Крим, Галичина, друга
половина ХІІІ ст.

Початки вірменської 
колонізації

Початки масштабної вірменської колонізації на українські терени сягають середини ХІІІ ст., коли сформувалися осередки вірменів на Кримському півострові. Згодом вірменські торговельно-ремісничі колонії виникли на Поділлі, Волині, Галичині; найбільшими були громади Кам'янця-Подільського (в середині ХVІ ст. тут нараховувалося близько 300 вірменських родин) і Львова, котрі кори- стувалися правом самоврядування. Зверхником місцевої церкви був львівський архієпископ, котрий, своєю чергою, підпорядковувався кілікійському патріархові, а згодом — католікосу в Ечміадзіні. У 1439 р. архієпископ Григорій приєднався до Флорентійської церковної унії, однак цей його крок практично не вплинув на подальшу історію вірменської церкви.
Феодосія.Середньовічні рельєфи у вірменському храмі св. Іонна Хрестителя
Ставлення до "вірменської віри" (григоріанства) з давньоруських часів було негативним; зі свого боку, вірменські богослови вважали "схизматиками" всіх діафізитів (християн, котрі визнавали Халкідонський собор (451 р.), що прийняв постанову про двоїсту природу Христа) — хоч уже в ХІІ—ХIIІ ст. у вірменській догматичній літературі висловлювались ідеї загальнохристиянської єдності. Втім, вплив різноманітних ідеологем на практику русько-вірменських взаємин був мінімальним, і ці відносини не мали конфронтаційного характеру. Більше того, окремі групи вірменів швидко асимілювались у східнослов'янському середовищі — про це, перебуваючи в Києві наприкінці ХVІ ст., писав Мартін Груневег: "У Києві мешкає досить вірменів, які мають там також свою церкву з дерева. Але мало хто з них знає вірменську мову, більшість володіє лише руською й одружується з русинами, що, між іншим, дуже суперечить їхнім законам". Вірменин Стефан, котрий показав Груневегу місто, міг спілкуватися рідною мовою, але тільки тому, що "вивчив її у Кам'янці в одного вірменина, до якого батько віддав його в науку дитиною"; сам батько "не знав ні слова по-вірменськи". Отже, члени дрібних вірменських громад поступово втрачали свою етнічно-конфесійну самобутність.