Штурм Києва Батиєм

Штурм Києва Батиєм

Оборона Києва від монголів.Художник В. ШаталіДля здобуття давньоруської столиці війська, що перебували у Східній Європі, об'єднались під проводом Батия. У листопаді 1240 р. полчища завойовників переправились через Дніпро і обложили місто. Галицький літописець, сучасник подій (Київський літопис ХІІІ ст. не дійшов до нашого часу), так описував появу біля Києва незліченного ворожого війська, яке розкинуло свої намети і кибитки біля стін давнього міста, розмістивши там же стада коней та верблюдів: "Приде Батый (к) Киеву в силе тяжьце, многом множеством силы своей, и окружи град, и остолпи сила татарская, и бысть град во обдержаньи велице. И бе Батый у города и отроци его обседаху град, и не бе слышати от гласа скрипения телег его, множества ревения вельблуд его и ржания от гласа стад конь его, и бе исполнена земля Русская ратных".

Конкретність розповіді літопису про штурм Києва ворогом не лишає сумніву в тому, що вона записана зі слів очевидця, а може, й учасника героїчної оборони найстарішого давньоруського міста. Джерела по-різному визначають тривалість облоги Києва величезною ордою кочовиків. Галицький літописець, розповідь якого найдокладніша і відрізняється емоціональністю, чомусь обминає це питання. Суздальський літопис називає лише день падіння Києва — 6 грудня 1240 р. За повідомленнями північноруських джерел, облога Києва тривала десять тижнів і чотири дні. Ці дані підтверджуються Плано Карпіні, який побував у Києві незабаром після спустошення його загарбниками. Він писав, що завойовники взяли місто після довгої облоги. На думку спеціалістів, війська не могли за короткий час подолати міцні укріплення Києва, що не мали рівних у всьому давньоруському оборонному зодчестві. Масове поховання киян, загиблих в 1240.Розкопки В.Хвойки

Вивчивши оборонні споруди Києва, ворог виявив їх найвразливіше місце: з півдня, там, де стояли Лядські ворота "города Ярослава". "Постави же Батый пороки городу подле врат Лядских, ту бо беаху пришли дебри",- починає розповідь про штурм Києва південноруський літописець. До цієї брами (знаходилась у районі сучасної площі Незалежності) прилягала Хрещатицька долина, що густо заросла лісом ("дебрями"). 3аrарбникам під прикриттям пересіченої та лісистої місцевості вдалося зібрати тут значні сили, пустити в хід тарани й метальні машини: "Пороком же бес престани бьющим день и ночь, выбиша стены". 

Цілком ймовірно, що завойовники таранами розбивали брами, а величезними каменями, що випускались із катапульт та баліст, збивали бруствери ("заборола"), за якими знаходилися захисники Києва. Коли загарбникам вдалося вдертися на вал, кияни продовжували стояти насмерть на залишках укріплень. У рукопашному бою вороги тяжко поранили тисяцького Дмитра, який керував обороною міста, але завойовники були скинуті з валу. Ворожі полчища, знесилені мужнім опором героїчних захисників міста, змушені були відступити. Кияни дістали перепочинок: "И седоша того дне и нощи". Цей перепочинок захисники міста використали для посилення останньої оборонної лінії — валів "города Володимира". Очевидно, за добу вони зуміли укріпити найбільш вразливі місця цього давнього київського дитинця, про що свідчать слова літописця: "Гражане же создаша паки другий град около святое Богородице" (Десятинної церкви, історичного центру "города Володимира"). 

Обушок і шестопер ХІІІ ст. з теренів Київщини.Вранці загарбники знову пішли на приступ: "Наутрея же придоша на не и бысть брань межи ними велика". Долаючи опір зранених і втомлених захисників міста, завойовники увірвались у "город Володимира". Запеклі бої велись за кожну вулицю, кожен двір і будинок. Археологами виявлено на руїнах згорілих жител багато кістяків городян, що полягли в ті дні. В одному з жител зовсім недавно знайдено останки знищеної завойовниками київської сім'ї, що складалась із десяти чоловік. Тут виявлено кістяки чоловіків, жінок і дітей. 

Захисники міста зайняли оборону в останній цитаделі — міцному кам'яному храмі Богородиці Десятинної. У храмі ж переховувалося багато жителів з домашніми пожитками. Південноруський літопис свідчить про те, що "людем же узбегшим и на церковь и на комары (склепіння) церковные и с товары своими. От тягости повалишася с ними стены церковные и прият был град сице воями". Навряд чи літописець зрозумів причини катастрофи, що спіткала киян у Десятинній церкві: кам'яний склепистий храм не міг упасти тільки від ваги людей, що зібралися в ньому. Найімовірніше, стіни Десятинної церкви були розбиті тими самими "пороками", якими загарбники зруйнували укріплення "города Ярослава" та "города Володимира".

