Розділ 11. ФОРПОСТ
ІМПЕРІЇ.

ФОРПОСТ ІМПЕРІЇ.

 

Походи гунів та їх союзників, здавалося, назавжди змінили співвідношення сил у Європі та її найближчих околицях, причому далеко не на користь спадкоємців колись могутнього Риму. Уламки Імперії перейшли до оборони, варвари господарювали у Галії, Британії, Іберії, на півночі Італії та Африки. Кордони на Дунаї виявилися «прозорими» для ворожих вторгнень. Здавалось, ще трохи і впадуть останні могутні фортеці, як роса на сонці згинуть непереможні легіони і тоді вже слов’яни, германці запанують у колишніх римських провінціях, . Однак, як часто буває в історії, сусіди недооцінили ресурси та потенціал великої держави, а також здібності її правителів.

Візантія після звитяжних воєн часів правління Юстиніана ІУ Константинополі тим часом не лише пильно слідкували за розвитком подій, але й працювали над цілком конкретними планами відновлення величі Імперії у її колишніх кордонах — від гір Кавказу до Гібралтару. У цих планах певне місце було відведено для Таврики, її вільних і незалежних колись полісів. Коли плани стали реальністю, всі вони на кілька століть стали північно-східним форпостом великої держави ромеїв.

Херсонес—Херсон—Корсунь

Минали століття, приходили і йшли собі далі завойовники, змінювалася влада, а місто стояло. Хіба що по-різному називали його у різні часи. Прийшов час, і античний Херсонес стали іменувати Херсоном. Ця частина його історії досить відома з письмових документів і хронік, зміст яких дозволяють деколи доповнити або й зрозуміти результати розкопок. Це події з довгої та не надто простої історії давнього міста, руїни якого нині можна побачити на околиці Севастополя, однієї з найбільших і найважливіших військово-морських баз на Чорному морі. Втім, півтори тисячі років тому в тутешніх бухтах теж кидали якорі кораблі однієї європейської супердержави. Можна навіть спробувати уявити собі, як це виглядало.

У Карантинну бухту входили бойові кораблі. Місцеві жителі мовчки дивилися на сірі громади, що безшумно повзли по гладенькій поверхні води у вузькій бухті. На щоглах можна було розпізнати вимпели могутньої Імперії. Звичайно, ці дромони і хеландії з підрозділами морської піхоти на борту прибули до берегів Тавриди не завойовниками. Це порятунок, допомога від могутнього римського народу та його цісаря. Допомога, яка прибула, ясна річ, на прохання народу і міської влади Херсона.Космічний знімок місця розташування Херсонеса-Херсона

Платою за порятунок від варварів, які наступають з півночі, стане свобода міста, яке нова влада замість Херсонеса називатиме Херсоном. І майже тисячу років імператори у далекій столиці вирішуватимуть долі міста і людей, які у ньому живуть. Можливо, саме так і виглядало надання допомоги Херсонесу Таврійському з боку дружньої Візантії, коли у його порт, опустивши вітрила, на веслах входили дромони під стягами імператора Юстініана І.

Вважають, що ще у V столітті Херсонес, як і раніше, був союзником Імперії, оскільки на його території не були розміщені візантійські військові підрозділи. З центру навіть надходили не надто щедрі військові субсидії. Їх, а також частину місцевих податків, витрачали на утримання загонів балістаріїв, яких набирали серед місцевих жителів. Про існування цього підрозділу і особливості його фінансування стало відомо із знайденого при розкопках напису V століття.

Найменування воїнів свідчить про те, що вони обслуговували метальні машини — балісти. Подібна військова техніка могла бути використана як під час захисту міста (балісти встановлювали на баштах) так і під час битв у полі. Відомі зображення цих пристроїв, поставлених на колісні лафети, подібно до польових гармат. В якості боєприпасів до баліст могли використовуватися свинцеві ядра або дротики. Подібна «артилерія» була досить потужним засобом для ураження ворожого війська на далекій дистанції, що перевищувала далекобійність луків. Під таким обстрілом не вистояла б навіть важка кавалерія, прикрита важкими обладунками, — на кшталт сарматів або персидських катафрактаріїв.

