Українська держава
(квітень—грудень 1918 р.)

Українська Держава — офіційна назва гетьманату 

Павла Скоропадського, який функціонував з 29 квітня до 14 грудня 1918 р. У сучасній науковій і довідковій літературі визначення “Українська Держава” і “Гетьманат Павла Скоропадського” вживаються як синонімічні. Проте остання використовується частіше, оскільки офіційна назва асоціюється з більш широким поняттям “українська держава”, “українська державність”, включаючи й Українську Народну Республіку.Гетьман Павло Скоропадський
Українська Держава постала в результаті інспірованого німецьким військовим командуванням перевороту, в якому публічну сторону акції було відведено генералові П. Скоропадському і його прихильникам. Зміна влади спиралася на консолідацію власницьких, поміщицьких і фінансово-промислових кіл, невдоволених політикою Центральної Ради. Саме їх представницький з’їзд став формою легітимації гетьманської моделі держави, зовнішні основи якої виводилися з традиції козаччини ХVІІ—ХVІІІ ст. Обрання П. Скоропадського на Всеукраїнському хліборобському конгресі, походження з гетьманського роду, генеральське звання, колишня належність до царської аристократії робили його постать для заможного селянства і поміщиків найбільш прийнятною на чолі держави.“Грамота до всього українського народу”. 29 квітня 1918 р.
29 квітня 1918 р. П. Скоропадський видав два основоположних документи: “Грамота до всього українського народу” і “Закони про тимчасовий державний устрій України”. Грамотою П. Скоропадський оголосив себе гетьманом і пояснив головні мотиви таких дій — загроза нової катастрофи і категоричні домагання трудових мас збудувати таку державу, яка б забезпечила населенню “спокій, закон і можливість творчої праці”. Центральна Рада і земельні комітети розпускалися, міністри УНР та їх заступники звільнялися. Управління державою гетьман мав здійснювати через призначену ним Раду Міністрів. Другий документ “Закони про тимчасовий державний устрій України” був зводом з семи актів: “Про гетьманську владу”, “Про Раду Міністрів і Міністрів”, “Про віру”, “Про права і обов’язки Українських козаків і Громадян”, “Про закони” “ Про генеральний суд”, “Про фінансову Раду”. Цей комплект швидкоруч складених законів протягом усього періоду існування Української Держави був її фактичною конституцією. У своїй сукупності закони були спрямовані на забезпечення максимальної концентрації влади в руках гетьмана. Він отримував виключні повноваження: призначав і звільняв Раду міністрів, інших вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії і флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою, йому належало право оголошення надзвичайного стану, амністії, надання громадянства тощо. Це відповідало його намірам добитися “створення сильної влади в особі диктатора-гетьмана”. Коли відразу після перевороту лідери українських соціалістичних партій запропонували надати йому повноваження президента, то він їх рішуче відкинув.
Гетьманат П. Скоропадського — це авторитарно-бюрократичний режим з близькими до диктаторських повноваженнями глави держави, відсутністю представницького органу влади, поєднанням в уряді виконавчих і законодавчих функцій, вузькою соціальною базою і тимчасовим характером правління. Утвердження української державності, реалізація повноважень гетьмана і уряду, суспільне життя суттєво обмежувалися фактором присутності чужої мілітарної сили в Україні, що робило її сателітом Четверного союзу .Гетьман із почтом. 1918 р.
Розбудова Української Держави значною мірою була детермінована світоглядними позиціями гетьмана П. Скоропадського. Походження, виховання, військова кар’єра, належність до придворного істеблішменту сформували у нього роздвоєну менталь­ність. Як нащадок гетьманського роду він сповідував український територіальний патріотизм, а як царський аристократ був лояльним до російської імперської спадщини. Ця дихотомія суттєво впливала на глибину самостійницьких переконань гетьмана. Для нього принципово неприйнятним був екстремізм російського більшовизму. Водночас він рішуче відкидав радикалізм українських соціалістичних партій.Федір Лизогуб. Фото 1918 р.
В основу державної політики гетьманату були покладені ліберально-консервативні цінності — примат права приватної власності, ліберальна земельна реформа, опора на власницькі верстви, відродження козацького стану, територіальний патріотизм. Виходячи з необхідності реалізації саме цих завдань вже на початку травня за погодженням з німцями П. Скоропадський сформував кістяк Ради Міністрів. Міністерські посади зайняли відомі в Україні громадські, земські діячі, науковці, банкіри. Майже всі вони належали до партії кадетів. Очолив Раду міністрів виходець з давнього козацько-старшинського роду, досвідчений адміністратор, октябрист Ф. Лизогуб.
