Галичина, Волинь, 1331
р.

Міграційні процеси 
на Україні 

Виїзд єпископа Афанасія до Північно-Східної Русі можна розглядати під кутом зору міграційних процесів кінця XIII — першої половини ХІV ст., котрі традиційно характеризуються як відплив частини місцевого населення на північ, у верхів'я Десни та Оки. Між тим уявлення про масову міграцію не мають під собою вагомих підстав, якщо не брати до уваги російські дворянські родоводи, котрі в своїй найдавнішій (чи, за традиційною термінологією, "легендарній") частині містять відомості про виїзди мешканців українських земель до Північно-Східної Русі в ХIII—ХІV ст. Ще М. Грушевський зауважив, що "в генеалогіях московських боярських родів знаходяться згадки про перехід предка тої чи іншої боярської фамілії до Митрополит Олексій. Ікона. XV ст.Москви з України... (хоч самі по собі звістки генеалогій не дуже певні)". В останньому застереженні дався взнаки скептицизм щодо "легенд" як джерела вірогідної інформації, котрий безроздільно панував у історіографії зламу XIX—XX ст. У більшості випадків він, однак, є виправданим. Зокрема, сумнівною є думка, що до Москви з Чернігова утік батько митрополита Олексія (1293—1378 рр.) Федір Бяконт. Можна згадати також про хрестоматійного "киевского благоплеменитого вельможу" Родіона Нестеровича, котрий у 1332 р. нібито емігрував до Москви з 1700 своїх дружинників. Інформація про його виїзд є однією зі звісток, пов'язаних з боярським родом Квашніних, які включено до Новгородського владичного зводу 1539 р. Поява цього комплексу відомостей пояснюється причетністю до укладення цього літопису Андрія та Івана Квашніних, котрі служили "у Новгороді, у владики". Зроблені ними інтерполяції мали на меті підкріпити традицією власні позиції в місницьких спорах із родом Бутурліних, родоначальник яких — Акинф — виступає у звістці 1332 р. як головний суперник Родіона Нестеровича; боротьба між ними за старшинство серед московських бояр ("надо всеми большинство") закінчується поразкою й загибеллю Акинфа.