Київщина, 1352 р.

Боротьба за київську митрополію

Зображення митрополита Феогноста (крайній справа) на пелені тверської княгині Марії. 1389 рЗагальноруському митрополиту Феогносту за час свого перебування у сані (1328—1353 рр.) довелося докласти чимало зусиль задля збереження єдності митрополії. Помітним успіхом на цьому шляху стала ліквідація Галицької митрополії. Однак незабаром у Феогноста з'явився новий суперник на ім'я Феодорит, який у 1352 р. прибув до Константинополя зі звісткою про смерть митрополита (насправді той помер роком пізніше, у березні 1353 р.). Не здобувши тут тієї підтримки, на яку розраховував, він утік у Тирново, де був посвячений на митрополита болгарським патріархом — "вчинок найдивніший і найбеззаконніший, вчинок поза канонами, чого ніколи не бувало відтоді, як хрестилася Русь". Так викладено історію Феодорита у посланні константинопольського патріарха новгородському архієпископу, де він зазначає, що розіслав по руських єпархіях листи-застереження проти неканонічно поставленого митрополита (згодом названого розбійником і тираном). Та, всупереч цим гнівним інвективам, Феодорита прийняли у Києві, що деякі науковці пояснюють його зв'язками з тогочасним київським князем. Безумовно, ідея ініціювання Києвом процедури висвячення власного митрополита на противагу тодішньому загальноруському, що мешкав у Москві, виглядає досить привабливою; власне, розцінювати Феодорита як "кандидата чисто київського" вважав "найпростішим" ще М.Грушевський, хоч і наголошував, що "наполягати на цьому не можна супроти тодішнього занепаду Києва". Попри це, є підстави гадати, що київські князі у середині XIV ст. не зреклись остаточно свого історичного права висувати кандидатів на заміщення київської митрополії (саме на ньому згодом наполягатиме князь Володимир Ольгердович).