Першочергові заходи гетьманського уряду були спрямовані на оздоровлення економічної і фінансово-податкової сфери. Було ухвалено низку законів щодо створення та функціонування митної служби, прикордонної охорони, організації збору податків. Курс на капіталізацію економіки вимагав налагодження ефективної роботи Державного і приватних банків та кредитних установ. Пожвавлення їх діяльності активізувало промислове виробництво і торгівлю. Уряд проводив послідовну монетарну політику, домігся зміцнення національної валюти. Все це сприяло наповненню державної скарбниці. Загальні видатки державного бюджету склали 5,3 млрд. руб. Однак упродовж усього функціонування гетьманату відчувався значний дефіцит коштів, а державний бюджет так й не був ухвалений. Значне поширення мали спекуляція, валютні махінації, хабарництво.Державний кредитний білет. 1000 гривень. Українська Держава. Аверс і реверс. 1918 р.
Провідне місце серед соціально-економічних реформ гетьманату займала земельна. Принципові засади аграрної політики були викладені вже в інавгураційній грамоті гетьмана: право приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відновлювалося у повній мірі. Тут містилося й концептуальне положення майбутньої земельної реформи: “відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів”. Гетьман цілком усвідомлював, що аграрна реформа мала не тільки розв’язати земельне питання, а й створити потужну соціально-політичну базу гетьманського режиму, забезпечити лад і спокій у країні, виконання продовольчо-сировинних зобов’язань перед союзниками.
Спеціальна комісія під головуванням міністра земельних справ В. Колокольцева зосередилася на виробленні законодавчої бази реформи. Закон від 
14 червня визначив виключно важливу позицію — норму землеволодіння, обмеживши її 25 десятинами.
Однак реформа наштовхнулася на суттєвий спротив поміщиків, які вдалися до силового повернення своїх земель та відшкодування за рахунок селян понесених збитків. Плановану продаж-купівлю землі провести не вдалося. У швидкому просуванні земельної реформи не було зацікавлене й німецьке командування, побоюючись дезорганізації поставок продовольства з України. Утворений восени 1918 р. Державний земельний банк так і не став діяльним інструментом реалізації реформи.
П. Скоропадський надавав великого значення реорганізації місцевої адміністрації. Його указом від 14 травня був ліквідований інститут комісарів Центральної Ради і введені посади губернських і повітових старост, на які призначалися здебільшого колишні чиновники, поміщики, військові. За обсягом владних повноважень губернські старости наближалися до царських губернаторів.
Здійснювалися заходи щодо вдосконалення адміністративно-територіального устрою. Була приєднана низка повітів, населених переважно етнічними українцями. До складу Української Держави входило 8 губерній, 2 округи, 106 повітів, 1813 волостей. Міста Київ, Одеса і Миколаїв були виведені з-під губернської юрисдикції, а владні функції в них передані управлінням міських отаманів. 
Такий важливий інститут політичної системи як місцеве самоврядування був підданий з боку нової влади цілеспрямованим чисткам Ці кроки мали на меті прагматичну ціль — ліквідувати демократичні здобутки Центральної Ради у цій сфері, а відтак і позбавити її можливої політичної підтримки. Для гетьмана, який планував ліберальну земельну та інші реформи, базовані на праві приватної власності, важливо було очистити місцеві зібрання та управи від соціалістичних елементів.Гетьман Павло Скоропадський біля резиденції по вул. Інститутській, 40. Київ, 1918 р.
Міністерство внутрішніх справ підводило під наступ на органи місцевого самоврядування певну нормативну базу. Розроблений статут тимчасових комісій з перевірки земств і міських дум схвалила Рада Міністрів. 29 червня уряд спеціальним законом дозволив губернським старостам розпускати земські зібрання та управи. Нерідко замість них відновлювалася робота старих цензових органів. До офіційного діловодства поверталася російська мова.
У травні була створена комісія з перегляду закону про реорганізацію земського самоврядування на чолі з князем О. Голіциним — великим землевласником. Підготовлений комісією закон про земські вибори містив суттєві цензові обмеження: вікові — 25 р., осілості — 1 р., соціально-фахові — не допускалися до участі у виборах військовослужбовці, студенти, ченці, працівники суду і прокуратури. Одночасно працювала й комісія з розробки закону про вибори міських дум на чолі з колишнім київським головою І. Дьяковим. Обидва закони у вересні були підписані гетьманом. Рада міністрів затвердила графік виборчої компанії, за яким вибори мали відбутися 24 листопада і 8 грудня. Але внутрішньополітична ситуація не дозволила їх провести. Підготовка скликання сейму зупинилася на розробці проекту закону про його вибори.Гетьман Павло Скоропадський (в центрі), німецький генералфельдмаршал Пауль фон Гінденбург і генералквартирмейстер Еріх Людендорф на Головній квартирі німецького командування. Берлін, вересень 1918 р.
