Розділ 19. НА
ОКОЛИЦЯХ ХАЗАРІЇ.

НА ОКОЛИЦЯХ ХАЗАРІЇ. 

Майже чотирнадцять століть тому значна частина Краю опинилася у межах чергової «степової імперії» — Хазарського каганату. Впродовж декількох сотень років саме Хазарія і Візантія вважали себе законними і справжніми господарями земель Таврики, степів і не лише степів між Дунаєм і Сіверським Донцем.

Про роль і місце держави хазар у історії Краю було написано чимало, причому версії дослідників часом протилежні. Не кажучи про те, що вони навряд чи відповідають погляду на історію самих хазар, не кажучи про декого з числа їх найближчих сусідів.

Діапазон уявлень стосовно ролі Хазарії у середньовічній історії достатньо широкий. Одні змальовували її як найбільшу євразійську державу, що несла сусідам цінності і блага цивілізації (у тому числі і у духовній сфері). Проте інші вбачали у каганаті гніздо грабіжників, яке просто вимушені були розпеченим залізом випалювати войовничі київські князі, — від Віщого Олега до Святослава.

Образ Хазарії, відтворений за даними археологічних розкопок не такий барвистий, однак не менш суперечливий, ніж створений істориками. Однак, він значно доповнює загальну картину. А знахідки, як завжди, змушують замислюватися над тим, як все могло бути насправді.

Піднебесна дає «добро»

Якщо правитель Булгарії, хан Кубрат, отримав 632 року титул патрикія від імператора Візантії, то його супротивник, володар хазар приблизно в той же час підтвердження легітимності свого титулу («каган») отримав у імператора далекого Китаю1. Так вперше землі Краю потрапили до сфер інтересів імперії ромеїв та Піднебесної.

Хазарський каганат та його походи проти сусідів (дати і супротивників позначено написами біля стріл)Формально, з точки зору правових встановлень тієї епохи, патрикій і каган могли вважатися підданими правителів, що надали їм зазначені вище титули. Отже, кордон між двома імперіями проходив там, де стикалися володіння булгар і хазар. Згодом хазари вийшли до кордонів Візантії у Тавриці. Таким чином, склалася ситуація, коли (причому впродовж декількох століть) на території Краю формально проходив візантійсько-китайський кордон.

Перші згадки про появу хазар-qazar (у письмових джерелах, як рівнозначне часом використовують найменування «тюрки») на Кавказі відносять чи то до кінця VI, чи то до початку VII століття. Їм вдалося згуртувати у єдину державу багато народів, що кочували у степах між Волгою і Дніпром, проживали передгір’ях Криму і Кавказу — алан, булгар, угрів. Під керівництвом каганів з роду Ашина виявилися численні і добре озброєні кінні підрозділи.

Кордони каганату весь час змінювалися, як наслідок перемог або поразок у майже постійних війнах із сусідами. У минулі часи на півдні його межі охоплювали територію Грузії, узбережжя Азовського моря і велику частину Таврики, на сході — досягали Аральського моря. Багато народів стали називати тоді Каспійське море Хазарським. На півночі кордони Хазарії підходили до муромських лісів і Чернігова, а на заході, вважають, губилися десь у межиріччі Дніпра і Дністра. Ця держава, заснована у першій половині VII століття, проіснувала понад три сотні років і лишила помітний слід у історії Краю.Поляни приносять данину хазарам мечами. Мініатюра з Радзивілівського літопису ХV ст.

У літописі записана легенда про те, як поляни, у відповідь на вимогу виплати дані послали хазарам по мечу «з диму», тобто з кожного господарства, аби залякати надто войовничих сусідів. Літописець записав, що це посилка справила враження. Хазари нібито замислювалися і навіть вирішили, що саме полянам в майбутньому призначено ними «володіти». «Пророкування» років так через триста в загальних рисах справдилося, одначе реальна історія взаємин слов’ян і хазар була не надто схожа на цю красиву літописну легенду.

Сліди держави Хазарії

Від доби хазар та їх держави в нашій землі залишилися не лише руїни, могили та заіржавіла зброя (у межах України вони складають комплекс салтовської або салтово-маяцької археологічної культури), але і скарби із золотом та сріблом. Ці старожитності вивчають вже понад сто років. За цей час було не лише розкопано безліч давніх поховань, але й залишки городищ і звичайних поселень.

