Розділ 22. КАГАНАТ
НАБІРАЄ СИЛУ.

КАГАНАТ НАБІРАЄ СИЛУ.

Хазарський каганат помітно відрізнявся від держави гунів і навіть авар. На заміну банальному грабунку та здирництву постала державна машина, у якій було визначено місце та призначення і обов’язки кожного підвладного племені. Виникли міста, розвинулися ремесла, торгівля набула небачених раніше масштабів. Відтак впродовж життя лише кількох поколінь Хазарія настільки посилилася, що понад століття змогла досить успішно протистояти численним і згуртованим ворогам, серед яких опинилася така потуга, як Арабський халіфат.

Стосовно слов’ян каганат проводив не надто добросусідську політику і примусив до сплати данини ті з них, які мали нещастя потрапити у сферу його впливу. Однак не слід забувати і про те, що коли б не Хазарія, то перед князем Володимиром (і Руссю в цілому) наприкінці Х ст. питання вибору віри вже не стояло б так гостро. Та й сам Володимир ібн Святослав мав би іменувати вже не князем, а еміром або султаном Київським1.

З іншого боку не без участі каганату слов’янські племена було втягнуто у торгівлю зі Сходом, перейняли у войовничих сусідів дещо з числа корисних технологій та навичок — від виробництва посуду до військової справи. Відтак роль хазар та створеної ними держави у історії Русі не така вже однозначна, як частенько вважають.

Між перемогами і поразками

Висновки стосовно належності Глодоського та Вознесенського «скарбів» тюркській частині населення хазарського каганату виглядають цілком обґрунтованими. З іншого боку, красивий клинок, та до того ж виготовлений візантійськими майстрами, з не меншим успіхом могли використовувати представники інших племен і народів. Однак саме хазари до кінця VII ст. підпорядкували собі населення на значній території Краю — і у степах, і у Тавриці і навіть частину слов’янських племен. Навряд чи усі вони виключно добровільно увійшли до складу новоутвореної держави, брали участь у війнах, які вели її правителі або платили данину, навіть по «білці з диму».

Домогтися і підпорядкування, і данини можна було лише силою зброї. Про те, що хазари цього досягли, відомо. Щоправда, джерела замовчують те, це сталося, з каганів (або їх найближчих родичів) водив кінні загони на землі Краю, аби привести до покори сіверян або полян. Можливо, з епохою первинного завоювання, становлення держави хазар пов’язані згадані вище комплекси, що через непорозуміння отримали найменування «скарбів». Правителі Хазарії заплатили свою ціну, можливо навіть кров’ю, за поширення і зміцнення влади роду Ашинів. Можливо, деякі з скарбів зв’язні з протистоянням спадкоємців хана Кубрата і хазар. Хазарський каганат і його сусіди у VIII - на початку ІХ ст.

Адже відомо з письмових джерел, що останні переслідували булгар Аспаруха аж до Дунаю. Для цього вони мали б перетнути усі степи Краю і пройти поблизу місць, де через сотні років знайдуть деякі з «скарбів». На своїх войовничих сусідів і потенційних союзників візантійці звернули увагу і поспішили залучити їх до спільних походів, які спочатку виявилися дуже навіть успішними.

Втім, вдалий похід проти Ірану та його розгром в 628 року2 призвів до найнесподіваніших для переможців наслідків. На історичну арену виходять араби, які незабаром змусили ромеїв пригадати про старих союзників-хазар. І не просто пригадати, а почати регулярно відправляти у далекі степи відповідні дари.

Отже, підпорядкувавши і обклавши данню мешканців Краю, хазари зайнялися війною з арабським халіфатом. Це заняття спочатку приносило чималий зиск, не рахуючи дарів від союзної Візантії. Ті війни майже на століття привернули на себе значні сили (і найкращих полководців)халіфату, водночас центр держави хазар опинився поза межами Краю. Боротьба трьох імперій — Візантії, халіфату і каганату із змінним успіхом тривала на Кавказі, у Малій Азії, Північній Африці, на островах Середземного моря.

У період, що минув між вступом каганату до війни з халіфатом (що виявилася непередбачувано тривалою і руйнівною) та його поразкою, у східних слов’ян з’явився цілком реальний шанс (а головне — дорогоцінний в такій ситуації час) об’єднатися перед небезпекою, відбудувати укріплені міста, об’єднатися у щось більше, ніж відомі нам по літописах племінні об’єднання — вождівства полян, сіверян, древлян, уличів, тиверців. Наприклад, в таку державу, якою буде Русь столітті так у десятому від Різдва Христова. Одначе все обернулося по-іншому.

