Василько Романович

Василько Романович.jpgВасилько Романович (1203- 1269) — князь володимиро-волинський. Другий син галицько-волинського князя Романа Мстиславича та його другої дружини Анни. Брат Данила Галицького. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича (1205), який рішуче придушував феодальну опозицію, спричинило розпад створеного ним (1199) Галицько-Волинського князівства. Вторгнення київського князя Рюрика Ростиславича, закликання боярами на князювання відразу трьох чернігівських князів Ігоровичів — Володимира Ігоровича, Романа Ігоровича і Святослава Ігоровича — змусили княгиню Анну з синами втекти до Володимира (нині м. Володимир-Волинський), а далі до м. Краків (Польща), де Василько Романович залишився з матір’ю, а Данила відіслали до Угорщини. Княгиня Анна докладала чимало зусиль, щоб повернути дітям батьківський спадок. У 1209 р. віче волинського м. Берестя запросило Василька Романовича у князі. Пізніше (1211 р.) він одержав м. Белз, яке невдовзі втратив. Певний час разом із братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемишлі, звідки Романовичі почали збирати волинські землі. У 1214–1215 рр. Василько Романович з братом княжив у Володимирі. Протягом 1220-х рр. вони об’єднали майже всю Волинську землю. У 1227–1228 рр. Романовичі заволоділи Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом. Ці міста разом із Берестям Данило передав Василькові Романовичу, який відтоді став волинським князем. У 1230-ті рр. Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство; вони вісім років (1231–1238 рр.) вели війну за свою другу «вотчину» — Галичину, яка була окупована угорцями. Братам вдалося відновити свою владу в Галичі (давньому) й Галицькій землі. У 1229 р. Василько Романович одружився з дочкою владимиро-суздальського князя Юрія Всеволодича Дубравкою, а після її смерті (1248  р.) — з дочкою краківського князя Лешка Білого Оленою (п. 1265 р.). Навала орд Батия послабила князівську владу, що підбадьорило боярську опозицію. Однак у 1245 р. Данило і Василько Романовичі її остаточно придушили. Того ж року Василько Романович на чолі волинського полку взяв участь у т. зв. Ярославській битві, в якій було розгромлено об’єднані загони угорського та польського королів — Ендре ІІ і Лешка І Білого; згодом він став одним із організаторів визвольного походу на Волинь проти монголо-татар. У наступні 20 років Данило Романович вважався галицьким, а Василько Романович — волинським князями. Однак главою Галицько-Волинського князівства був старший брат Данило, з яким Василько Романович завжди діяв разом. Галицько-Волинський літопис залишає Василька Романовича у глибокій тіні брата Данила. Після смерті Данила (1264) Василько Романович формально називався великим князем, але фактично княжив у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі. В останні роки життя він зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн із сусідами, миром залагоджуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.