Поступово археологи змогли встановити, що старожитності, які пов’язували із Хозарією, здебільшого належали народам, які не називали себе хазарами, мали відмінні звичаї і вели різний спосіб життя. Серед них були алани, булгари, угорці, слов’яни, безліч інших народів і племен. Кожен займав не лише певну територію, але і місце у складній ієрархії величезної держави.

Сказати, що салтовська культура створена виключно хазарами було б не цілком правильно. Вона увібрала в себе звичаї, традиції, технічні досягнення багатьох народів. Серед них були не лише кочові племена, у тому числі булгари, але і нащадки алан, що давно осіли на землю. Таким чином називати всіх без виключення носіїв салтовської культури «хазарами» — це приблизно те ж саме, що усіх підданих не менш багатонаціональної Візантії називати греками або ромеями.

Виготовлена на гончарному крузі кераміка сірого кольору — «аланський внесок», так само, як і відлиті з бронзи люстерка, прототипи яких можна відшукати ще у сарматській добі. Серед виробів з металу є речі, які знаходять аналогії у виробах майстрів далеко на сході, аж до Сибіру — це спадок тюркських племен, власне хазар. Озброєння, кінська збруя (у тому числі стремена) представляють синтез досягнень кочовиків євразійських степів і їх сусідів доби Великого переселення народів.

Усього пам’яток салтовської археологічної культури відома понад тисячу, з них декілька сотень — на території Краю. Це залишки городищ і замків, (у тому числі і з кам’яними укріпленнями), поселення і могильники, а також скарби. Приналежність тих або інших старожитностей певним народам, що входили до складу хазарського каганату часом вдається встановити. Особливо помітні відмінності у поховальному обряді. В першу чергу це стосується влаштування могил.

Археологи, які вивчали в першу чергу поховальні комплекси, запропонували виділити декілька локальних варіантів салтовської культури. Один з них знаходиться у Криму, інший — в Приазов’ї, ще один займає землі по Сіверському Дінцю. Можливо, вони відповідають племінному (і частково адміністративному) поділу цієї частини каганату.

Нащадки сарматського племені

В околицях великих селищ часом знаходять окремі кладовища, кожне зі своїм ритуалом. Коли було знайдено поховання у катакомбах поблизу Харкова, в с. Верхнє Салтове, дослідники одразу ж звернули увагу на дві обставини. Перша — аналогічні могили були розкопані на Північному Кавказі, де їх пов’язують з аланами. Там же знаходила аналогії кераміка сірого кольору, виготовлена на гончарному крузі. Розташування могильників салтовської культури, згаданих у тексті

Число катакомб, досліджених лише на могильнику поблизу Верхнього Салтова, складає вже кілька сотень(а загальна кількість, на думку дослідників, досягає мало не 45000). Потрапити всередину поховальної споруди можна було по коридору — дромосу, який часто влаштовували з боку схилу балки, уздовж якої розташовувався могильник. Якщо спуск був дуже крутим, вирізували східці, прямо в глині. Наприкінці дромоса владнували підземну камеру — катакомбу.

Вхід до неї закривали каменями, або ж виготовленою з дерева заслінкою — «дверима». Лаз робили досить вузьким — наприклад, 0,4´0,5 м. Коридор, а у деяких випадках і саму катакомбу, щільно забивали землею. Такий об’єкт виявити не так те просто. Проте деколи склеп-катакомба перетворювалася на родинну усипальню — там знаходять останки декількох небіжчиків. Висота катакомби досягала півтора і більше метрів, а розміри — 2,5´1,5 м. Чимось ці споруди нагадують склепи у гірській Тавриці.

У могили ставили переважно глеки, зате на поселеннях було знайдено досить різноманітний посуд. Глек був, як правило, в головах небіжчика. Окрім посуду, у похованнях знайшли різноманітні прикраси — намиста з кольорових каменів і скла, бронзові або срібні дзеркала, литі вироби з бронзи, що були в давнину деталями парадних костюмів.

Оскільки усі ці ажурні вироби, зв’язані ланцюжками, були знайдені поряд з похованими, то з’явилася можливість встановити, як їх носили. Виявилося — при поясі. Оскільки давній костюм не передбачав наявності кишень, багато дрібних предметів носили на в’язці, утримувані безліччю ланцюжків — такий собі величезний брелок, але не лише з ключами. Траплялося, небіжчики були забезпечені монетами. Переважають срібні диргеми з території арабського халіфату, карбовані у VIII—IX століттях. Одначе велику частину блискучих срібних кружечків використовували, як складові частини прикрас. Для цього в них пробивали один або два отвори. Збереглися часом навіть дротяні кільця, що сполучали між собою монети.Предмети з поховання салтовської культури VIII-IX ст.