Відродження

Після поразок і втрати земель на Кавказі правителі каганату звернули свої погляди на північ і захід, в тому числі до слов’янських земель. Війна з халіфатом закінчена, час відновлювати економіку колись могутньої держави, обживати північно-західні кордони і налагоджувати взаємовигідну торгівлю зі Сходом.

Вістря списів. Салтовська культура, ІХ-Х ст.Опісля невдалих воєн багато з хазар і їх підданих прийняли іслам. Величезне мусульманське кладовище тієї епохи всього кілька років тому було знайдено поблизу Сидорова городища в Донецької області. Хто знає тепер, як називали тоді це місто його мешканці? Серед жителів подібних міст, переважно представників племен алан і булгар, було немало умілих ремісників. Багато хто переселився сюди з передгір’їв Кавказу, облаштувавши на новому місці своє господарство. Так з’явилися багато нових поселень і міст з матеріалами салтовської культури.

Саме на цих переселенців і розміщені в укріплених пунктах гарнізони могла розраховувати Хазарія у війнах на сході і на заході. Вони стали далеким тилом каганату, дістатися до якого полководцям халіфів було майже неможливо.

Тут розселилися алани і булгари, які могли виставити чимало кінних і піших воїнів в повному озброєнні, захищених обладунками, з луками, списами, мечами і бойовими сокирами. За розрахунками дослідників загальна чисельність такого ополчення могла сягати десяти—двадцати тисяч. Замало, аби воювати проти армій халіфату, але цілком достатньо, аби обороняти фортеці і вести війну на комунікаціях. Супротивник, що необачно пішов би у степи, які колись належали «непереможним скіфам», ризикував сповна розділити сумну долю царя персів, Дарія І Гістаспа3.

І тим більш цих збройних сил цілком достатньо, аби підпорядкувати і тримати в покорі розташовані в межах досяжності племінні союзи сусідів-слов’ян і змусити їх платити дань. Так алани та і булгари, які проживали на північно-східній околиці каганату, стали для слов’ян (точніше, для їх майбутніх літописців) «тими самими» хазарами. Точнісінько так, як і анти і готи свого часу ставали «гунами» для своїх сусідів.

На випадок, коли слов’яни об’єднаються або ж з’явиться новий, невідомий і сильний противник, за підтримки держави будували фортеці з кам’яними цитаделями, здатними такого ворога затримати. Дорога з півночі по Дінцю і Дону була перекрита надійно: не даремно варяги на чолі з Аскольдом і Діром, а потім і Віщим Олегом з’явилися під стінами Києва, а не Салтовського городища, що перекрило непроханим гостям з півночі шлях по Сіверському Дінцю.

 У володіннях (у тому числі і на землях Краю) хазар було встановлено певний порядок військової служби і збору податків. Головними завданнями мешканців «салтовських» городищ і фортець були охорона кордонів і збір данини з навколишніх племен. За порядком від імені кагана стежили намісники. Їх іменували тудунами. Особливо часто у історичних хроніках згадується такий намісник, що діяв у Тавриці, по сусідству з візантійськими володіннями.

Тонкощі східної торгівлі

Під час розкопок могильників і навіть поселень на землях Краю археологи знаходять чимало карбованих у Халіфаті монет — срібних диргемів. Знаходять їх і у скарбах. Трапляються такі монети також далеко на півночі, навіть у Скандинавії. Цікаво уявити собі подорож, яку зробило це срібло, прикрашене незрозумілими пересічним мешканцям Півночі арабськими письменами. Місцеве населення охоче використовувало такі монети як прикраси — деякі мають по два, а то і по три отвори. Після часів римських денаріїв саме диргеми із земель халіфату забезпечили сріблом Європу.

Амфора, привезена на поселення салтовської культури з ТаврикиОднак який товар могла запропонувати розорена війною Хазарія (не кажучи про решту Європи) на багатолюдних ринках Дамаску і Багдаду, цих казкових базарах доби «Тисячі і однієї ночі»? На ринках, завалених товарами місцевого виробництва або звезеними туди зі всього світу відважними і заповзятливими Синдбадами-мореходами? Мабуть, лише хутра, сильних рабів і красивих рабинь з сусідніх країн. Товар ходовий і прибутковий, навіть надприбутковий — ще з часів непереможних скіфів.

