Розділ 14. ЛЮДИ
КРАЇНИ ДОРІ.

ЛЮДИ КРАЇНИ ДОРІ.

 

Давні документи не дають однозначної відповіді на питання, хто ж населяв країну Дорі, яка то входила до складу візантійських володінь, то було незалежною, то знаходилася у спільному управлінні Візантії і хазар. Можливо, це були нащадки таврів і скіфів, а може — готів, греків, або навіть слов’ян. Здавалося, з’ясувати це досить просто — досить лише знайти і розкопати давні могильники. І тоді знайдені речі, поховальний обряд, нарешті, фізичні дані похоронених, встановлені антропологами, дадуть більш точну відповідь.

За минуле століття археологи виявили і розкопали чимало давніх могил. Вони виявилися досить різноманітними по конструкції, а набір знахідок не лише не прояснив ситуацію, але викликав нові дискусії. Нарешті виявилось, що давні могили часом точніше і об’єктивніше оповідають про історію цієї області, ніж хроніки і документи.

Склепи на схилах гір

Давні могильники у Криму знаходили і знаходять по-різному. У колишні часи — переважно під час будівельних робіт або ж в кар’єрах по розробці каменя. Знаменитий своїми ювелірними прикрасами Скалистенський могильник було виявлено на території Альмінського кар’єру тресту «Кримстройдеталь» ще за радянських часів, його досліджували у 1959—1960 рр.1. Часом археологи завдяки ледве помітним прикметам, наприклад провалам землі, знаходили давні склепи — так було на схилах поблизу широко відомого «печерного міста» Чуфут-Кале, поблизу Бахчисараю. Розташування поховальних пам'яток та давніх міст Таврики, заданих у розділі

У останні десятиліття на склепи дуже часто першими виходять грабіжники, які промишляють старожитностями. Від чутливих металошукачів, узятих ними на озброєння, не сховаються ані іржавий ніж, ані срібне кільце, навіть якщо вони знаходяться на двометровій глибині. Є підстави вважати, що після багатолітньої діяльності цих сучасних «щасливчиків» шанси знайти не пограбований могильник ц Криму (і не лише там) взагалі є нульовими. Втім, і археологи досить часто фіксували випадки пограбування склепів і поховань ще й у давні часи.

У згаданому вище Скалистенському могильнику із 794 знайдених склепів «незайманими» виявилися лише 10. Ще близько 300 знесли при розробці кар’єру ще до прибуття археологів. Усі склепи (окрім одного, висіченого в скелі) були вириті в щільній глині. Вони, як правило, мали підпрямокутну в плані форму. Площа найбільших складала від 7,5 до 8—9 м2 при висоті стелі до 1,5—2 м. Більш скромні склепи нагадували катакомбу з глибоким вхідним колодязем. У деяких археологи виявили вирубані в стіні нішілежанки, які розташовувалися, як правило, напроти входу.

Потрапити до склепу можна було через вхідний коридор — дромос або колодязь. На поверхні такий вхід зазвичай перекривали кам’яною плитою. Знайдені також камені і плити, які могли служити пам’ятниками. На деяких з їх висічено хрести, отже серед похованих тут були і християни.

Розкопки могильника біля Чуфрут-Кале, 50-ті рр. ХХ ст.Вхід до склепу більше нагадував не двері, а віконце — розмірами звичайний не більше 0,4´0,6 м. Всередині часом знаходять по декілька похованих. Зазвичай вони лежать на підлозі, іноді збереглися сліди дерев’яного помосту. При розкопках знаходять кістяки людей, які дожили до різного віку. У одному із склепів антропологи визначили останки дев’яти чоловік. Виявилось, що поховані тут чоловіки дожили до 40—60 років (достатньо поважний вік для раннього середньовіччя!), вік похованих жінок був у від 20 до 50 років. Знаходять часом також поховання дітей.