Херсон. Сучасний вигляд залишків "башти Зенона" та прилеглої ділянки міських мурівВтім, Константинополь вже за часів попередників імператора Юстиніана І виявляв значну увагу до земель Таврики. Імператор Зенон не пошкодував грошей для відбудови та зміцнення стенів міста. Під час розкопок було знайдено відповідний напис, вибитий на кам’яній плиті. Одна із найпотужніших башт, від якої збереглася лише нижня частина, і нині носить його ім’я. Товщина її стін складає декілька метрів, і вони здатні витримати удари не те що таранів і баліст, а, мабуть, артилерійських снарядів.

Не був байдужий до долі Херсона імператор Анастасій І Дікор. У результаті ані гунам, ані іншим кочовикам, що вдерлися до Таврики і що навіть затрималися у його степах, так і не вдалося здолати потужні укріплення Херсона.

Одначе непрохані гості регулярно плюндрували та грабували сільські околиці. Та ще й намагалися там оселитися. Про це красномовно свідчать виявлені під час розкопок викладені з каменю круглі основи юрт кочовиків. Це — місця зимівель. А розташовані вони на місцях, де перед тим були поля і виноградники херсонеситів. Ясна річ, що нові сусіди ґрунтовно підірвали економіку міста. У такій ситуації його загибель була б лише питанням часу. Отже допомога із-за моря була єдиним шансом для порятунку.

Лише за часів імператора Юстініана І (правив з 527 по 565 рік) візантійська держава набула потуги, достатньої для переходу в наступ. Понад пів мільйона солдатів налічувала лише армія. Ні до того, ані опісля Візантія не виряджала таких армій і таких флотилій. Ходили легенди, що імператор ніколи не спить, а вдень і вночі працює на благо держави. А ця держава (із столицею в Константинополі) мала, згідно монаршого задуму, об’єднати усі землі, колись підвладні Риму!

Отож Херсон і міста Боспора, які перебували на околицях римської держави, займали певне місце у планах імператора1. З візантійських джерел відомо, що стіни колишніх твердинь перебували тоді «в абсолютно зруйнованому стані». І справді, збудовані з каменю на вапняному розчині споруди вимагають поточного ремонту хоч би раз на 10—15 років, не кажучи вже про капітальне відновлення. Ромеї почали з ремонту фортець і міських стін. Однак значними містами і навіть спорудженням сторожових укріплень у Гурзувітах (нині Гурзуф) та Алусті (Алушта) будівельна активність візантійців не обмежилася. Було розпочато масштабне зміцнення кордонів на далеких підступах до приморських міст. Сліди цього «будівництва віку» і нині можна побачити в Криму2.

Життя на межі епох

Життя, точніше кажучи — виживання на межі історичних епох справа не проста. Адже описані вище події мали місце на межі між античністю та середньовіччям, на початку темних століть. Одне слово, у часи кризи, яка підступно вразила весь стародавній світ. Відтак надзвичайно цікавим є досвід людей, які пережили лихоліття і вистояли у нелегких випробуваннях, які випали на їх долю. Незважаючи на труднощі, вони зберегли чимало досягнень античної цивілізації. У ті часи населення Херсона, на думку деяких дослідників, складало близько 6—7 тисяч осіб.