На деяких кістяках знаходять чисельні бронзові аденофори-брязкальця. Їх нашивали на одяг. Завдяки оксидам металів збереглися рештки древньої тканини. Серед них було визначено навіть виготовлений у далекому Китаї шовк, як на ті часи — предмет розкоші. Жіночі поховання супроводжують намиста, виготовлені з кольорових каменів і скла, срібні і бронзові скроневі кільця, браслети.

У катакомбних могильниках були знайдені поховання воїнів. Їх супроводжувала зброя, найчастіше — масивні бойові сокири, деколи шаблі, а також залишки поясів, прикрашені накладними бронзовими, срібними (залежно від рангу і заможності власника) накладками. Часом поруч виявляли поховання бойового коня, залишки збруї.

Серед знахідок звичайних залізних стремен звернули на себе увагу вироби, безнадійно зіпсовані ще у давні часи. Наприклад, в одному випадку стремена були зім’яті і скручені ледь не «штопором». Трапляються також зігнуті мечі і зламані шаблі. Такий звичай ритуального пошкодження речей пов’язаний із давньою традицією кочових народів ушкоджувати особливо небезпечні вироби з набору поховальних дарів — а це у першу чергу зброя і деталі військового спорядження. Робили непридатною до вжитку не лише зброю або збрую — деколи зламаними знаходять і металеві люстерка.

Сусіди-булгари

Не всі нащадки підданих великого хана Кубрата2 вирушили шукати щастя у інших краях. Частина з них, як і раніше, кочувала собі на степових просторах. Їм, здається, і справи не було до суперечок володарів. Хто б не був головним там, нагорі, життя у степах корінним чином це, зрештою, не змінювало. Взимку треба було переганяти отари і табуни на південь, на узбережжя Азовського моря або до Таврики, спекотного літа — поквапитися перекочувати до ще не вигорілої трави на північних пасовищах у долині Сіверського Дінця або ж Дніпра.

Знахідка з булгарського поховання. Салтовська культура VIII-IX ст.Поблизу зимових і літніх стійбищ, а також міст і селищ, археологи знаходять чисельні поховання не дуже заможних кочовиків. Вони ховали небіжчиків в ямах, тому у археологічній літературі можна зустріти вираження «ямні могильники». Ясна річ, прямого відношення до давньої ямної культури бронзового віку подібні могильники не мають, хіба що знаходяться майже у тих самих місцях. Масштаби деяких некрополів вражають. Вважають, що площа Нетайлівського могильника могла складати близько 14 гектар, і було там до 15000 поховань! Це і не дивно — адже і Нетайлівський і Салтовський некрополі розташовані в околицях величезного міста3.

Дослідники звернули увагу на те, що у могилах часом людські кістки лежать далеко не у анатомічному порядку, деяких частин взагалі не вистачає. Було висловлено припущення, що спочатку небіжчика залишали чи то на поверхні, чи то у не засипаній до кінця могилі, а потім поверталися і завершували обряд.

Інвентар цих могил скромніший. Посуд переважно «аланського» виробництва — невеликі глеки, хоча трапляється ліпний посуд. Бронзове литво — з того ж джерела. Є поховання воїнів. Лише споряджені вони не так поважно, замість коня часто знаходять лише череп і деякі кістки. Пояси скромніші, хоча трапляються і досить пристойні. Можливо, вони належали старійшинам, видатним воїнам.

Жіночі прикраси здебільшого простенькі, деякі просто скручені з відрізків дроту. Цікаво, що знаходять також жіночі прикраси, схожі на ті, які були поширені у сусідів-слов’ян. Може, і частина жінок була якраз звідти, з племен мешканців півночі, радимичів, в’ятичів і інших. Схоже на те, що життя рядових кочовиків — булгар виглядала навіть у часи розквіту держави хазар не надто заможною.

1                    Подробиці у праці: О. В. Комар. Населення степів Північного Причорномор’я VI — початку VIII ст. — К., 2002.

2          Про хана Кубрата і Велику Болгарію в розділі: «Булгарія у Понтійських  степах».Докладніше про давнє місто у розділі: «Про поселення Хазарії»