Вокняжіння Юрія-
Болеслава Тройденовича

Вокняжіння Юрія-
Болеслава Тройденовича


Грамота князя ЮріяБолеслава Тройденовича великому магістру  Тевтонського Ордену (1325 р.)Кончина Андрія і Лева Юрійовичів на початку 1320-х років означала, що династія Романовичів згасла — адже не залишилося нащадків чоловічої статі. Польські хроніки називають претендентів — сілезьких князів Генріха Глоговського та його брата Яна, котрі в 1324—1325 рр. заходилися титулувати себе князями Галичини і Володимирщини; папа римський поквапився визнати за ними ці уявні титули. Однак їм так і не пощастило закнязювати на Русі.

Деякі історики припускають, що серед претендентів на спадщину Романовичів були й князі з різних руських земель, зокрема з Чернігівської, але джерела про них не згадують. Польський хроніст XIV ст. Ян із Чарнкова авторитетно засвідчив, що волинські бояри обрали собі князем Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри Андрія і Лева Романовичів.

Як засвідчує подальший розвиток подій, боярство Галицько-Волинської Русі відновило на той час свою могутність і порядкувало в краї. Болеслав перейшов у православ'я й прибрав ім'я Юрія. До історії він увійшов як Юрій II або Юрій-Болеслав. Вокняжився він близько 1325 р. — саме тоді ним було видано грамоту магістру Тевтонського Ордену; певно, сталося це у Володимирі, що був тоді стольним градом дуже зменшеного в розмірах і децентралізованого Галицько-Волинського князівства. У грамоті проголошується:

"Хай буде відомо всім, до кого дійде наше писання, що ми, Юрій, Божою ласкою князь Русі, обіцяємо і зобов'язуємося почесним панам панові Веренгеру, генеральному магістрові у Торуні, та кожному з його братів, які належать до ордену блаженної Марії, що як наші предки, благословенної пам'яті король Данило або наш прапрадід Лев, чи наш найдорожчий дід Юрій мали звичай перебувати у прихильності та мирі із згаданим орденом, так і ми, не послабляючи, а радше розвиваючи протягом нашого життя [цей звичай] на основі нашої вірності, прагнемо у такій же згоді зоставатися. 

Для засвідчення цього велимо скріпити дане [писання] силою нашої великої печатки. 

Дано і звершено року Божого 1325".