Втеча митрополита
Максима

Втеча митрополита Максима

Вже попередник Максима, митрополит Кирило, вчащав до Володимиро-Суздальської Русі й навіть помер у Переяславлі-Заліському. Що ж до Максима, то, за літописною версією, він "оставил митрополию и збежал из Киева", шукаючи порятунку від "татарского насилия", що від нього нібито й "весь Киев разбежался". Більш прозаїчну причину його переїзду вказує постанова патріаршого собору, котрою було санкціоновано перетворення Володимирської єпископії на місце "постійного перебування й вічного спочинку" митрополитів (1354 р.). У документі йдеться також про "вкрай тяжкий стан" Києва, котрий "дуже потерпів від страшенного напору з боку сусідніх аламанів [тут: татар]", однак акцент зроблено на зменшенні пастви митрополитів, а відтак — засобів для їхнього існування; ці "постійні й вірні джерела прибутків" і мала забезпечити вищим церковним достойникам Володимирська єпископія. 

У наукових працях прагматичні мотиви переїзду Максима до Володимира також тіснили інформацію про досить абстрактне "татарське насилля", — власне, й саме посилання на нього зазвичай вважалося лише засобом виправдання доволі ганебного вчинку митрополита.
Однак уже в 20-х рр. минулого століття Ф. Петрунь зв'язав його з "тодішніми рухами татарської людності в полудневій Україні" — боротьбою між Токтою і Ногаєм. Ці події, кульмінацією яких став похід Токти на Правобережжя, не могли не позначитись на ситуації у Південній Русі.