Історія Ужгорода 1900
- 1905 роки

Події

1900 - за переписом населення в Ужгороді проживає 13471 особа, зафіксовано 1050 житлових будинків, 20 підприємств 

11 липня 1900 р в Ужгороді зафіксовано максимальну за всі роки спостереження добову кількість опадів (95 мм)  .

У 1900 році був започаткований Навчальний комплекс «Горяни» , як Горянська початкова школа. Історія цього навчального закладу – непроста. Адже все розпочалося ще тоді, коли в горянській общині під час панування
останній дзвоник на святковій лінійці пролунав нині і в найстаршій школі обласного центру Закарпаття, матері шкіл Ужгорода— навчально-виховний комплекс «Горяни»
 Друґетів перебували монахи св. Павла від 1384 року, яких заселила в Горяни вдова графа Івана Другета. Монахи в основному займались навчанням і вихованням в християнській моралі місцевих жителів. У монастирі при церкві св. Анни (ротонда) вчили читати та писати мешканців міста горяноужанських, з яких згодом багато стали керівниками жупи і навколишніх сіл. Діти вчилися молитов від своїх душпастирів. Потім заклад був перетворенний у Горянську початкову школу.В 1947 році заклад одержує статус Горянської семирічної школи Ужгородського району, а з 1976 року – статус восьмирічної школи № 18 міста Ужгорода і передається на баланс Ужгородського міськвиконкому. Сьогодні навчально-виховний заклад має визначений статус навчально-виховний комплекс «Горяни» I-II ступенів міста Ужгорода. Керівництво школою здійснює директор школи Марія Василівна Кочіш. У школі працює 14 педагогів. Якісний склад вчителів наступний: учителів вищої категорії – 3, учителів першої категорії – 5, учителів другої категорії -2, спеціалістів – 4.

1900 – 1902 – голодні роки, наплив селян до Ужгорода 

1902 - засновано першу народну бібліотеку (тисяча томів у двох шафах) 

Об'єкти

1901 – збудовано міський стадіон (нинішній «Спартак») 
Історія стадіону “Спартак”, знаного всіма не байдужими до спорту ужгородцями, почалася 15 серпня 1901 року, коли на цій збудованій молоддю футбольній площадці відбулась перша офіційна товариська зустріч із командою будапештського атлетичного клубу (БАК), яка закінчилася з рахунком 3:0. Цікаво, що перші матчі проходили без сітки на воротах. Прилеглу до стадіону територію облаштували лише на початку 30-х років, а першу реконструкцію провели у 1953-му, тоді ж з’явилися трибуни для вболівальників.

1902 – стала до ладу Ужгородська електростанція, збудовано казарми на вул. Другетів; 

1902 - початок будівництва ( до 1907 р.) двоповерхової споруди колишнього дівочого римо-католицького ліцею святої Гізелли ( насьогодні в ній розташовано Ужгородське державне музичне училище ім. Д. Є. Зáдора).
Будинок Гізелли - це двоповерхова будівля, побудована у 1902-1907 роках, була першим навчальним закладом для жінок в Ужгороді.
 В цьому будинку була розташована початкова школа, дитячий сад, школа-інтернат на 30 студентів, курси музики і рукоділля. На другому поверсі з боку вулиці знаходилася каплиця "Серце Ісуса". Покрівлю увінчував купол з масивним хрестом, а у верхній частині фасаду, в ніші була встановлена скульптура святої Гізелли. Гізелла була дочкою баварського графа. Вона вийшла заміж за угорського короля Іштвана і стала першою християнською королевою Угорщини. Після смерті чоловіка вона піддавалася переслідуванням, була змушена повернутися до Баварії і пішла в монастир,підтримувала розвиток освіти, а після своєї смерті – оголошена святою 
За радянських часів скульптуру замурували, хрест зняли, школу передали музичному училищу. У 1996 році Гізелла размурували і вона знову побачила світ. 
 Фронтон будинку прикрасила статуя покровительки навчального закладу та угромовний надпис «Gizella-ház» («Будинок Гізелли»). 
 Стиль споруди – сецесія. 



1902 р., були побудовані казарми угорського гонведського піхотного полку № 11, позаду яких містилося нове єврейське кладовище (старе було на цвинтарі в Радванці). ( Довідка: у 1883 році в Ужгороді був розміщений австро-угорський цісарсько-королівський батальйон 66 полку. Згодом, у  У мікрорайоні “Шахта”, з лівого боку сучасної вулиці Тимірязєва, неподалік від ромського табору, на початку ХХ століття було влаштоване кладовище, де ховали солдатів Ужгородського полку в роки Австро-Угорської імперії (1867-1918 рр.) та Чехословацької республіки (1919-1939 рр.), а також німців та угорців, які полягли на території Ужанського комітату в роки Першої світової війни, потім - полеглих на Ужанському перевалі в період Другої світової війни, у 1944 році. Їхні могили тепер приведені в порядок. Тут були поховані й мешканці району та роми з тамтешнього табору. У 60-х роках ХХ століття цей цвинтар було закрито).
♦ 1904 – прокладено залізницю Ужгород – Ужок

