Розділ 12. СВІТЛО
ВІРИ.

СВІТЛО ВІРИ.

 

У 40-і роки ХІХ століття серед ієрархів православної церкви виникла ідея перетворити Крим на «російський Афон». Для цього планували відновити давні і звести нові храми та монастирі. Ідея виникла не на порожньому місці — адже християнська традиція у Криму помітно давніша за дату офіційного хрещення Русі наприкінці Х століття. За кількістю, а особливо — стародавністю святих місць Тавриці справді немає рівних у цій частині православного світу.

Історія Таврики-Криму склалася так, що більшість давніх християнських святинь до наших днів дійшла лише у вигляді більш-менш мальовничих руїн, доступних дослідженням археологів. Завдяки їх зусиллям удалося відкрити чимало цікавих подробиць часом драматичній історії становлення і поширення нової віри на півострові.

Перекази та історія

Історію поширення християнства у перші століття нашої ери, у тому числі і в Тавриці, почали записувати трохи більше тисячі років тому. На той час ця історія вже встигла обрости переказами і навіть легендами, перевіряти достовірність яких вже тоді було досить складно. Втім, цим особливо ніхто не переймався.

Пам'ятник Апостолу Андрію у Києві, споруджений 2000 рокуЗгідно переказам, у Тавриці побував з місією сам Апостол Андрій1. Спочатку апостольським уділом називали Скіфію. Потім, в IV—V ст. з’явилися нові подробиці про те, що він проповідував у Фракії, Віфінії і Понті, Колхіді і навіть далекій азійській Согдіані. Потім стали говорити вже про декілька подорожей Апостола Андрія, а до міст, у яких він проповідував (окрім інших місцевостей) додалися міста Криму — Керч, Херсон (Корсунь), Феодосія.

Пізніше, коли вже була хрещена Русь, з’ясувалося, що з Корсуня-Херсона Апостол вирушив вгору по Дніпру, аби поставити хрест на Київських горах і пророкувати про виникнення тут великого міста з багатьма святинями. Згодом його маршрут подовжили ще і до далекого Новгорода (за іншою версією — « лише» до Новгорода-Сіверського).

Слід згадати, що у XIX столітті в Києві навіть спробували знайти те саме місце, де було поставлено той хрест. Розкопки провели на горі Уздихальниці, поблизу того місця, де стоїть нині Андріївська церква. Проте знахідки (була виявлена яма-зерносховище, а у ній — уламки хреста і оклад від ікони, а також інші церковні речі) за свідчення знаменної події тоді офіційно визнані так і не були.

Незважаючи на усі сумніви стосовно історичності подорожі Апостола Андрія по Дніпру (а такі сумніви висловлювали і в XVIII і в XIX, не кажучи про ХХ століття) на його честь на Київських горах споруджено храми і пам’ятники. Адже пророкування все ж таки збулося.

Втім, літописці Русі стосовно того, хто ж з апостолів мав відношення до хрещення слов’ян, мали власну думку. Вони називають ім’я Апостола Павла, який, мандруючи по імперських володіннях у Європі, дістався до Моравії, Іллірика. Якщо пригадати іншу літописну історію про те, що спочатку слов’яни «сиділи по Дунаю», то логіка авторів цієї теорії цілком зрозуміла. Виходить, що народ слов’янський був спочатку обернений в християнство ще на своїй дунайській «прабатьківщині» і не ким-небудь, а самим Апостолом Павлом, а «від того народу і ми, руси», як записав літописець. Справа тепер за малим: знайти сліди перебування слов’ян у І столітті на території Моравії або ж Іллірика.

Із свідоцтв, які цілком можна назвати документальними, відомо про існування у IV столітті Скіфської єпархії, що часом стає підставою для висновків стосовно поширення християнства у ті часи на схід від Дунаю. Однак насправді йдеться про римську (а потім візантійською) провінції, межі якої на Дунаї і закінчувалися2. Адже столицею Скіфської єпархії було місто Томи (сучасне місто Констанца в Румунії).