Судова гілка влади зазнала суттєвого реформування порівняно з часами УНР. Замість Генерального суду 8 липня був утворений Державний сенат — найвищий судовий орган, на який покладалося здійснення загального нагляду за діяльністю судів. Завдання і функції сенату, права, обов’язки і відповідальність сенаторів тимчасово визначалася дореволюційними законами, чинність яких відновлювалася в Українській Державі. Сенат складався з генеральних судів: адміністративного, цивільного, карного та загального зібрання. Всі сенатори призначалися гетьманом. Головою Державного сенату був затверджений віце-прем’єр і міністр освіти М. Василенко. Усього на середину серпня в Україні діяли 3 судові палати, 19 окружних судів, 112 повітових і міських з’їздів мирових суддів. До роботи широко залучалися працівники колишніх російських судових установ. У судову практику поверталося законодавство царських часів. Значно ускладнювала правове поле гетьманату й діяльність в Україні німецьких та австрійських військово-польових судів.
П. Скоропадський як фаховий військовик усвідомлював необхідність створення професійної армії. Однак ці намагання тривалий час блокувалися німецькою стороною. Була проведена робота по формуванню кадрів 8 військових корпусів з штабами в губернських центрах, проводилися заходи з підтримки решток кораблів Чорноморського флоту та інфраструктури портів, введений в дію закон про військову повин­ність. За планами Генштабу збройні сили України у мирний період мали налічувати понад 300 тис. осіб. Складнощі з формуванням регулярної армії змусили П. Скоропадського вдатися до створення своєрідної гетьманської гвардії — Сердюцької дивізії, складеної з українських юнаків — вихідців з заможних селянських родин. Восени з колишніх офіцерів царської армії — росіян почалося комплектування Особливого корпусу, який мав дислокуватися у прикордонній зоні з РСФРР. Станом на жовтень 1918 р. загальна кількість українського війська становила близько 65 тис. осіб. Була також зроблена спроба відродження українського козацтва як соціального стану з військовими прерогативами. Побудоване за губернсько-кошовою системою, воно підлягало безпосередньо гетьманові, але сформувати його структури не вдалося. Оголошений на листопад призов до українського війська був відмінений. В результаті гетьманський режим виявився беззахисним перед наступом військових сил Директорії УНР.
1-а українська стрілецька дивізія. “Слава Україні!”. 1918 р.
Зовнішня політика Української Держави орієнтувалася на країни Четверного союзу, насамперед Німеччину та Австро-Угорщину, з якими були укладені економічні договори. Особлива увага приділялася розвитку зв”язків з Доном і Кубанню, велася послідовна боротьба за приєднання Криму. Мирні переговори з РСФРР тривали з травня до жовтня 1918 р., але після завершення світової війни більшовицьке керівництво анулювало Брестський мирний договір. 
Українська Держава налагодила дипломатичні відносини з 20 країнами та державними утвореннями. Там працювало 11 українських посольств, близько 50 консульств та консульських агентів. Поразка Центральних держав у світовій війні змусила гетьманат змінити зовнішньополітичну орієнтацію на Антанту. Однак добитися її прихильності не вдалося. Будинок українського посольства в Берліні, Кронпрінцен Уфер, 10. Фото 1918 р.
Розвиток національно-культурної сфери став найпомітнішим досягненням гетьманської влади. Було відкрито 7 українських державних університетів, гімназії, школи, бібліотеки, театри, створено Академію наук. Національна політика в галузі культури і освіти стала можливою завдяки подвижницькій праці українських патріотів у міністерстві освіти, а також прихильності П. Скоропадського до поміркованої українізації. Законодавче і фінансове забезпечення створило певне підґрунтя для поглиблення цих процесів, насамперед в гуманітарній галузі. 
Однак створити Українську Державу на засадах ідеології українського консерватизму не вдалося. Гетьманат став авторитарно-бюрократичним режимом правоконсервативного типу, обрамленим архаїчними атрибутами давньоукраїнської традиції. Регенерація місцевого консерватизму виявилася реакцією власницьких сил на соціалістичний радикалізм Центральної Ради. Покликана до управління державою ліберальна інтелігенція виявила переважно “малоросійський характер” і нездатність мислити про Україну поза російським контекстом. Політична система гетьманату була деформованою і недемократичною. Відсутність представницького органу влади, суміщення урядом виконавчих і законодавчих функцій надавали перевагу власницьким верствам суспільства. Українсь­кі політичні партії не дістали репрезентації в інститутах влади, що інспірувало створення потужної опозиції режиму і унеможливлювало розвиток громадянського суспільства. Місцеве самоврядування було піддане гонінням. Земські зібрання і управи, міські думи розпускалися. Вироблене виборче законодавство вводило суттєві цензові обмеження.Українські хлібороби у святковому одязі. Фото 1918 р.
Невдачі у проведенні земельної реформи, жорстка продовольча політика спричинили масовий селянський опір, позбавили державну владу широкої соціальної основи. Залишилася нереалізованою й задекларована підтримка робітництва, що викликало потужний страйковий рух, особливо залізничників.
Поразка Четверного союзу у світовій війні значно ускладнила міжнародне становище Української Держави. Намагаючись утримати владу, П. Скоропадський шукав підтримки в Антанти, під тиском якої проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, фактично відмовившись від суверенітету України. Очолене Директорією повстання проти гетьманського режиму привело у грудні 1918 р. до відречення гетьмана від влади і падіння Української Держави.