Закарпаття, 1315 -
1321 рр

Повстання проти короля Угорщини Карла—
Роберта Анжуйського

Папа римський Боніфатій VIІІ. Скульптура А. ді ЛапоПовстання охопило значну частину Закарпаття. Очолили його мадярський надор Копас та наджупан Земплинський та Ужанський Петро Петрович (Петеня, Петенько). Вони виступали під гаслом захисту православної віри, бажали бачити угорським правителем когось із галицьких князів та намагалися приєднати Закарпаття до Галицько-Волинського князівства. Від кінця ХІІІ ст. латинізація українських земель набрала чималого розмаху (було знищено навіть кілька монастирів), в чому угорського правителя підтримував, зокрема, папа римський Боніфатій VIII. До того ж угорський король Карл-Роберт Анжуйський (1308—1342 рр.) і його наступники обсаджували місцеві замки авантюристичною італійською знаттю. КарлРоберт Анжуйський. Мініатюра з "Chronicon Pictum

У 1315 р. Петро Петрович відбув до Галицько-Волинського князівства, щоб запросити на угорський престол когось із галицьких князів: Лева Юрійовича або його брата Андрія (вони, опріч усього іншого, були онуками угорського короля Бели ІV). Прикметно, що їхній батько Юрій І Львович свого часу теж висувався місцевою знаттю претендентом на угорський престол. Але галицькі князі більше переймалися конфліктами з татарами й Литвою і не змогли долучитися до участі в угорських справах. Незважаючи на те, що Петро Петрович видав 1315 р. звернення до руської людності Закарпаття, сил у повстанців виявилося недостатньо. Врешті-решт у 1316 р. вони зазнали поразки у битві коло Бичківського замку від армії угорського короля, якій, за сприяння римської курії, прийшли на допомогу рицарі-йоаніти. Бичківський замок Петровича зруйнували, а 2 січня 1317 р. королівським наказом було конфісковано решту його маєтностей, що їх  передали італійцям братам Другетам, які кілька століть володіли Західним Закарпаттям. Зокрема, Другети отримали Ужгород, Гуменне та цілу низку інших замків (Бреков, Ясенов, Невицьке, Земплин тощо), а також близько сотні сіл. Незважаючи на конфіскації та репресії, повстання остаточно не припинилося й у 1320 р. спалахнуло з новою силою. Але, чергового разу не отримавши підтримки, повстанці були повторно розбиті у 1321 р. Сам керівник повстанської армії загинув у бою з рицарями-йоанітами під замком Мак. Поразка повстання мала негативні наслідки й для галицько-волинських володарів, оскільки саме в цей період вони втратили на Закарпатті Мукачів з навколишніми волостями, які були прилучені до Галичини ще за Лева Даниловича близько 1280 р.