Одначе у Північно-Західному Причорномор’ї нова віра знайшла прибічників і за межами імперії. Її прийняла частина готів, які до того що встигли дуже близько познайомитися (а дехто і помандрувати із зброєю в руках) по землям ромеїв. Існувала навіть Готська єпархія, глава якої (їм став згаданий вище Ульфіла) був рукопокладений в сан самим Патріархом Константинопольським між 348 і 349 роками. Перший єпископ прославився тим, що переклав рідною мовою Святе Письмо, для чого знадобилося винайти новий алфавіт — ну не переписувати ж слово Боже язичницькими рунами? Коли більшість готів полишили землі Краю у пошуках кращої долі, центр єпархії перенесли у Таврику, де вона проіснувала ще понад тисячу років.

Християнські громади виникають у Тавриці, особливо у значних містах — в Херсонесі, на Боспорі3. Відомо чимало знахідок предметів з християнською символікою, написів-графіті, датованих IV—V століттями. Вважають, що число прибічників нової віри спочатку було невеликим і обряди свої вони прагнули здійснювати у таємниці. Для цього використовували підземелля, давні склепи. Напису з християнською символікою можна побачити навіть на стінах монументальної гробниці скіфського часу під курганом в Керчі. Навершя жезла

Близько 300 року, вважають, виникає Херсонська єпархія. Підпис єпископа Херсонського є під документами найперших Вселенських соборів, у тому числі Нікейського (325 рік!) і Константинопольського.

Херсонські єпископи були людьми завзятими, часом конфліктували з властями, тому зазнавали переслідувань за віру від язичників. Тому не дивна поява пізніше у Візантії праці під назвою «Житія св. єпископів Херсонських», у якій було описано їх життя та подвиги в ім’я Віри. Список місцевих святих не так вже і малий — Капітон, Василь, Євгеній, Агафодор, Елпілдій, Еферій і багато, багато інших. Пізніше виникає ще і Сурозька (Сугдейська) єпархія на сході півострова. Одного з її єпископів, Стефана, згодом також почали вшановувати, як святого. Знахідки печаток церковних ієрархів того часу у Криму досить чисельні.

Коли ж християнство стало релігією державною, почали будувати храми, з’явилися перші монастирі. Храми у ті далекі часи зводили не просто так, а у місцях, які були пов’язані з мучениками за віру, явленими ними чудесами. Так, у Херсоні так звану Уваровську базиліку пов’язують з єпископом Капітоном, Західну базиліку — з єпископом Василем. Із дивом Св. Капітона пов’язують також споруду («мартирій Св. Капітона»), зведений на місці древньої печі для випалення вапна. Її археологи виявили прямо під давньою мозаїчною підлогою храму.

З житія цього святого відомо, що місцеві жителі вже ладні були прийняти хрещення, але зажадали від проповідника явлення дива. Ось і довелося Капітону спеціально для переконання невіруючих увійти до печі, що горіла, з молитвою на вустах і вийти з неї неушкодженим «тримаючи вугілля у вустах». Втім, печі (і ями) для вапна знайдено також поряд з іншими давніми храмами, наприклад — «Базилікою 1935 року». Нічого надзвичайного чи дивного у цьому не немає. Адже стіни храмів були складені на вапняному розчині, який готували безпосередньо біля місця будівництва. Отже такі об’єкти мали бути на будівельному майданчику біля кожної більш-менш значної споруду.

За часів Імперії Херсон і Таврика мали сумну славу, як місце заслання, у тому числі церковнослужителів, немилих світській владі. Одним з найвідоміших засланців був папа Климент, відправлений до каменоломень ще у І столітті. Щоправда, стверджують також, що йдеться не просто про каменоломні, а про «мармуроломні», а мармуру у Криму немає. Отже, містом заслання Климента міг бути інший Херсонес, у Малій Азії.

Сучасний вигляд залишків "Базиліки 1935 року"Однак, мощі Св. Климента були знайдені просвітителями слов’ян Кирилом і Мефодієм саме у Херсоні, а потім поділені — частину доставлено до Риму, частина залишилася на місці, аби потім (після хрещення Русі) опинитися аж у Києві. На невеликому острівці поблизу узбережжя в районі Херсона збереглися руїни давнього храму, який пов’язують із здобуттям мощів Св. Климента.