Особистості

1905 - головним лікарем Ужгородської лікарні працює Андрій Новак який у  1874 році заснував в Ужгороді лікарню, яку очолював до 1920 року. Одночасно було засновано Ужгородську акушерську школу (1890), де щороку
Бюст лікарю Др-ру Андрію Новаку у внутрішньому скверику Ужгородської лікарні
 готували до 60 кваліфікованих акушерів. Андрій Новак займався просвітницькою діяльністю. У 1883 році, після успішної перемоги над епідемією холери, доктор А.Новак був призначений молодшим лікарем, а через рік, після відмови старшого лікаря доктора Я. Прейса, був обраний головним керуючим лікарем лікарні. В рік, коли він прийняв на себе керівництво лікарнею, вона складалася всього з 4 приміщень. Починаючи з 1882 року за декілька років її місткість зросла до 200 стаціонарних місць, що на той час було дуже великим досягненням. У період першої світової війни доктор Андрій Новак долучився до організації та діяльності Червоного Хреста й підготовки 106 цивільних медичних сестер. На громадських засадах він був головою Законодавчої комісії охорони здоров’я Ужанського комітату, головою Ужанського відділення Державної лікарської спілки, активним членом Угорського товариства лікарів і натуралістів. Виконуючи свої обов’язки лікаря, Новак опублікував понад два десятки статей з охорони здоров’я та дві окремі монографії.

У 1900 році стараннями ігуменії Доміттили Новак і сестер милосердя Ордену Св. Вікентія, з дозволу муніципалітету, за кошти з пожертвувань у розмірі 14 тисяч корун на території Ужгородської лікарні ( яку заснував у 1874 році Андрій Новак) збудували каплицю Св. Йосифа площею 139 кв. м, у якій духовні потреби хворих, і не тільки хворих, задовольняли священики двох конфесій - римо- і греко-католицької. У каплиці відправлялися щоденні богослужіння священиками Міклошем Товтом і Ференцом Рейні, а останнім римо-католицьким священиком цієї каплиці у 1943-1944 роках був Іштван Кіральотьо. Тут по-християнськи проводжали в останню дорогу померлих у лікарні хворих, багато з яких знайшли своє пристанище на Капушанському кладовищі, відкритому в ХІХ столітті неподалік лікарні (нині закрите, але на початку його вже зводиться дерев’яна греко-католицька каплиця). Каплиця Св. Йосифа в лікарні була закрита радянською тоталітарною владою. Як стверджує дослідник церковної архітектури краю Михайло Сирохман, 2 лютого 1948 року з каплиці було знято хрест; скульптури св. Йосифа, Богородиці, Серця Ісусового були передані костелам сіл Часлівців та Ратівців Ужгородського району. Згодом каплиця була пристосована під кафедру біохімії та фармакології УжДУ. Що ж до сестер милосердя, які працювали в лікарні з 1900-го по 1948 рік, то їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці з залізними хрестами та прекрасної роботи Хрестом Господнім покояться їхні тлінні останки. 

З 1900 року в Ужгородській учительській семінарії починає працювати А. Волошин- майбутній
Августин Іванович Волошин
 президент Підкарпатської Русі. ( Довідка: У 1884-1892 рр. Августин Іванович навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, але, провчившись рік, за станом здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик — донькою професора Ужгородської гімназії, родича видатного карпатоукраїнського громадського та культурного діяча ХІХ ст. о. Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений Августин Волошин був рукоположений у священницький сан і розпочав свою душпастирську діяльність в Цегольнянському храмі Ужгорода. 
Одночасно Августин Волошин продовжує навчання, і в 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті та отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. Відтак переходить на педагогічну діяльність. 
З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти і виховання молодої порослі, яка після закінчення навчального закладу вчителювала у школах краю. 
У 1906 — 1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії).

У 1903 році помер о. Євген Фенцик - який займає помітне місце в когорті народних будителів Закарпаття  , чия творча діяльність як поета, прозаїка і драматурга, журналіста, історика літератури і публіциста припадає на другу половину ХІХ ст. ( Довідка: Народився 1844 року в сім’ї сільського священика с. Малої Мартинки на Свалявщині.
Євге́н Андрі́йович Фе́нцик (1844 — 1903) — закарпатський освітній діяч і письменник москвофільського напряму, греко-католицький священик.Видавець і редактор (з 1885) півмісячника «Листокъ», що друкувався мішаною російською і церковно-слов'янською мовою, проте популярний «Додатокъ» друкувався мовою, зближеною до народної.
 Навчався в Ужгородській і Сатмарській (нині місто Сату-Маре в Румунії) гімназіях, затим на богословському факультеті Віденського університету. Під час університетських студій у Відні він зацікавився історією та культурою слов’янських народів і пройнявся ідеєю їх єднання, відвідував гуртки цього спрямування. Здобувши вищу освіту, з 1869р. став працювати сільським священиком у закарпатських селах Богаревиці, Буківці, Дусині, Порошкові, Великому Раковці та Горінчеві –де і помер в 1903 році. 

Літературна спадщина Є. Фенцика досить різноманітна своєю тематикою і жанровою широтою. Він був автором численних поетичних, прозових і драматичних творів, публіцистичних нарисів та етнографічних статей, перекладів і фольклорних записів, укладачем церковних проповідей. Свої різножанрові твори і краєзнавчі праці друкував в ужгородських і львівських газетах. Прогресивною і плідною є також Фенцикова видавнича і журналістська діяльність. У 1885 році він заснував журнал „Листок”, який редагував до останніх днів свого життя. У часописі публікувалися його власні та інших авторів літературно - та історико-краєзнавчі розвідки, науково-популярні статті.  Журнал «Листок»,  виходив 18 років. Кількість передплатників коливалася від 100 до 150. Перед смертю він просив, щоб продовжили його справу, проте після цього світ побачив тільки один номер. Уклав також для народних шкіл п’ять підручників з русинської граматики, історії, арифметики, природознавства, фізики, а для віруючих — “Молитвослов” і “Литургику”).

Джерело:  укладач видавництво " Кріон"