Право львівського складу в актах 1379—1380 рр.
У травні 1379 р., беручи галицькі землі під свою управу, польсько-угорський король Людовик Анжуйський гарантував мешканцям Львова збереження "всіх прав і вільностей" з особливим наголосом на праві "складу всіх товарів". Цим правом, що виступало в епоху середньовіччя як засіб регулювання торговельних відносин, передбачалося, що заїжджі купці впродовж певного терміну продаватимуть свої товари купцям складського міста, забезпечуючи їм неабиякі прибутки. Львів, вочевидь, мав це право з прадавніх часів. Того-таки 1379 р. у листі, адресованому львівській міщанській громаді, "князя Володимира і Луцька" Любарт обіцяв не дозволяти "жодному купцеві ані з Польщі, ані з Німецьких земель переїжджати зі своїми товарами через нашу землю в напрямку Поганського краю [тут: Татарії], обминаючи склади у Володимирі, Луцьку і Львові, які існують там з давніх часів".
Слід зауважити, що у XIV ст. через Львів проходив Татарський торговельний шлях, що починався у Кракові й тягнувся через Ярослав, Галичину та Поділля до Кам'янця, а від нього йшов лівим берегом Дністра до Білгорода-Дністровського, де розгалужувався на морський і суходільний (через Перекоп) відтинки, які скеровувалися до Кафи (сучасної Феодосія). Цим шляхом курсували дорогі східні та західноєвропейські товари.
У 1380 р. Людовик Анжуйський видав новий привілей щодо складського права, яке діяло у Львові. Згідно з цим документом, "купці будь-якого походження, статусу й роду", які прямували до Татарії через Львів або у зворотному напрямку, мусили зупинятись у місті на "повних чотирнадцять днів" задля "продажу товарів львівським жителям". Згодом цей привілей був підтверджений королем Владиславом-Ягайлом.