Сучасний вигляд головної вулиці ХерсонаПоява юрт на місці полів і виноградників, здавалося б, є однозначним свідченням занепаду, принаймні, аграрного сектору. Однак насправді життя у Херсоні та його околицях тривало. У місті відбудовували не лише укріплення, потужні стіни та башти. З’явилися нові громадські будівлі — християнські храми3 — базиліки, каплиці, притулки для незаможних. Було перебудовано цілі квартали. Звідки інвестиції, невже субсидії з Константинополя чи місцеві податки дали змогу вести таке масштабне будівництво? Розкопки показали, що херсонесити примудрилися віднайти нові джерела надходжень не лише для виживання, але і благоустрою, подальшого розвитку міста.

Замість ланів пшениці і виноградників їх житницею стало море. У морі можна було виловити чимало риби. Під час розкопок знайдено також великі риболовецькі гачки, куті із заліза. Значну частину риби, особливо дрібної, виловлювали мережами. Ще з античного часу була відома технологія переробки цієї дрібноти у цілком їстівний і навіть вишуканий, на думку знавців, продукт — рибний соус.

Саме з розвитком цього промислу пов’язують знахідки у Херсоні комплексів для соління риби, датованих якраз VI—VII століттями. Важливу частину комплексів складали цистерни, у яких власне і йшов процес перетворення засоленої дрібної рибки на «соус», який власне і йшов на продаж.

Під час розкопок знайдено понад 35 цистерн, датованих часами з VI по Х ст. Об’єм деяких з їх досягав 250 м2. Це означає, що господар такого пристрою міг засолити десь 200 тонн риби (один куб «соусу» важить близько 800 кг). Таким чином, декілька десятків цистерн могли містити 6—8 тисяч тонн готового продукту.

Розквіту рибного бізнесу сприяв окрім іншого ідеологічний чинник, а саме державна релігія, християнство. Як відомо, у християнському календарі вистачає пісних днів, що передбачає певні обмеження у харчуванні. Найпоширеніша заміна для м’яса — це риба. Якщо врахувати, що в офіційному календарі тієї епохи таких днів налічувалося близько двохсот, а за постуючими пильно наглядали і церква, і держава, то можна спробувати уявити, наскільки зросла в ті часи потреба у будь-яких морепродуктах.

Аби готувати та зберігати рибу, була потрібна велика кількість солі — джерело її теж було в морі. Соляні варниці розташовувалися не так вже і далеко від міста — давній географ Страбон називає відстань в якихось 15 стадіїв. Вони розташовувалися над затокою в лимані. Заготівля цього продукту була сезонною і завершувалася на початку осені, у вересні. Промисел був заснований на використанні «екологічно чистого» джерела енергії — воду з концентрованого розчину солі випарювали сонячні промені.

Аби вивезти готовий соус, потрібна була тара. Оскільки до будівництва танкерів в ті часи справа не дійшла, фасували, як і раніше, в керамічну тару — амфори. Їх у величезній кількості виготовляли у багатьох приморських містах і селищах. Нарешті транспортування виробленого продукту йшло по морським шляхам. Для цього потрібні кораблі і моряки. Так працівники аграрного сектора Херсона з часом перекваліфіковувалися в рибаків, солеварів і моряків. А ще каменотесів, будівельників, гончарів, дроворубів, корабелів — робота знайшлася для усіх бажаючих.

Припортова частина Херсона, після розкопокКупці, які раніше скуповували і вигідно перепродавали пшеницю, стали торгувати іншими товарами. Знову ж таки море було ідеальним шляхом для їх вивозу у великі міста імперії — мабуть, лише Константинополь (чи не єдине місто-мільйонник у тодішній Європі) з його монастирями міг з’їсти чи не весь річний улов рибалок біля узбережжя Таврики.

Крім того, сусіди-варвари охоче купували ремісничі вироби місцевих умільців, які володіли передовими на той час технологіями виготовлення кераміки, виробів з металу, скла. Серед кочовиків добре розходилися поясні набори — всілякі пряжки, накладні бляшки, а також фібули, виконані відповідно до столичної або ж місцевої моди. Із скла виготовляли не лише столовий посуд, але і лампади, важливий атрибут християнського культу. Особливо популярні були так звані чарки-лампади. Всі ці речі були знайдені в похованнях, часом досить далеко від кордонів візантійських володінь на території Криму. Монети, які карбували в Херсоні, знайдено при розкопках в хазарському Саркелі.