Пізніше, в 655 року, до Херсона було заслано римського папу Мартіна, який звинуватив у єресі не кого-небудь, а константинопольського патріарха. Збереглися його листи, у яких папа нарікає з приводу вдачі місцевих жителів, дорожнечі хлібних і інших запасів, просить про матеріальну допомогу. Ще папа Мартін скаржився на черствість і відсутність співчуття з боку своїх колишніх підлеглих, які не квапляться прислати йому не те що золото, а і вина з хлібом. Він так і помер на засланні в Херсоні восени того ж, 655 року — далися взнаки не лише суворі умови, але вік і хвороби.План комплексу Уваровської базиліки за даними археологічних досліджень

Окрім давніх переказів, значний інтерес становлять також монументальні пам’ятники, пов’язані з поширенням нової віри у Тавриці.

Храмобудування у Криму

Найбільше давніх християнських храмів розкопано на території Херсона. Тут їх знайдено вже близько трьох десятків. Споруди солідні, складені з каменю. Власне, ця обставина згодом і призвела до занепаду шедеври візантійської архітектури — їх з часом розтягли по камінчику хазяйновиті люди, аби використати для нових, потрібних в господарстві споруд. Дослідники надали давнім храмам свої назви, часом досить далекі від справжніх найменувань.

Деякі названо на честь дослідників — так отримала назву Уваровська базиліка. Її розкопки були розпочаті графом А. С. Уваровим4 ще 1853 року, напередодні Кримської війни. Під час облоги Севастополя союзними військами (Британії, Франції і Туреччині) давнє городище, у тому числі залишки тільки-но розкопаної базиліки, неабияк постраждали — тут отаборилися французи.

Три храми було названо за місцем розташування, точніше — по сторонам світу — є західна, східна і північна базиліки. Декілька об’єктів назвали просто — по роках, коли було проведено розкопки. Так на плані Херсона з’явилися «Базіліка 1932 року» і «Базиліка 1935 року». Усі ці храми не раз і не два перебудовували, про що свідчить така сучасна назва, як «Базиліка у базиліці». Є навіть «заміський храм» — він розташований за межами кріпосних стін.

"Західна базиліка" у розрізі, реконструкція Ю.Г. ЛосицькогоЯк бачимо, до складу більшості назв входить слово «базиліка». Це давній тип храмів, що будувалися на території Херсона, а потім і всій Тавриці. Він прийшов з язичеського минулого і пов’язаний з демократичними традиціями давніх міст-держав, особливо — Риму. Це різновид громадської будівлі, пристосованої для зібрання великої кількості людей. Сама по собі будівля відносно простої конструкції.

Зазвичай базиліка була прямокутною в плані. З східного боку до прямокутника примикала напівкругла апсида, призначена для вівтаря. Якщо справа і зліва до прямокутника прибудувати ще пару прямокутників з апсидами, отримаємо типову візантійську базиліку. Кожну таку частину храму називають нефом. У Тавриці зводилися, як правило, тринефні храми.

«Уваровська базиліка» мала три нефи, загальну довжину 51 м при ширині у 24 м. Тут цілком могло розміститися до тисячі і більше віруючих. Якщо пригадати, що все населення Херсона в ті часи пору не перевищувало 10 тисяч, то масштаби вражають. У комплекс храму входили також джерело води — ківорій, споруджений напроти входу, ще декілька будівель, двір, оточений кам’яною стіною. Ймовірно, саме тут знаходилася резиденція єпископів Херсона, а храм був кафедральним собором. Мозаїки "Базиліки у базиліці"

Розміри інших херсонських храмів дещо менші: від 17—20 м завширшки до 25—30 м у довжину. Аби люди, що знаходяться в бічних частинах базиліки добре бачили і чули те, що відбувається в храмі, суцільні внутрішні стіни замінили колонами. Вони були справжньою окрасою храму, а для їх виготовлення використовували не лише місцевий камінь, але і привізний (із-за моря!) мармур. У одній з базилік Херсона — «Уваровській» — колись було 22 колони — по 11 у кожному ряду, а у «Базиліці 1935 року» — по 6. Чим більша базиліка — тим більше колон. Звичайно, далеко не кожна громада могла дозволити собі таку розкіш. Рештки давніх колон тепер прикрашають переважно експозиції або лапідарії — музейні збірки архітектурних деталей. Лише серед руїн Херсона-Херсонеса і нині стоять мармурові колони на місцях, де колись були побудовані перші християнські храми цього старовинного міста.

