Розділ 12 ОСОБЛИВОСТІ
ЕКОНОМІКИ І ПОЛІТИКИ НА РУСІ

Розділ 12

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ І ПОЛІТИКИ НА РУСІ

Іноземців на Русі дивувало все: житла, одяг, напої та звичаї людей. Що вже казати про економіку та політику, надто на етапі становлення державності. Українцям, яким довелося пережити подібний історичний процес впродовж останніх десятиліть, мають бути близькими та зрозумілими економічні та політичні реалії давно минулих часів.

Формування нової суспільної еліти, перебудова економічної системи, податків (не згадуючи про безперервні походи, війни, нашестя ворогів) — у часи Віщого Олега, Ігоря та його нащадків Русь перебувала у стані безперервного державного будівництва. І часом саме життя, причому іноді досить жорстоко диктувало можновладцям правила поведінки.

 

Жертви податкової війни

Схема розташування Іскоростеня і КиєваЗ певної точки зору те, що відбувалося на Русі з другої половини ІX та впродовж першої половини Х ст. можна було б назвати податковою війною. Князі та їх оточення вело її з виробниками матеріальних благ — переважно мешканцями сільських поселень. Як правило, перевага була на боці влади — списи та мечі дружинників тоді були головним аргументом при визначенні як розмірів, так і періодичності збирання податків, або ж данини за термінологією того часу.

Питання стосовно данини ставилося прямо і цілком зрозуміло, як і у наші часи. Вже 1100 років тому Віщий Олег звернувся із одвічним питанням до полян, сіверян та радимичів: «кому платите?». І сам, як заведено у подібних випадках, дав відповідь на те, що слід робити далі, тобто платити данину йому, а не якимось  там хазарам. Успішна військова акція проти хазар розставила останні крапки у визначенні того, кому відтепер належить данина — похідний вираз від слова «давати». Давати слід було тому, у кого під орудою більша і потужніша дружина, орда, армія — одне слово, достатньо потужне військове формування.

Зауважимо, що за минулі століття принизливий зміст слова «данина» був дещо призабутий. Його навіть почали застосовувати у пишних зворотах на зразок «віддати данину поваги». Те, що наприкінці ХХ ст. це слово на теренах Краю повернуло собі первісний зміст, лише зайвий раз характеризує  цей історичний період.

Однак склад данини, а також сам процес її збору на Русі мав істотні відмінності. Вважають, що цей процес на початковій стадії відбувався при безпосередній участі першої особи в державі. Взимку, по руслам замерзлих річок, як по дорогам, можна було дістатися найвіддаленіших місць навіть у зарослих найгустішими лісами місцевостях. І коли у селищі з’являлося кінне військо, починався збір данини. Цей процес, який тривав приблизно з кінця листопада по квітень, отримав навіть особливу назву — «полюддя», тобто ходіння по людям.Збір данини дружинниками Ігоря. Справа зображено книязя, якому підносять хутро, яким данину мали сплачувати дрівляни ("по білці з диму"). Мініатюра із Радзивіллівського літопису ХV ст.

Збереглися офіційні дані стосовно встановлених податків «з диму», тобто з господарства. У землях древлян він сплачувався хутром — одна білка з господарства, у сіверян платили сріблом — монету з диму. Хутром, до речі, брати було вигідніше, бо за одну шкірку можна було виручити десь на Сході вже кілька монет. Ясна річ, що до цього списку додавали припаси, необхідні для утримання князя та дружинників (і їх рідні) як впродовж полюддя, так і решту часу.

Проблема полягала в тому, що ані князь, ані особи, уповноважені ним на збір данини (або такі, що оголосили себе збирачами на власну руку), насправді не були обмежені у своїх діях жодними правилами. Окрім того була складова данини, про регламентацію якої мовчать усі літописи та хроніки. Хоча з іншого боку серед експортного товару, який надходив із Русі на різні ринки вона згадується регулярно. Це — «челядь», тобто раби. І це був найцінніший і найвигідніший товар, який тільки могла запропонувати сусідам еліта Русі, яка контролювала і очолювала міжнародну торгівлю.

Ці камені вважають залишками палацу княгині Ольги у давньому Києві. Їх виявили неподалік від язичницького жертовника на теріторії давнього міста. Можливо, саме звідсі вирушив князь Ігорь у фатальний похід за древлянською даниноюТобто кожен похід-полюддя завершувався відправкою до Києва не лише обозів з хутром, медом та харчами. Їх супроводжували сотні, а може і тисячі невільників різної статі та віку. Якщо у випадку з зерном, воском і медом, навіть хутром аборигени могли розпрощатися без особливих емоцій (ліс великий, бджіл та білок у ньому вдосталь, хліб ще виростимо), то «жива данина» навряд чи сприймалася спокійно. І князь, і його соратники регулярно ризикували життям.