Трагедію людей у Десятинному храмі розкрив розкопаний археологами тайник, в якому виявлено останки чотирьох загиблих. У ньому лежали два заступи, за допомогою яких люди намагались прокопати вихід з-під церкви до схилу гори. На дні тайника знайшли також два дерев'яних відра та мотузки — за їх допомогою землю витягали нагору. Але в цей час споруда завалилась і поховала під руїнами всіх, хто перебував у ній, в тому числі й у тайнику. Жертви монголів. Київ

Розлючені небаченим досі впертим опором захисників Києва, орди Батия, захопивши місто, жорстоко розправились із його жителями. Суздальський літопис розповідає, що "взяша Киев татарове и святую Софию разграбиша, и монастыри все и иконы, и кресты, и вся узорочья церковная взяша, а люди от мала до велика вся убиша мечем". Густинський літопис додає до цього оповідання таку страшну подробицю: вороги "иссекли в зтом городе людей без числа, а прочих, связанных, в плен повели, а город Киев и все монастыри запалили огнем". Повідомлення давньоруських книжників підтверджують матеріали археологічних розкопок. У різних місцях Києва знайдено братські могили його героїчних захисників. Одна з них, в якій виявлено близько 2 тис. кістяків, виявлена на Подолі. Це жертви розправи, вчиненої загарбниками після взяття Києва. В іншій могилі, знайденій біля валів "города Володимира", кістяки лежали суцільним шаром завтовшки півметра й довжиною понад 14 м. Очевидно, тут для могили був використаний рів, який укріплював київський дитинець, куди завойовники скинули тіла його загиблих захисників. 

Про масове знищення киян полчищами Батия свідчать записи Плано Карпіні: "Вони (татари) пішли проти Русії й зробили великі спустошення на землі Русії, зруйнували міста та фортеці й вбили людей, обложили Київ, який був столицею Русії ... взяли його й знищили жителів міста; звідси, коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови і кістяки загиблих, що лежали на полі". Лише незначній частині жителів Києва вдалося врятуватися від смерті й рабства, в яке загарбники гнали все доросле населення, особливо ремісників. Речі з тайника ХІІІ ст. Київ, територія Десятинної церкви

Очевидець страхіть ворожої навали архімандрит Печерського монастиря Серапіон через три з лишком десятиріччя після подій кінця 1240 р. із сумом писав: "Кровь и отец и братия нашея, аки вода многа землю напои, князи и наших воевод крепость ищезе: храбрии наши страха наполнишеся, бежаша, множайша же братия и чада наша в плен ведены быша, села наши лядиною поростоша, и величество наше смирися, красота наша погыбе, богатство наше онем в корысть бысть, труд наш погании (монголи) наследоваша, земля наша иноплеменникам в достояние бысть".

На багато років історичний центр Києва, який називається у літописах "Горою" (Верхнім містом), залишився лежати в руїнах. Але навіть у руїнах палаци й храми давньоруського Києва захоплювали людей ХVІ і пізніших століть своєю досконалістю і красою. Так, польський дипломат і секретар короля Стефана Баторія Рейнольд Гейденштейн записав в "Історії Польщі" під   1596 р.: "Залишились (у Києві) пам'ятки колишньої величі: стіна навколо міста, а в ній ворота старовинної конструкції, всі позолочені й такі високі, що дві візки, поставлені один на другий, не досягають їх вершини". У місті було чимало зруйнованих храмів, про головний з яких — Софійський собор, Гейденштейн, що немало бачив на своєму віці, зазначав: "Ще й тепер видно сліди величі та розкоші, весь храм вкритий мозаїкою на взірець храмів константинопольських і венеціанських. Структурою і мистецтвом у роботі він не поступається жодному з них". 

Схема тайника під Десятинною церквою (за М. Каргером).Так само вразив Софійський собор іншого іноземного подорожника — Еріха Лясоту. У своїх нотатках він занотував те враження, яке справив на нього "гарний і пишний храм, званий Святою Софією, настільки великий і просторий, що рівного йому не може бути, збудований царем Володимиром за зразком храму святої Софії у Константинополі. Нині він ще якось стоїть, але вже валиться. Верхнє склепіння, особливо посередині, прикрашене тонкою мозаїчною роботою, підлога внизу викладена гарними кольоровими камінцями". Серед архітектурних споруд верхнього міста він відзначив також Михайлівський Золотоверхий собор і Золоті Ворота. Щодо останніх є згадка й у іншого іноземця, Мартіна Груневега, котрий наприкінці XVI ст. зауважив: Золоті Ворота ще стоять і, попри руйнацію, над ними збереглася надбрамна церква. Серед інших споруд верхнього міста він відзначив рештки п'яти зруйнованих церков, що знаходилися поруч із Св. Софією, яку у XVI-XVII cт. звали восьмим (а подеколи й єдиним) чудом світу). Загалом, незважаючи на страшні руйнування, Київ не загинув. Одразу після "Батиєвого погрому" у місті почало відроджуватися життя.