Багато написано про поширення християнства у Тавриці, одначе населення, що ховало своїх родичів у склепах, лишалося вірним старим традиціям, забезпечуючи небіжчиків не лише особистими прикрасами, але і запасами їжі та питва. Обов’язково ставили не лише глеки (явно не порожні), але і тару для пиття, у тому числі скляний посуд. Правда, частина судин виліплена від руки, але більшість — зроблена на гончарному крузі.

Одяг похованих було прикрашено металевими бляшками, знайдено чимало застібок від ремінців, у тому числі для взуття. У потойбічний світ вирушали з прикрасами — від нехитрих скляних або алебастрових намист, бронзових сережок до химерних срібних пряжок, браслетів і величезних фібул. Знахідка останніх вказує на те, що тіло власника було вкрите плащем.

Частину речей знайдено на кістках тазу. Окрім пряжок і накладок на поясний ремінь, тут знаходять речі, які могли бути покладені в невелику сумку, підвішену на поясі. Знову ж таки при поясі часто знаходять залізні частини ножів — їх носили у піхвах.

А ось грошима небіжчиків майже не забезпечували — на весь Скалистенський могильник знайдено 12 бронзових і 2 золотих монети. Бронза карбована на Боспорі, у Херсоні і навіть Константинополі. До речі, знахідка бронзових монет свідчить про досить серйозний рівень розвитку товарно-грошових стосунків у Тавриці того часу. Щоправда, деякі такі монети мають отвори — видно, їх використовували як прикраси, а не зберігали в надію розрахуватися в портовій таверні Херсона або Алустону.

На фалангах пальців рук часом знаходять персні, Деякі з них мають декор, що нагадує монограми, — у ті часи були в моді «іменні» персні. На деяких вигравійовано зображення хреста. Поряд з черепами знаходять сережки, скроневі кільця. Досить багаточисельні знахідки янтарних намистин. Цікаво уявити собі шляхи, які подолали усі ці прикраси разом з торговцями від місць видобутку «сонячного каменю». Хто зна, можливо, ці намиста взагалі були принесені ще далекими предками, що декілька століть тому пройшли повними небезпек дорогами з Готіскандзи до далекої Скіфії?

Зрідка трапляються знахідки зброї. Декільком небіжчикам до могили поклали луки — від них збереглися кістяні накладки. Є знахідки залізних наконечників до стріл. Клинки мечів і палашів сильно проржавіли. Але таких знахідок не так вже й багато — вочевидь, у ті неспокійні часи більше була потрібна живим.

Добре, що чимало давніх могильників все ж таки було досліджено фахівцями, завдяки чому вдалося отримати багато унікальної інформації стосовно ранньосередньовічної історії Таврики.

Хто замовляв ювелірам «орлиноголові» пряжки?

Слід сказати, що скласти із зібраних матеріалів цілісну картину досить складно. Крім того, ця праця ще потребуватиме чимало часу. Адже треба не лише відмити, відреставрувати, розібратися з культурною приналежністю, нарешті, датувати знахідки. Аби визначити, коли саме було виготовлено ту чи іншу річ, слід спочатку знайти аналогії предмету у датованих (скажімо, за монетами) комплексах. Часом від розкопок якогось давнього некрополя до завершення такої праці минає навіть не один десяток років.Срібна "орлиноголова" пряжка з Скалистенського могильника, VII ст.

Серед знахідок у давніх могильниках особливу увагу привертають вироби, що були колись частиною парадних поясів або застібками для плащів — фібулами. Деякі різновиди пряжок навіть отримали власне найменування — «орлиноголові». Точніша назва, прийнята археологами, — «пряжки з орлиноголовим щитком». Ці вироби і справді закінчуються зображенням голови хижого птаха.

Виконані вони, як правило, з срібла. Розміри часом досить солідні. Так, виріб із склепу 420 Скалистенського некрополя мав у довжину цілих 18 см. Втім, ширина поясу (збереглися залишки шкіри) теж була не маленькою — близько 7 см. Власне, пташиних голів у пряжки цілих дві. Одна голова «виростає» з прямокутного щитка, прикрашеного вставками з невеликих камінчиків. Також червоною вставкою передано око пташки. На високій шиї показане пір’я. Друга пташка — це язичок пряжки, досить масивний і теж зі вставкамиоченятами. Пряжка вилита у формі, а потім до неї припаяно обойми для вставок. Датують цей шедевр ювелірного мистецтва VI (або V—VI) століттям.