Те, що не могли виготовити на місці, у Тавриці, привозили купці з-за моря. Найкоротший морський маршрут до Константинополя навіть тихохідний торгівельний корабель долав за 10—11 днів. Коли ж шлях лежав вздовж узбережжя, потрібно було тижнів зо два. Привозили до Таврики товари з Константинополя, Малої Азії, з острова Кіпр і навіть з імперських володінь у Північній Африці: тканини (шерстяні і шовкові), прянощі, вино, а також інші красиві і приємні речі, що на них був добрий попит не лише у місті, але і в сусідів, які зналися на принадах цивілізації. А ще везли зерно, якого тепер так бракувало в Херсоні.

Так Херсон пережив лихоліття і перебрався з однієї епохи в іншу — з античності до середньовіччі. Втім, місцеві жителі, ймовірно, вели дещо інший відлік історії — по правлінням імператорів, більш менш прихильних до підданих у своїх далеких заморських володіннях. А за Таврикою у візантійських письмових джерелах з часом, закріпилося ще одне найменування, ніби з чарівної казки, — «Замор’я».

Випробування на міцність

Імперський форпост у Тавриці витримав серйозні випробування на міцність, коли на другому році правління імператора Тіберія ІІ на землі півострова прийшли нові завойовники. Близько 579—580 рр. тут з’явилися кочовикитюрки, які приєднали до себе і рештки гунів, і аланські племена. У облозі опинився Херсон, під стінами якого розташувалося багатоплемінне військо. Знахідка у місті печаток-моливдовулів Тиберія ІІ може свідчити про те, що імператор у цей момент переймався долею володінь у Тавриці.

Верховну владу Імперії тут представляли чиновники, які перебували у Херсоні. Завдяки знахідкам написів і печаток відомі імена деяких їх них, у тому числі Евпатерія, який мав ранг стратилата і обіймав посаду дука (dux). Сучасні історики сперечаються про те, що б могло означати таке поєднання титулів. Сходяться на тому, що, швидше за все, йдеться про поєднання в одних руках як цивільної, і військової владі.

Серед титулів володарів печаток чи не найчастіше зустрічаються «камеркіарії» і «стратиги». Перші працювали на податкове відомство, останні — презентували військові структури. Цей дуалізм цілком об’єктивно відображає особливості взаємин Константинополя зі своїми заморськими володіннями, які мали справно платити податки, але які доводилося і захищати, і контролювати. Завдяки знахідкам печаток ми знаємо імена деяких чиновників, серед них — Симеона, Георгія, Фоки, Феофіла, Іванеса, Никифора, Сергія, Лева і багато інших. Були тут протоспафарії і просто спафарії, спафарокандидати, патрикії, стратиги, логофети — табель про ранги у Візантії була досить складна і незрозуміла для невтаємничених.

Камеркіарії несли службу на митному посту, розташованому у східному кварталі міста, — Феоні. До їх обов’язків входила реєстрація суден, вантажів, що перевозяться ними. Саме там знайдено більшість печаток, які колись супроводжували важливу митну документацію. Найдавніша печатка датована VII ст., а більшість знахідок припадає вже на кінець VIII і IX століття. Мабуть, саме тоді діяльність митної служби була особливо інтенсивною (і прибутковою).На деяких ділянках Херсон мав дві лінії укріплень

У місті тримала владу місцева еліта (її представники іменувалися в документах на старий взірець «протевонами» і «архонтами»), для якої кооперація із центральною владою була життєво необхідною. Херсону у ті складні часи потрібна була підтримка ззовні — військова, економічна. З іншого боку, ця еліта мала власні інтереси і як могла їх відстоювала.

