Галичина, 1351 - 1354
рр.

Карбування монети    у Львові

Руські грошики, карбовані королями Казимиром Великим і Людовиком АнжуйськимРозгортання роботи монетного двора у Львові знаменує кінець на українських землях так званого безмонетного періоду, що тривав декілька століть; тоді у якості розмінної монети використовувалися намистини, шиферні пряслиця, вироби з цінних металів, мушлі-каурі. Брак регулярної монети у цей період пов'язаний із пануванням натурального господарства й нерозвиненістю тогочасного товарного виробництва. Симптоматичним є й таке явище,  як збереження в Україні до     ХІV ст. реліктів давньоруської доби — монетних гривень.

Від середини ХІV ст. постають декілька центрів карбування місцевої монети: спочатку, у 1350-х рр., — у Львові, потім. у 1360—1370-х рр., — у Києві, де запанував Володимир Ольгердович; в останній третині ХІV ст. карбують власну монету сіверський князь Дмитро-Корибут і подільські Коріатовичі. Однак якщо монети литовських князів були доволі ефемерними й суто регіональними, то півгроші, продуковані львівським монетним двором (припинив існування в 1414 р.), використовувались у Галичині, на Волині та Поділлі й навіть у Польщі, затримавшись в обігу до 30-х рр. ХV ст. Утім, усім їм не судилося опанувати місцевий ринок, на якому впродовж ХIV—ХVI ст. курсували празькі ("широкі") гроші, угорські та турецькі флорини, литовські, польські, татарські й генуезько-кримські монети (появу останніх спричинив розквіт генуезьких колоній на південному узбережжі Криму наприкінці XIII — у середині ХV ст.; найвизначніша з-поміж них, Кафа (сучасна Феодосія), за якою ці монети подеколи звались "кафинськими", зберегла своє економічне значення й після погрому її турками у 1475 р.).

Налагодження регулярних торговельних зв'язків між окремими регіонами України сприяло розвиткові внутрішнього ринку й подоланню середньовічної замкнутості українських земель як соціально-економічних комплексів; остання добре простежується навіть на нумізматичних матеріалах: за спостереженнями М. Котляра, місця виявлення монетних скарбів ХІV—ХV ст. не зливаються в суцільний масив, а розміщуються компактними групами, котрі відповідають історичному членуванню території