Разом з описаною вище пряжкою на кістках небіжчика було знайдено велику фібулу, також виконану з срібла. Її довжина склала цілих 22,7 см. Подібні фібули знаходять у готських похованнях по всій Європі.

Ще одна пряжка, знайдена в тому ж могильнику, хоча і не такої красивої орлиної голови, зате зображень пернатих на ній було цілих три. Одне — масивна застібка-язичок, з відлитими зі срібла очима. А ще пара пташок розмістилася на щитку пряжки, вгорі і внизу. Це теж хижаки, з досить великими дзьобами, схожі швидше на воронів, аніж орлів. Ціла сцена, можливо пов’язана із давньої міфологією, адже Ворон — то птах бога Одина. У центрі щитка — хрестоподібна розетка з кольоровою інкрустацією. Цей виріб мав не менші розміри, ніж перша з описаних нами пряжок.

Фрагмент "орлиноголової" пряжки з Скалистенського могильника VII ст.Хто займався виготовленням усіх цих красивих речей? Дослідники вважають, що у VII столітті центр їх виробництва знаходився на Боспорі. Воно і не дивно — місто мало давню традицію виготовлення прикрас із золота та срібла, особливо для варварів. Ще скіфські володарі замовляли тут чимало коштовних речей. Змінювалася мода, замовники, але ювеліри Боспору уміли догодити всім. Деякі пряжки зроблені у візантійському стилі, мабуть в Херсоні.

Лишилося з’ясувати, хто ж замовляв ці красиві речі. Ясна річ, поіменно встановити їх список навряд чи вдасться, але можна спробувати з’ясувати хоч б племінну приналежність. Адже «пташина» символіка виглядає досить характерною. Якщо переглянути, наприклад, сторінки каталогу археологічної виставки під назвою «Готи», яка була організована у місті Мілані 1994 року, то можна виявити там чимало виробів, прикрашених головами орлів, що вельми нагадують кримські знахідки.

Географія їх поширення досить розлога — від Центральної Європи аж до Іспанії! Датування — з V по VII століття. Автори каталогу не сумніваються у приналежності подібних виробів готам. Є, до речі, у цьому каталозі і кримські знахідки. На сторінках 129—131 можна знайти опис одного з комплексів із орлиноголовою пряжкою, розкопаного на Ескі-Кермені У анотації етнічна атрибутація наступна: «гото-алани». Можливо, це слід розуміти так, що у Тавриці подібну пряжку могли носити і готи, і алани. До речі, креслення могили — з характерним для аланських традицій підбоєм вміщено на сторінці 130. Щоправда, цей розділ має загальну назву «Готи у Криму (V—VII століття)». З іншого боку, у деяких вітчизняних каталогах біля цих старожитностей можна зустріти інше визначення — «алани».

У пошуках господарів

Як бачимо, спостерігається певна різноманітність у поховальних звичаях, інвентарі, влаштуванні могил. Дослідники підійшли до тлумачення цих даних по різному2. Одні вважали, що етнічну приналежність похованого слід визначати за «характерними типами речей», в першу чергу — прикрасами. Є у похованні, скажімо, «орлиноголова пряжка» і фібули, прикраси, інкрустовані кольоровими каменями, — значить, поховання готське. Втім, речі, виконані у «поліхромному стилі», знаходять і в могилах кочовиків, ті ж гуни дуже поважали цей стиль.

Або є, скажімо, у могилі сіроглиняний судина і бронзове дзеркало? Це означає, що поховання безумовно аланське. Але що робити, якщо небіжчик отримав в якості поховальних дарів одночасно орлиноголову пряжку, готську фібулу і дзеркало? Добре, хоч з наявності у могилі амфори з вином ніхто не робив висновків стосовно приналежності небіжчика до мешканців місцевості, де це вино (і амфора) були вироблені. Або не намагався встановити етнічну належність небіжчика за типом поставленого йому в могилу скляного кубка.