Неминучим був день, коли жертвам «податкової війни» увірвався б терпець. Однак жертвою цієї неоголошеної війни 945 року від Різдва Христова став сам великий князь Ігор Рюрикович. Напевне, не було поруч розумного Віщого Олега, який би пояснив, що погано збирати з древлян данину двічі. Та мудрого опікуна давно вже не було поруч.

Сам Ігор вже розміняв на той час, якщо вірити літописним датам (882р. — перша згадка про нього, як дитину), сьомий десяток і піддався на умовляння власних вояків піти та позбирати ще трохи. Можливо, ця порада була не випадковою, а являла собою цілком сплановану провокацію: попередити древлян про похід князя із «малою дружиною» було нескладно. Князя теж можна було зрозуміти: тільки-но «люди роду руського» уклали чергову вигідну торгівельну угоду з Царгородом. Отож вирушати на торги слід з якомога більшою кількістю «живого товару», який дає найбільший прибуток.

Показова розправа древлян із великим князем Ігорем (прив’язування до вершин дерев) та знищення частини його війська, описане у літописі, напевне була обумовлена саме цією складовою київської данини. Може місцева еліта, згадані в угоді «князі руські» подивилася і подумала: а якщо великий князь все забере собі? "Княгиня Ольга зустрічає тіло князя Ігоря, вбитого дрівлянами". Незавершена картина художника В.І. Сурікова, 1909 р.

До речі, є думка дослідників, яка ґрунтується на аналізі археологічних джерел та на певному тлумаченні відомих літописних повідомлень, що у древлянській землі влада (і відповідні прибутки) на той час була поділена між місцевою елітою та дружинниками, посадженими тут для контролю ще Віщим Олегом. Про цю обставину, на їх думку, свідчать знахідки як у самому Іскоростені, так і інших городищах древлян речей скандинавського походження, а також з Прибалтики, в тому числі зброї, прикраси, побутові речі. Це може розглядатися, як наявність тут «дружинного контингенту», колись навербованого Віщим Олегом у інших місцях, ніж військовий ескорт спадкоємця великого князя Рюрика1.

Якщо це так, то у древлянській землі археологи мають виявити щось подібне до «острова русів» на Чернігівщині2. Через ці краї проходили не менш важливі торгові шляхи на захід, до Європи, і ці шляхи працювали до приходу русів. Про це свідчить, між іншим, знахідка ювелірної прикраси, яка потрапила до древлянського Іскоростеня з далекої європейської держави слов’ян — Великої Моравії.

У будь-якому випадку мала місце ще й конкуренція за прибутки. А вони навіть за сучасними мірками були досить значні. Підраховано, що загальний оборот пов’язаної із діяльністю русів торгівлі лише зі сходом сягнув 1,5 млрд диргемів. У перерахунку на сучасний курс це становить близько 5 млрд. доларів США, з них щонайменше 3,3 «осіло» на Русі3. А приблизно половина цих коштів припадає на час розквіту торгівлі у першій половині Х ст. Ясна річ, що за перерозподіл понад півтора мільярда доларів могла точитися кривава боротьба, у якій були задіяні усі — від близьких родичів і дружинників великого князя київського до місцевої еліти слов’янських земель включно.

Можливо, ті, хто спровокував тоді київського князя на необачний похід мав не лише меркантильні розрахунки, але й більш далекосяжні плани. Літопис зберіг відомості про сватання древлянського князя Мала до вдови Ігоря, княгині Ольги. У випадку успіху князь древлян мав стати володарем Русі — за усіма нормами феодального права.

Загибель древлянської землі

Схема розташування давніх укріплень, посадів та некрополів на теріторії сучасного м. КоростеняОднак виявилося, що існують і не менш ефективно діють більш давні норми права, зокрема — закон кровної помсти. Саме за його нормами діяла вдова, мати малолітнього спадкоємця Святослава, княгиня Ольга. Вона не подарувала нічого ані древлянам, ані тим, хто, цілком можливо, за ними стояв. Адже сумна історія князя Ігоря показала київським та іншим русам, як далеко їм до повного панування у Краї. Аби підтвердити свій високий статус вони мали показово покарати тих, хто необачно зазіхнув на владу у Києві, продемонструвати свою потугу не лише древлянам, але й сусіднім племінним княжінням.

