Галичина, 1371 р.

Відродження Галицької митрополії 

Грамота луцького єпископа Івана польському королю Владиславу-Ягайлу із зобов'язанням дати 200 руських гривен і 30 коней за його висвячення на галицького митрополитаПоштовхом до відновлення Галицької митрополії, ліквідованої золотою буллою візантійського імператора Іоанна Кантакузина та постановою патріаршого собору 1347 р., стало звернення до константинопольського па-тріарха польського короля Казимира, котрий на той час підпорядкував собі Галичину та значну частину Волині. У своєму листі Казимир покликався на "одвічність" Галицької митрополії, згадуючи імена Нифонта, Петра, Гавриїла та Федора, котрі обіймали її в попередні часи; їхнім наступником мав стати Антоній (як гадають, тодішній галицький єпископ), що його король вважав гідним цього високого сану. 

Своє прохання Казимир підкріплював погрозою покатоличити підвладні йому руські землі, якщо патріарх відмовиться висвятити Антонія. Можливо, це й стало найвагомішим аргументом на користь відродження "назавжди" скасованої у 1347 р. митрополії: Антоній отримав архієрейський сан із підпорядкуванням йому галицької, холмської, перемишльської, володимирської й туровської єпархій (останні, щоправда, згодом вийшли з її складу). Однак у 1390-х рр. ця митрополія знайшла собі лютого недруга в особі загальноруського митрополита Кипріяна, котрий по смерті Антонія (наприкінці 1391 р. — на початку 1392 р.) всіляко шельмував його наступника — протегованого Ягайлом луцького єпископа Івана. Перебіг їхніх взаємин тільки частково відтворюють наявні історичні джерела; зрештою, Кипріяну вдалося підпорядкувати собі галицькі єпархії.