Північне
Причорномор'я, Крим, 1260- і рр.

Темник Ногай

Темник Ногай був одним із нащадків Джучи. У 60-х рр. XIII ст. у боях з іранськими військами на Кавказі Ногай показав себе як талановитий полководець і хоробрий воїн. Уже з 1266 р. він відомий як один з найвпливовіших політиків при ханському дворі; тоді ж починають закладатися основи його влади в Північному Причорномор'ї. У 1260—1270-х рр. темник Ногай поширює свій політичний контроль на території від Дунаю до Дніпро-Донського межиріччя. У 1273 р. він змушує візантійського імператора віддати йому в дружини свою доньку Єфросинію. Після смерті хана Менгу-Тимура (1280 р.) Ногай почав діяти як самостійний правитель, що призвело до фактичного двовладдя в ординській державі. Ця ситуація зафіксована у літописному переказі про слободи баскака Ахмата, де йдеться про двох тодішніх "царів" — Ногая й хана Телебугу (1287—1291 рр.). У 1291 р. Ногай організував змову проти Телебуги, посадивши на його місце сина Менгу-Тимура Токту (1291—1312 рр.). 

Саме дев'яності роки стали піком могутності Ногая. Сучасники вважали, що під його владою перебували 30 емірів і 300 тисяч воїнів (остання цифра, звісно, перебільшена.) Для історії України Ногай цікавий тим, що контури його володінь майже повністю збігалися з сучасними кордонами нашої держави. 

Фреска у храмі трьох вершників. ХІ—ХІІІ ст. Ескі-КерменНаприкінці ХІІІ ст. між могутнім темником і ханом розпочинається кривава боротьба — перша в історії Золотої Орди. Спочатку успіх був на боці Ногая. Йому вдалося відсунути кордон своїх володінь до Дону і захопити Крим. Спочатку він лише вимагати гроші у приморських міст. Проте загибель від рук генуезців онука (1298 р.) спонукала його до масштабних репресій. Кафа, Судак, Херсонес та багато інших населених пунктів сплюндровані його вояками. У 1299 р. Токта, користуючись послабленням Ногая внаслідок відходу від нього частини знаті, на чолі 60-тисячного війська швидким маршем форсує Дон, Дніпро, Південний Буг і Дністер та завдає нищівної поразки темнику. Відомо, що той загинув від рук руського воїна десь на зламі  1299—1300 рр. У цьому конфлікті подеколи вбачають те саме "татарське насилля", яке змусило митрополита Максима переїхати з Києва до Володимира-на-Клязьмі.