Літописні записи про помсту та похід княгині Ольги на древлянську столицю, Іскоростень, виглядають більше як легенда, аніж опис реальних подій4. Недаремно деякі дослідники пов’язували історію помсти із  епічними творами, які лягли в основу літопису. Навіть історію про спалення Іскоростеня за допомогою птахів усі більшість схилна відносити до запозичень з «усної народної творчості».

Однак археологічні розкопки, проведені впродовж ХХ ст., а особливо — у 90-ті роки дали такі вражаючі результати, що надихнули сучасну владу міста Коростеня (на його території знаходилася столиця древлянської землі) на судовий позов до київської мерії з вимогою компенсувати збитки, заподіяні далекого 946 року. Щоправда, самі позивачі згодом зізналися, що розглядають свою акцію більше як піар-проект, розрахований на привернення уваги до проблем «малих міст». «Батьки міста» у Києві в свою чергу намагалися пояснити шановним позивачам, що не вважають себе правонаступниками Рюриковичів, отож за діяння княгині Ольги та її збройних сил не можуть нести жодної відповідальності. І тим більше сучасна громада міста Києва не може бути зобов’язана вирішувати проблеми малих міст, які до того ж давно вже не знаходяться під її прямою юрисдикцією.

Проведені у Коростені розкопки показали, що давній Іскоростень, подібно до Києва тих часів, складався з кількох укріплень та посаду. Виявили залишки чотирьох городищ загальною площею близько 12 га, посад. Як на першу половину Х ст. Іскоростень був не менш значним містом, ніж Київ. У околицях було знайдено також поховання мешканців міста, серед них — досить заможні і датовані тим самим Х ст. Дослідники припускають, що саме вони належали тій древлянській еліті, нащадки якої втягнули своє княжіння у смертельну боротьбу з великими князями Русі. Княгиня Ольга біля стін стародавнього Іскоростеня. На передньому плані зображено довірливих мешканців міста, яки виносять клітки з птахами - данину, яку наостанок зажадала отримати підступна княгиня. Голуби у центральній частині полотна ніби з осудом дивляться на цю справу. Діорама з музею м. Коростеня, створена у 1982 року - ще до останніх археологічних розкопок. Художник А.А. Туранський

Одну з давніх древлянських фортець, зведену на вершечку гранітної скелі, вже у ХХ ст. військові пристосували під командний пункт «лінії Сталіна». У товщі гори було споруджено бункери, які і нині вражають. У часи княгині Ольги Іскоростень не мав у своєму розпорядженні подібних укріплень та зброї. Однак потуга його фортифікацій як на ті часи була не менш вражаючою. І тим більше вони зовсім не були схожі на вали з палісадами з вкритих корою дерев, про які написав автор оригінального дослідження стосовно походження назви міста5. Він мабуть не знав, що для будівництва використовують очищені від кори колоди, інакше хробаки, які живуть під корою досить швидко зіпсують деревину.

Древлянські фортифікатори явно перейшли від спорудження примітивних палісадів-огорож до спорудження справжніх фортець. Після розкопок стало зрозуміло, чому київська дружина (а там мали бути ветерани походу на Константинополь, не кажучи про східні походи) не змогла одразу впоратися із укріпленнями древлян. Городище №1, яке і було запропоновано вважати тим самим градом Іскоростенем, зведене на гранітній скелі, яку нині називають «Червона гора». Вона височить над річкою Уж. Фортеця оперезана ровом шириною 6 та глибиною 2 м.

Його ширина у нижній частині лише 1,5 м. Це така собі лійка з крутими(40—55 градусів) схилами, подолати яку, та ще й під обстрілом захисників фортеці, з ходу досить складно. Про ведення підкопів під укріплення не могло бути і мови.

На краю ескарпу вдалося віднайти рештки стіни, складеної з брил граніту. Простір між нею та скелею заповнили землею, утворивши бойову площадку для захисників, яких від ворожих стріл прикривали дерев’яні заборола. Ворогу, аби дістатися центральної частини городища, слід було б подолати рів, видертися по крутому схилу, видертися на дерев’яні укріплення. Далі йшов ще один ескарп і укріплення на вершині гори. Однак військо княгині Ольги все ж таки наважилося штурмувати городище № 1.