Середню частину базиліки, перекриту двосхилою покрівлею, робили вищою, і через вікна, розташовані під стелею до середини храму надходило досить світла. У апсиді робили по три вузьких, схожих на щілині вікна. Їх число символізувало Трійцю. Бічні нефи мали односхилі дахи і глухі зовнішні стіни. Інколи влаштовували другий поверх (, що іменувався гінекеєм, або ж хорами), куди можна було піднятися по сходах, влаштованих з передпокою (його називають нартексом).

Залишки печерного храму. Ескі-КерменУ Криму стіни базилік зазвичай зводили з каменю, адже цього матеріалу тут вистачало. У важкі часи для спорудження використовували камінь з більш давніх будівель. Коли справи йшли зовсім погано, стіни почали зводити з саману. Стіни розписували, прикрашали ліпниною — залишки урочистого декору часом знаходять під час розкопок. Відомий випадок, коли складені з каменю стіни базиліки у Херсоні вкрили штукатуркою і розписали. Розпис імітував... мурування з цегли5. Вочевидь, замовник попросив відтворити інтер’єр храму, побудованого з традиційної для Візантії пласкої цегли — плінфи.

Краще за все збереглися не стіни, а підлоги давніх базилік. Вони являють чималий інтерес. Матеріал, з якого вони виконані, теж є показником заможності общини (або приватної особи), за чий рахунок будувався храм. Найпростіші підлоги вимощені цеглою або ж кам’яними плитами. Деколи підлоги комбіновані — у центральному нефі підлога із плит, у бічних — з цегли.

Найрозкішніші (і найцікавіші) підлоги мозаїчні, викладені з кольорових камінчиків на розчині. Найбільше залишків такої розкоші знайдено під час розкопок базилік Херсона. Все ж таки це було найбільше (і найбагатше) місто у візантійських володіннях на території Таврики. У музеї заповідника і на території давнього міста можна побачити декілька таких шедеврів.

Мабуть, найбільш відома мозаїка, виявлена у «заміському храмі», — із зображеннями павичів і чаші. Ця символіка виникла ще у перші століття існування християнства і згодом зникла з декору храмів. Є мозаїка із зображеннями птахів, поміщених в медальйони. Збереглися також ділянки простіших мозаїк, у вигляді різних геометричних фігур.

Будували базиліки і за межами Херсона. Вони відомі у багатьох місцях, в першу чергу укріплених, — на Ескі-Кермені, Мангупі, Тепсені і інших. Будувати їх почали в VI—VII ст., а перебудовували у VIII—IX століттях, часто з використанням каменів від більш давніх споруд. Деякі дослідники вважають, що при первинному будівництві базилік була надана підтримка з боку держави, зацікавленої у зміцненні нової віри на околицях імперії. Адже, насправді, велич храмів другий по переконливості аргумент після потужних стін неприступних твердинь.

Склепи Херсона

Серед старожитностей, пов’язаних із новою вірою, особливе місце займають давні склепи, місця поховання херсонеситів. За старою традицією, заможні сім’ї ховали померлих у підземеллях, вирубаних у товщі скелі. Це були невеликі зали, з нішами-лежанками в стінах. Як правило, таких ніш було три, вони могли розташовуватися і у декілька ярусів. Вузький вхід закривали кам’яною плитою. Можливо, колись такі місця були якось позначені і на поверхні. Проте з часом старі некрополі були покинуті (а потім і розграбовані). Про давні поховання забули, аж поки мешканці нового міста — Севастополя час від часу не почали знаходити давні підземелля.

Починаючи з другої половини ХІХ століття, склепами зацікавилися археологи. Адже окрім поховального інвентаря у деяких склепах збереглися настінні розписи6. Щоправда, стан фресок був далеким від ідеального, однак вони становлять інтерес для вивчення життя і вірувань херсонеситів, у тому числі і за доби поширення християнства. Усі склепи отримали порядкові номери, а особливо видатні називають за роком розкопок («склеп 1909 року») або за місцем знахідки («склеп М. Тура»).

Розпис зі "склепу 1909 року" із зображенням юнака зі свічкоюРозібратися у напівстертих зображеннях досить складно, адже мало того, що вони пошкоджені і фрагментарні, але ж і символіка їх була (і лишається) зрозумілою лише втаємниченим. У «склепі 1909 року» збереглися залишки фрески із зображенням хлопця, який несе запалену свічку. Обличчя округле, руде волосся коротко підстрижене. Він у білому одязі, складки і контури якого виділено червоними лініями. Свічка — один із атрибутів християнського богослужіння, символ світла, світла Віри.

