Розділ 16 КАМЕНІ
ОПОВІДАЮТЬ

Розділ 16

КАМЕНІ ОПОВІДАЮТЬ

Камені багато про що можуть розповісти. Одні — тому, що були помічені та описані у давні часи відважними мандрівниками, які дали їм навіть власні імена. Інші — завдяки тому, що на них було вирізьблено написи. На довгому шляху «із варяг у греки» є і перші, і другі. Перші ­— це пороги на Дніпрі, перешкоди на шляху кораблів, створені природою у прадавні часи. Камінь з написом у Краї на разі відомий лише один, проте його «рідні брати», поставлені свого часу далеко на півночі, біля самого початку шляху, також можуть чимало розповісти про відважних людей, які понад тисячу років тому вирушили на Гарди, на Русь.

 

Вони дійшли до Айфора
Схема частини "Східного шляху" з позначенням місця розташування порогів на Дніпрі та островів - Св. Григорія та Св. ЕферіяМарно було б шукати на сучасній мапі Краю міс­це з назвою «Айфор». Вона ні­би вказує на іноземне походження, однак тисячу років тому були подорожні, які називали так один із Дніп­ро­вих порогів. За кіль­ка днів шляху від Воїня (чи Устахольма) купецькі каравани досягали потужної перепони, яку не руки людські, а сама природа звела на їх шляху — Дніп­ровсь­кі пороги. Понад 80 років тому ці небезпечні камені були поховані у величезному водосховищі, глибина якого сягає-де­сят­ків метрів. Будь-які судна нині без перешкод можуть проходити там, де ра­ніше про подібне годі було і мріяти. А перед тим лише відважні лоцмани з по­коління у покоління передавали знан­ня про те, як оминути потужну перепону. Навіть у від­далених від Дніп­ра та Русі краях вчені люди знали про це місце і навіть писали про нього, різ­ними мовами і навіть різними алфавітами.
«Вони дісталися аж до Айфора» — цими словами закінчується напис на рунному камені, зроблений на честь Хравна. Камінь цей було поставлено з наказу Віфіля. Ту саму назву одного з дніпрових порогів занотував Костянтин Багрянородний: «…величезний порог, названий по-росськи Аіфор, по-слов’янськи ж — Неясит, оскільки у каменях по­ро­гу гніздяться пелікани». У більш пізні часи назва ця звучатиме інакше — «Ненаситець». Його вважали одним із найбільш небезпечних місць, отож цілком можливо, що славний Хравн загинув саме десь у цьому місці. Через нього (як і через попередні перешкоди) човни проводили лише після того, як ви­но­сили на берег увесь вантаж.
Можна лише спробувати уявити собі, як роси го­ляка, влізши у спінену воду, міцно тримаючи свої ло­дії за борти, проводять їх між небезпечними каменями, опираючись ша­ле­ній течії. Кілька вправних і дужих чоловіків стають з жердинами у лодії, хто спереду, хто посередині і на кор­мі, аби відштовхнути в разі чого свій ко­ра­бель від скелі. Один невірно розрахований рух (байдуже чий — твій чи товариша у чов­­ні) може скінчитися трагічно. Хтось потрапить між гранітною скелею і бортом важкого корабля, ко­гось підхопить течія. І ця гра зі смертю, описана у того ж Кос­тян­ти­на Багрянородного (а йому, напевно, роз­повіли про це лю­ди бувалі, які не лише ба­чи­ли по­ро­ги, але і вивчили їх імена) повторювалася кілька ра­­зів, з року в рік, десятиліття за десятиліттям. Храв­ну, ма­буть, не пощастило
Ессупі («Не спи»), Улворсі (Островуніпрах), Геландрі («Шум порога»), Аіфор (Неасит), Ва­ру­фо­рос (Вулніпраг), Леанді (Веручі), Струкун (Непрезі)1 — ці пороги слід було подолати, аби досягти «переправи Крарія». У цьому місці, про точне положення якого вчені сперечаються і досі, на подорожуючих чекала нова небезпека: саме тут, як засвідчив імператор, на купців могла чекати засідка печенігів.Так могла виглядати давня лодія, яка ходила по "Східному шляху" - завантажена товаром, але завжди готова до бою
Після того, як щасливо вдавалося оминути стіль­ки небезпек, слід було як слід вшанувати богів. Жертвопринесення роси робили на острові нижче переправи, щоправда Костянтин Багрянородний наводить лише християнське ім’я цього місця — ост­рів Св. Георгія. Нині його називають островом Хор­ти­ця. Так, саме у цьому легендарному місці, яке зараз зна­ходиться чи не у самому центрі величезного міста За­поріжжя зупинялися колись роси та інші по­до­ро­жую­чі по «Східному шляху».
І нині тут росте величезний дуб, вік якого вимірюють у шість сотень років. Біля його предка колись і справляли треби, приносячи у жертву півнів та встром­ляючи навколо дерева у землю стріли. З півнями, до речі, вчиняли за жеребом: саме він визначав, слід птаха зарізати, з’їсти чи взагалі відпустити на волю, збагативши тим і без того фантастичне різ­но­ма­­ніття фауни у дніпровських плавнях. Археологам вдалося виявити сліди перебування людей на острові Хор­ти­ця у різні часи — від мідного віку до середньовіччя. Є на ньому і сліди подорожуючих доби Русі, а з дна Дніп­ра вже піднято кілька мечів того часу.
Аж п’ять їх виявили у 1928 році, під час будівництва Дніпрогесу — чотири цілих мечі й один клинок без рукояті. На клинках збереглися написи ви­роб­ників, тому вдалося встановити, що усі вони франкського походження. Руків’я зроблені десь на берегах Балтики — приблизно у другій половині Х або на початку ХІ ст.
Однак на острові Св. Георгія, чи то Хортиці, подорож по Аустарвегу, ясна річ, не закінчувалася. Попереду, за чотири дні плавання рікою, подорожуючі могли досягти ще одного острова — Св. Еферія. Цей шлях теж не був простим — меч датований Х ст. підняли з дна річки неподалік гирла.