«Речові докази» стосовно того, що подібна спроба мала місце, археологи виявили, розкопуючи давній рів. Там знайшли не лише заіржавілі залишки зброї — вістря списа і стріл. Тут були різні бляшки, які прикрашали пояси та гаманці воїнів, ґудзики від одягу — все, що було загублено або відірвалося від одягу чи спорядження під час штурму. Усі ці речі цілком могли бути складовою екіпірування князівського війська — принаймні подібну фурнітуру та зброю знаходять у «дружинних» похованнях того часу. І ці речі знайдено не лише у рові городища, але й на спаленому посаді. Отже є вірогідність, що і там відбувся бій.

Забудована фортеця була дерев’яними спорудами, які при бажанні можна було підпалити. Що і було зроблено. Знайдено рештки згорілих жител, а серед них — різні речі, які мешканцям не вдалося взяти з собою. Під час колотнечі було загублено чимало коштовних речей, в тому числі жіночих прикрас.

Одним із символів давньої трагедії древлянської землі цілком могла б стати знайдена під час розкопок жіноча прикраса — підвіска із зображенням птаха. Її дужка зламана, можливо на неї наступили, коли коштовна річ (на її виготовлення пішло, напевне, кілька срібних диргемів) впала на землю. Ця прикраса, на якій помітна дія вогню, нагадує також про легенду, згідно якої місто підпалили птахи з прикріпленими до них палаючими фітилями.

Прикраси Х ст. знайдені під час розкопок у Іскоростені - можливо, речі загублені під час трагічних подій 946 рокуІ насправді сталося так, що саме ця археологічна знахідка стала символом давнього міста, який було обрано для того, аби розмістити на монеті, карбуванням якої Монетний двір України відзначив 1300-річчя міста Коростеня. Там пташка зображена трохи нижче панорами сучасного міста. Якщо вам потрапить до рук ця монета номіналом у 5 гривень із серії «Давні міста України», зверніть увагу на це. А також на те, що на звороті монети вміщено знак Рюриковичів — тризуб, який став малим гербом держави Україна.

Навряд чи насправді княгиня Ольга спланувала і виконала хитрий задум з птахами, хоча він дійсно знаходить паралелі у багатьох давніх легендах. Насправді досить було випустити сотні палаючих стріл, прив’язавши до них перед тим бересту. Подібний простий і доступний запалювальний прилад міг бути особливо ефективним після спекотного, посушливого літа, впродовж якого військо княгині тримало в облозі Іскоростень.

Коли стало зрозумілим, що облога не має успіху, було спалене одне з городищ. Археологи звернули увагу на те, що згідно літописного повідомлення, пропозиція капітулювати надійшла якраз після спалення одного з укріплених градів. Сусіди, які спостерігали за вогняною купіллю із заборол решти фортець здалися на милість переможців. Однак і це не врятувало городян від помсти княгині — одних вона наказала вбити на місті, решту — обернути на рабів. Гради ж наказала спалити.

Когось залишили живими і у древлянській землі — аби було кому платити данину. Ту саму, з якої почалася ця сумна історія. Ольга виконала свій обов’язок перед чоловіком, помстилася. Як за законами русів, так і за законами слов’ян. Адже у ті часи кровну помсту у Краї ще не замінили на законодавчому рівні виплатою певної кількості гривень срібла.

На місці цитаделі Іскоростеня після страшної пожежі ніхто не селився. Навіть ім’я столиці землі древлян назавжди зникло з літописів. Життя відновилося на городищі № 3. Але це  місто стали називати вже інакше — «Іскорость».

 

Поштовх до реформ

Військова експедиція, яка довела до завершення справу помсти, не могла вирішити проблем зі зборами данини. Треба було щось робити, аби впорядкувати цей процес. Багато написано про встановлену по тому систему погостів та інші заходи. Про один із них, можливо, свідчить одна із цікавих археологічних знахідок — металеві підвіскибляхи із знаком Рюриковичів. Їх виявлено у різних місцях, як на території Краю, так і за його межами, часом досить далеко. Але усі ці території колись знаходилися під владою великого князя, який сидів у Києві.

Воїни княгині Ольги карають жителів Іскоростеня, які намагаються втекти із підпаленого міста. На вежі, яка символізує це місто, зображено птаха-палія на даху будівлі. Ольга зліва, на троні, лише розводить руками. Мініатюра з Радзивіллівського літопису ХV cт.Висловлено думку, що подібні вироби, зроблені з срібла або бронзи, могли видавати державним збирачам данини. Саме ці речі свідчили усім, що дана особа дійсно уповноважена владою збирати хутро чи срібло з кожного «диму». За особливостями обрисів знаків дослідники намагаються пов’язати вироби з часами правління того чи іншого князя. Датування блях з тризубами — у межах Х—ХІІ ст. Нині відомо вже кілька десятків виробів, які зберігаються у різних музейних зібраннях на території України та Росії. Одна з останніх знахідок трапилася археологам неподалік міста Переяслава-Хмельницького.