У склепі № 511 на стіні, розташованій зліва від входу, було зображено дві оголені людські фігури, що лежали поруч. Їх голови вкриті вінками, за спиною — крила. Вважають, що це алегоричне зображення тих, що переходять в інший світ на крилах ангелів.

Є, одначе, складніші для тлумачення зображення. Так, 1998 року було досліджено два склепи із залишками розписів, випадково виявлені на західному березі Карантинної бухти. Чи не вперше майже за сто років археологи увійшли до давнього склепу з розписами на стінах. Точніше, із тим, що від розписів залишилося. У склеп № 1 з поверхні вів короткий коридор — дромос. У сам склеп слід було спускатися по трьом сходинкам, вирубаним у скелі. Три сходинки — три кроки у переддень загробного світу.

У стінах склепу вирубані три ніші-лежанки, а по кутах — невеликі полички для світильників. На стінах місцями зберігся тиньк, а на ньому — розпис. По периметру, нижче за рівень лежанок, були проведені дві смуги: верхня — червоного, нижня — чорного кольору. Зверху — колір життя, внизу — колір смерті. Вище за червону смугу розташовані зображення гірлянд червоних кольорів, причому гірлянди були перехоплені тонкими чорними траурними стрічками. Поміж гірляндами або поряд з ними також розміщені зображення червоних квітів, досить схожих на троянди.Розпис на стелі "склепу № 2114" нагадує розписи у катакомбах Риму

Зліва від входу до склепу можна побачити зображення чаші. Ця річ відігравалa важливу роль у християнській символіці. Чаша скляна, якраз такі і використовувалися під час богослужінь в давні часи. У одній з ніш збереглося зображення павича, виписане блакитною фарбою, з коричневим хвостом. Як тут не пригадати зображення павичів на мозаїках одного з християнських храмів Херсона. На стелі збереглися лише окремі плями фарби. Цілком імовірно, що і це сліди малювання. Знайдені ж були фрески, що збереглися, на стелях інших склепів!

Дослідники вважають, що був період, коли прибічники нової віри таємно збиралися на богослужіння, для яких розташовані за містом склепи були ідеальним місцем. Тоді ж могли бути зроблені відповідні малювання, зрозумілі лише втаємниченим. Датувати їх досить складно. З одного боку у склепах знайдено монети, світильники та інші предмети, які можна датувати III—IV століттями. З іншого боку стилістика розписів вказує на другу половину V, а то і VI століття. Поширення рослинних мотивів у зображеннях знаходить аналогії в християнському мистецтві східних областей Імперії. Там не любили зображати людей, віддаючи перевагу рослинам і таємним символам. Враховуючи відомості стосовно прибуття до Херсона проповідників саме звідти, особливості фресок не повинні викликати здивування. Напевно, це не остання знахідка такого роду, що її зберегла земля давньої Таврики.

1                    Докладніше про подорожі Апостола Андрія: І. Жиленко. Християнство до заснування Київської Русі // Діти Сонця. Цивілізації давньої України. — К. , 2000.

2                    Цей край часом іменували «Малою Скіфією», на згадку про часи, коли тут панували скіфи, а було це у IV—III ст. до н.е. Докладніше: М. Ю. Відейко. Від Трипілля до Антів. — К., 2008. — Розділ «Три Скіфії».

3                    Про поширення християнства у Тавриці: В. М. Зубарь, А. И. Хворостяный. От язычества к христианству. — К., 2000.

4                    Граф був засновником та головою (у 1866—1884 рр.) Імператорського Московського Археологічного тавариства, а також Імператорського Російського Історичного музею у Москві (нині — Державний Історичний музей).

5                    Мова йде про «Базілику 1935 року».

6                    Найдокладніший (і чудово ілюстрований) опис склепів Херсонеса із розписами, відомих на початку ХХ ст.века є у книзі: М. И. Ростовцев. Античная декоративная живопись на юге России. — Петроград, 1914. З склепами та розписами можна також ознайомитися завдяки мультимедійному виданню: В. Зубарь, М. Видейко. Склепы с раннехристианскими росписями из Херсонеса. — Киев, 2001.