Одначе Херсон у Константинополі вважали досить надійним містом. І достатньо віддаленим. Настільки, аби перетворити його на місце заслання. Сюди засилали ворогів кесаря, серед яких міг опинитися хто завгодно, — від опального папи римського Мартіна, проповідників, єпископів і дрібних змовників до брата кесаря і навіть поваленого імператора Юстиніана ІІ. Останній, проте, зумів повернути собі владу, спираючись на підтримку хазар — нових сусідів імперії в Тавриці.

Поява у VII—VIII ст. на землях Таврики. хазар також викликала певне переміщення кордонів. Однак каганат і імперія мали загального ворога — арабський халіфат. З цієї причини їм довелося навчитися домовлятися не лише про кордони, але про спільні бойові дії. Один з імператорів одружився на хазарській принцесі, а їх син, Лев, ставши у свою чергу імператором, увійшов до історії як Лев Хазар. Візантія надавала союзникам досить незвичайні послуги у військовій сфері.

Так, до двору імператора Феофіла 839 року прибуло посольство хазар з проханням побудувати фортецю (на річці Дон!) для захисту важливої переправи від неспокійних сусідів (в першу чергу — печенігів). Володар Візантії відрядив для виконання цієї місії стратига (у чині протоспафарія), Петрону Каматіра, під командування якому були віддано не лише хеландії імператорського флоту, але і судна, приписані до малоазійського узбережжя. Мозаїка з Уваровської базиліки. Херсон

Морські кораблі пройти в річку Дон не могли, тому їх довелося залишити в Херсоні. Зате тут знайшлося досить кораблів потрібних типів для доставки будматеріалів.

Фортеця Саркел була побудована вчасно, а хазаровізантійська дружба зміцнилася. Заразом Петрона Каматір доповів імператору про настрої

у Тавриці, а також дав важливі поради стосовно місцевої еліти: «не довіряй їх протевонам і архонтам». Імператор, вочевидь, поради послухав і прийняв рішення реорганізувати управління у

Тавриці за зразком, раніше прийнятим для більшості земель візантійської держави. Суть

реформи полягала в організації «феми Клімат», військово-адміністративного округу (у імперії число фем на Х століття склало 26). Кожна фема виставляла військовий загін певної чисельності, який знаходився на утриманні округу. Управляв фемою стратиг.

Першим стратигом феми Клімати став сам Петрона Каматір. Вважають, що центр управління знаходився не у Херсонесі, а десь за його межами. Називають у першу чергу укріплення на ЕскіКермені4. На північному сході кордони феми простяглися до Мангупа (що іменувався в ті часи, вірогідно, Доросом або Дорі), а на південному сході до Алустона (Алушти). У переліку стратигів імперії пізніше з’являється стратиг Херсона, а згадка про фему Клімати зникає — ймовірно, разом з самою фемою, що частково стала здобиччю войовничих сусідів.

На печатках зустрічаються самі різні імена стратигів, причому їх перелік не такий вже і малий. А це означає — у Тавриці регулярно міняли військову адміністрацію — аби не обростали надмірно важливими( і небезпечними для імператора) зв’язками на місцях. У Херсонесі, ймовірно, як і у давні часи базувалися військові кораблі — там знайдено печатку флотського командира — топотиріта Адріана. У результаті своєчасно прийнятих заходів влада Константинополя над Херсоном і його околицями була збережена і навіть зміцнилася.

1                    Будівельна діяльність імператора Юстиніана І описана у праці візантійського історика Прокопія Кесарійського — «De Aedificiis» (Про будівлі), яка побачила світ далекого 560 року.

2                    Докладніше про давні твердині у горах Таврики в розділі: «Таврика: життя на кордоні».

3                    Докладніше про поширення християнства у Тавриці в розділі: «Світло віри».

4                    Про Ескі-Кермен докладніше у розділі: «Таврика: життя на кордоні».