною адміністрацією.
Останній період в розвитку Пліснеська (XII — перша половина XIII ст.) відповідав періоду феодальної роздробленості, коли на території стародавньої Русі існували окремі феодальні князівства. Протягом цього періоду Пліснеськ входив спочатку до складу Галицького, а потім, з кінця XII ст., до складу Галицько-Волинського князівства. Як прикордонний пункт Галицького князівства Пліснеськ грав певну роль у військових подіях з об'єднання Галицько-Волинської Русі. До цього часу відносяться згадки про нього в письмових джерелах.