Поляни і сіверяни, що так і не здужали об’єднатися навіть перед наступом ворога, поступаючись державній потузі каганату, ще років сто з лишком платитимуть дань «по білці з диму». Причому білками справа навряд чи обмежиться. Торгівля хутром у Багдаді, звичайно, річ вигідна. Але є не менш ходовий, живий товар. Будуть раби і рабині з Півночі йти на ринки Багдаду і Дамаску в обмін на дзвінке срібло. Воно осідатиме у скарбниці каганів Хазарії, їм платитимуть воїнам і ремісникам за послуги і товари.

У арабських та персидських письмових джерелах того часу можна знайти такі терміни, як «саклаб» і «сакаліба». Одні дослідники вважають, що йдеться про рабів, приведених з півночі взагалі. Інші — що давні автори мали на увазі саме слов’ян. Вони доводять, що термін було запозичений з грецької мови. Адже араби мали можливість познайомитися із слов’янами ще у Малій Азії, де якесь їх кількість була розселена серед грецького населення — для охорони кордонів Візантії4.

Сталося це якраз у VII столітті, напередодні появи арабів в цьому регіоні. Як завжди важливий контекст, у якому використано слово «сакаліба», оскільки мова може йти про раба або ж представника певного етносу (або території). Однак подібна тенденція у словотворенні сповна змальовує ситуацію.

Слідує, проте, відзначити, що невільничі ринки, судячи з усього, знаходилися за межами північно-західної Хазарії, на Волзі і в Криму. Що і описали всюдисущі і допитливі арабські купці. Місцеві власті присікли торгівельну активність русів, що спеціалізувалися на работоргівлі.

На Сіверському Дінці і на Доні йшла зовсім інша торгівля. Тут продавали і купували продукти хліборобства і тваринництва, вино, вироблене у Тавриці, нехитрі ремісничі вироби. Можна сказати, що були відновлені торгівельні шляхи доби розквіту Боспорського царства. Монет тут знайдено відносно небагато, більшість — у складі прикрас, так що переважав, мабуть, традиційний обмін товарами.

Хазари і Київ

Того року, коли на берегах Дніпра урочисто відзначали 1500-річний ювілей Києва, було опубліковано переклад документу, який дослідники іменують «Київським письмом»5. Його виявили серед рукописів ще років ще за сто до того (а саме 1896) серед давніх паперів та пергаменів, привезених до Британії з Каїра6. Автори публікації вважали, що їм до рук потрапив найдавніший документ, написаний у стінах славного граду Кия. На початку цього послання були наступні слова: «Ми сповіщаємо вас, громада Києва, про справу, що турбує нас», а на самому листі нібито стояла «віза» хазарського посадовця, зроблена рунами!Схема місця знахідки і посудина салтовської культури з поховання, знайденого навпроти Володимирської гірки у Києві (за І.М. Самойловським)

Фахівцями, які готували до видання і вивчали цей лист, було зроблено надзвичайно цікавий висновок. А саме, що хазари управляли Києвом задовго до появи русів, більше того, ймовірно, саме їм і належить честь заснування цього міста не раніше першої половини IX століття, тобто десь між 800 і 850 рр. І насправді, адже відомо, що поляни платили хазарам дань ще у другій половині IX століття. Збирачі тої данини цілком могли жити у великому місті, яке вони ж і заснували в якості форпоста могутньої хазарської держави у диких і ворожих слов’янських землях.

Археологи та історики дружно розкритикували ці, а також що інші супутні висновки7. По-перше, заявили вони, матеріальні сліди «присутності хазар» у Києві мінімальні. Насправді, якщо мати на увазі знахідки предметів салтовської культури, то виявлено їх і насправді небагато. Є знахідки типових для салтовської культури намист, і навіть кераміка.

Наприклад, салтовська посудина була знайдена у похованні, розкопаному на мису, розташованому напроти Володимирської гірки8. Вона стояла біля голови свого господаря, якого співвітчизники поклали до звичайної ями. А на черепі похованого, за визначенням авторів розкопок, було помітно слід від удару шаблею. Щоправда, не це поранення звело до могили володаря салтовського глека. Ким він був? Булгарським (обряд поховання схожий) або ж аланським купцем, що проживав в Києві, або ж торговцем з Подолу, що ризикував вести справи на Сході? Про це можна лише висловлювати припущення. Всього тут знайшли 35 давніх поховань, одначе салтовська посудина була лише у одному. Знаходився цей некрополь якраз напроти гирла річки Почайни, в якому колись було одне з міських торжищ. Отже версія стосовно поховання тут купця не виглядає надто невірогідною.