І ще одна річ. Можливо, не випадковим був весь подальший життєвий шлях княгині Ольги — від правительки, яка залізом і вогнем згуртувала під владою Києва навколишні землі до Святої, яка прийняла істинного, єдиного Бога. Адже вона прожила довге, важке і  складне життя, у якому було досить діянь, гідних величі київських князів, але, водночас таких, які вимагали покаяння і прощення на небесах. Таким чином діяльність Ольги стала важливою передумовою майбутнього хрещення Русі, а відтак її перетворення на Святу Русь.

 

Тінь древлянської землі над Руссю

Епізоди із візиту княгині Ольги до Константинополя: відвідини імператора та хрещення у присутності імператора. Мініатюра за Радзивіллівського літопису ХV ст.Здавалося, слава і велич древлянської землі, яка мала певні шанси стати на чолі кількох племінних княжінь (цікаво, як би тоді називалася нова держава?), конкурувала з Києвом, була навічно похована у попелі Іскоростеня. Однак природна зміна поколінь привела до наступних змін «роду руського». Не минуло і тридцяти років, як на київський стіл зійшов Володимир, син Святослава. Так, ім’я нового князя з роду Рюриковичів ще звучатиме часом у сагах на північний лад — «Вальдемар», а його сина Ярослава називатимуть «Ярецлафом» або «Яріцлейвом». Це, зрештою, не так важливо.

Найважливішим було те, що матір’ю Володимира була древлянська княжна нехай «лише» ключниця-рабиня при дворі переможниці-Ольги. Пусте, що шлюб той у давні часи законним не вважали — «Вальдлемар на Гардах», а для Краю — Володимир, Володимир Великий (а з часом — і Володимир Святий) мечем довів своє право на батьківську спадщину. Відтак скандинавська лінія в історії Русі і русів ставатиме все тоншою і тоншою, аж поки поступово не загубиться  у лабіринтах історії Краю. Минув час, і навіть древляни стали одним народом із своїми смертельними ворогами-русами.Пам'ятник древлянському князю Малу (а окрім того - діду київського князя Володимира Великого) у Коростені. Напис на постаменті повідомляє, що це "князь Мал, син Нискинії, нескорений патріот землі древлянської. Боровся за незалежність древлян в Х ст."Монумент було споруджено на честь 1300-річчя міста Коростеня 2005 року коштом сім'ї Тищенків. Автор монумента - скульптор І.С. Зарічний

Відтак особливих підстав у сучасної влади Коростеня судитися з Києвом чи навіть Рюриковичами нема. Можна вважати, що певну компенсацію було отримано вже тоді, коли дочка князя Мала стала матір’ю київського князя. Отож стратегічна мета ліпших мужів деревської землі була досягнута: род їх князя таки утвердився на київських пагорбах. Його онук став одним із найшанованіших князів Русі, персонажем билин, які колись звучали від Києва до Новгорода. На його честь нині поставлено храми і пам’ятники як у Європі, так і за океаном. Його зображення карбовано на монетах і друковано на банкнотах України.

Однак у давні часи древлянам і справді перепало. Аби наповнити спустошену землю людьми, Ольга вдалася до переселення частини киян, в тому числі дружинників, на захід, надавши їм відповідні землі. І нині мешканці деяких сіл ведуть свій родовід від дружинників князівських часів. Їм навіть пощастило пережити погром, який вчинили війська Бату-хана на Київщині у ХІІІ ст. Як не дивно, але саме там, на древлянському Поліссі, якраз і слід, мабуть, шукати прямих нащадків справжніх, можна сказати, «корінних киян», далекої, княжої доби.

1          Докладно ця тема розглянута у статті: В Зоценко, Б. Звіздецький Типологія та хронологія артефактів «скандинавського» типу із розкопок стародавнього Іскоростеня//Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ—Х ст. — Чернігів, 2006. — С. 73—89.

2          Докладніше розділ «Острів русів на Чернігівщині».

3          Огляд економічної сторони торгівлі русів можна знайти у книзі: Г. С. Лебедев Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси. — С.Петербург, 2005. — Гл. 8—9.

4          Докладно події розглянуто у статті: П. П. Толочко Коварство княгини Ольги//Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII—X ст.//Київ, 2004. — С. 259—263.

5          Іскоростень — «із кори стіни»