Галичина, 1367 р.

Регламентація прав єврейських громад 

Типи євреїв з середньовічних гравюрНа європейських теренах євреї відомі з давніх-давен; у ХІV ст. відбулися події, котрі інтенсифікували їхній рух у напрямку Східної Європи. Маємо на увазі епідемію "чорної смерті" (чуми) 1348 р., що стала справжньою катастрофою в житті середньовічної Європи. Спустіли цілі міста; жертвами пошесті стали мільйони людей. На тлі цієї трагедії виникли чутки, що винуватцями поширення хвороби є саме євреї. Підданий тортурам швейцарський лікар-єврей Балавін'ї "видав" рецепт суміші, за допомогою якої його одноплемінники нібито отруювали криниці: її інгредієнтами були висушені та потовчені серця християн, павуки, жаби та ящірки. 

Широке розповсюдження цієї інформації спричинило масове нищення євреїв. Особливого масштабу набули погроми у Німеччині: євреїв спалювали, вішали, різали й топили. Деякі з них, аби не потрапити до рук своїх мучителів, вдавалися до самоспалення (так, зокрема, загинули 6 тис. жителів Майнца); інші шукали порятунку за межами батьківщини — у Польщі, правителів якої здавна відрізняла толерантність до євреїв.
Ще у 1264 р. польський князь Болеслав Благочестивий своїм Калішським статутом гарантував підданим-євреям особисті права й майнові привілеї; цей документ мав стимулювати приплив єврейських переселенців у спустошені Батиєм польські землі. Століттям пізніше Казимир III Великий поширив дію цього статуту на всю територію Польщі (до якої на той час увійшли й Галичина з частиною Волині). Це перетворило часи його правління на "золотий вік" єврейства. Сучасники пояснювали цей феномен любов'ю короля до дочки єврея-кравця красуні Естерки, однак, за словами одного з Казимирових привілеїв, він дбав, головно, про інтереси своєї скарбниці, яку суттєво поповнювали євреї, надаючи королю кредити, беручи на відкуп митні та корчемні збори, видобуток солі тощо.Казимир Великий і євреї. Картина В. Герсона

Привілей, отриманий від короля Казимира львівськими євреями, став вихідним пунктом регламентації їхніх прав. Власне, згадка про львівську єврейську громаду містилася вже у його магдебурзькому привілеї місту (1356 р.), що ним передбачалася можливість створення євреями власного судочинства. Привілей короля Казимира від 25 квітня    1367 р. ґрунтувався на нормах Калішського статуту; він гарантував євреям правову автономію, захист від переслідувань і свободу економічної діяльності. Цікаво, що на той час у Львові існували дві єврейські спільноти: міська громада й громада Краківського передмістя; між ними були певні відмінності, які збереглись аж до ХХ ст.

Не виключено, що наприкінці ХІV ст. було регламентовано й права євреїв, які мешкали на теренах Литовської держави.