Однак чи правомірно пов’язувати предмети саме салтовської культури із слідами перебування у Києві хазарських чиновників, а також хазаро-іудейської громади, представниками якої були відправники «Київського листа»? Адже утворення салтовської культури археологи зв’язують, перш за все, з аланським і булгарським (протоболгарським) населенням східних областей України. Культура правлячої еліти могутнього каганату, хазар, взагалі-то мала дещо інший вигляд. Те ж саме можна сказати і стосовно представників іудейської громади. Переконливі сліди перебування в місті тих і інших не було виявлено взагалі. Відтак довести, так само як і спростувати присутність у Києві хазар за допомогою винятково археологічної аргументації надто складно.

Прискіпливіше вивчення «Київського листа» також показало, що висновки стосовно хазарів-засновників, схоже на те, передчасні. Навіть твердження про те, що лист написано саме у Києві — і те було піддано сумніву. І насправді, наведений е зворот «повідомляємо вас, громада Києва» не означає, що документ написано саме у вказаному місті.

Але найсерйозніший аргумент «проти» — це зміст листа в цілому. Адже місцева громада просить єдиновірців допомогти бідному купцеві Мари Яакову бен Ханнуки зібрати 40 монет, аби він міг розрахуватися з боргами. А то знову прийдуть злі люди від місцевого правителя і закують бідолаху у залізні кайдани. Сорок монет — сума на перший погляд чимала — 945 року, наприклад, 10 монет давали за молодого раба. Дзеркала. Салтовська культура, ІХ-Х ст.

Однак громада купців, що займаються подібним бізнесом (а про цю спеціалізацію відомо з візантійських джерел) повинна була б мати у своєму розпорядженні чималі ресурси, де б вона не жила — чи то у Києві чи то у Херсоні. Нагадаємо, лист знайдено в Каїрі. Саме туди занесло бідного Мар Яакова у пошуках злощасних 40 монет! На перший погляд, до володінь хазар на Волзі було набагато ближче, ніж до північного побережжя Африки.

Вважають, що таке відношення до неплатоспроможного боржника швидше за все могло бути можливим для періоду домінування у Києві русів, аніж хазар. Вони ж, руси, могли перекрити дороги на схід. Ось тоді і склалася ситуація, коли до Каїра з Києва було потрапити куди легше (і безпечніше), аніж до столицю каганата — міста Атіль, розташовану набагато ближче, на берегах Волги.

Отже історія з хазарами, які нібито для забезпечення збору данини і торгівлі заснували Київ, виглядає на разі не надто переконливою. Навіть виявити сліди збирача данини — тархана навряд чи вдасться, перебираючи виключно археологічні знахідки. Навіть вони неоднозначні. З літописних історій, які висвітлюють взаємини полян з хазарами ми вже наводили ту, яка оповідала про данину мечами, а також її трактування Нестором-літописцем. Проте є і інша, сучасна інтерпретація цього епізоду, згідно якої виплата данини мечами, — то лише свідоцтво роззброєння кожного «диму» (і полян в цілому) переможцями-хазарами.

1                  ­­­­­­­­­­­­­­­­Подібна можливість розглянута у книзі: А. М. Буровский. Несбывшаяся Россия. — М., 2007.

2                  Про це мова йшла у розділах: «Булгарія у Понтійських степах», а також «Обри та слов’яни»

3                  Детальніше про скіфоперсидську війну у книзі: М. Відейко Від Трипілля до Антів. — К., 2008. — Розділ «Слава непереможних».

4                  Докладніше про це у розділі: «Від Украненланду до ХіснАсСакаліба».

5                  Документ з перекладом та коментарями було вперше видано Н. Голбом та О. Прицаком у 1982 р., а російською — у 1997: Голб Н., Прицак О. Хазарскоеврейские документы Х века// Москва—Иерусалим, 1997.

6                  Історія пошуку та знайдення давніх рукописів з Каїру Соломоном Шехтером детально описана у книзі: Л. Дойель Завещанное временем. — М., 1980. — С.413—443.

7                  Наприклад, П. П. Толочко. Миф о хазароиудейском основании Киева// Київ і Русь. — К., 2008. — С. 47—56; також див. А. А. Тортика. СевероЗападная Хазария в контексте истории Восточной Европы. — Харьков, 2006. — С. 171—182.

8                  Повідомлення про розкопки опубліковано: І. М. Самойловський. Слов’янський могильник у Києві над Дніпром// Археологія, 1950. — Т. ІІІ. — С. 179—184.