Скляні кубки, Скалистенський могильникНаступна важлива ознака — влаштування могили. Якщо це ями з підбоєм або склеп, то, поховання слід рахувати аланським. Втім, склепи використовували і жителі античних полісів, ті ж елліни. А ось якщо небіжчика спалювали — поховання явно готське. Але ж кремація була також характерна для похоронних традицій кочовиків (гунів, булгар і інших) не кажучи про слов’ян. Словом, насправді розкласти «по поличках», точніше поділити знайдені могили на готські, аланські та інші виявилося часом взагалі неможливо. В результат, до речі, якраз і з’явився дивний термін «алано-готи».

Картина трохи прояснилася, коли вдалося розподілити поховання у часі. Наприклад, у Скалистенському могильнику ховали, якщо зважати на датування знахідок, з кінця IV по IX століття включно — впродовж майже п’ятисот років! Причому конструкція склепів і обряд поховання істотно не змінився. І це не зважаючи на те, що з VI століття у цей край проникає християнство (принаймні, знайдено речі з християнською символікою).

Виявилося, що всі події, про які часом оповідали давні автори, так ч інакше, знайшли віддзеркалення у поховальних звичаях населення гірської Таврики. Могильники з кремацією, характерним посудом і прикрасами черняхівської культури — матеріальне свідоцтво пришестя до Криму готів у ІІІ столітті. Поруч — пізньосарматські могильники, де кремація відсутня. Насправді, готи і сармати-алани досить тривалий час — декілька століть — співіснували в Криму. Наскільки мирно — інше питання.План та розріз катакомби з похованням VII ст. та знахідки з нього. Ескі-Кермен

Потім, наприкінці IV— на початку V ст. у степах з’являються гуни, і колишні господарі переносять селища (і могильники) вглиб гірської території. А сліди нових владик степів (і майже всього півострова) — строкатий, «поліхромний» стиль. У VI—VII ст. у Криму з’являються тюрки, булгари, а у VIII столітті нова хвиля алан. Піддані хазарського кагана, витиснені печенігами, — всі вони рано чи пізно поповнюють етнографічний заповідник у горах Таврики під назвою «область Дорі». Той, хто не зміг утримати за собою степи, як місця для кочовищ, ставав пастухом, хліборобом серед неприступних гір або рибалкою, виноградарем на південному узбережжі.

Ще у першій половині ХХ століття етнографи, які відвідували гірські райони, часом дивувалися вигляду будинків місцевих татар. Ще б пак, адже покрівлі цих споруд були влаштовані за зразком будівель, характерних для півночі Європи. Антропологи, які вивчали місцеве населення, теж знаходили у цих краях сліди давніх міграцій.

Вивчення черепів з ранньосередньовічних поховань дало подібний результат. Аналогії їм знаходили не лише у Криму, але і деколи далеко за його межами — від Середнього Подніпров’я до басейну Сіверського Дінця. Один з висновків, до якого дійшли археологи, які вивчали усі отримані дані, полягав в тому, що жодному із завойовників ніколи не вдавалося повністю винищити колишніх мешканців. Минав певний час, переможці і переможені виявлялися жителями одних і тих самих селищ, родичами — а потім усі разом підданими чергової влади, що утверджувалася у Тавриці (або ж якійсь її частині).

1                    У вигляді окремої монографії відомості про ці розкопки видано лише 1993 року: Е. В. Веймарн, А. И. Айбабин Скалистенский могильник. — К., 1993.

2                    Тема визначення етнічної належності ранньосередньовічних некрополів на території Криму має довгу історію, докладніше про це: А. И. Айбабин. Этническая принадлежность могильников Крыма IV — первой половины

            VII в. н. э. // Материалы к этнической истории Крыма. — К. , 1987.