Найсхідніший рунний камінь
Рунний камінь з острова Березань, знайдений під час археологічних розкопок 1904 року Е.Р. фон Штерном - нині експонат Одеського археологічного музею НАН України, поки що єдина подібна знахідка на теріторії КраюВідвідувачі Одеського археологічного музею в одній з вітрин можуть побачити невеликий камінь, на якому вздовж краю з трьох сторін зроблено напис незнайомими літерами. Вони не схожі ані на грецькі написи, ані на монументальні латиною, які можна зустріти у попередніх залах. Деякі літери нагадують-де­рева з гілками. Це — руни, одна з стародавніх пи­сем­них систем Європи, яку нині вживають хіба що для ворожіння. Тому прочитати та перекласти подібний напис зможуть лише нечисленні фахівці.
Цей камінь було знайдено багато років тому на острові Березань, що у Дніпро-Бузькому лимані. Вважають, що саме це місце і називали у часи Аустар­ве­гу островом Св. Еферія. Археологи спочатку шукали (і успішно знайшли) у цьому місці античне по­се­лен­­ня, однак виявилося, що острів люди відвідували у різні часи. Серед цих відвідувачів були такі, що зна­ли рунічне письмо. І мали вдосталь часу, аби зробити напис на обтесаній брилі місцевого вапняку.
Знахідка з Березані (і це відзначено в наукових виданнях) на разі є найсхіднішою з нині відомих. На­пис на камені вже давно прочитано2. Ось переклад: «Гра­ні звів цей пагорб по Карлу, своєму товаришу». При чому тут пагорб, виникає запитання. Проте з опису обставин знахідки відомо, що він по­хо­дить із поховання, зробленого у кур­га­ні. Таких насипів-пагорбів на о. Бе­ре­зань ще на початку ХХ ст. було не один і не два. Отож на острові існувало ціле кладовище.
Від більшості своїх північних «родичів» знахідка з Березані відрізняється відносно правильною формою, яка є прийнятою для середньовічних над­гроб­ків. Вдалося навіть знайти його відповідники у Швеції3. На півдні цієї країни, у провінції Вес­тер­гот­ланд, а саме у при­ході Хаггеслєд виявлено вже ці­лих п’ять по­діб­них (з близько 300 знай­дених у цій міс­це­вос­­ті) каменів. Вони по­в’я­зані із цвинтарями, розташованими не просто на околиці селищ, а біля церков.Рунічний напис з острова Березань; промальовка та транстлітерація латинськими літерами, зроблена Ф.А. Брауном
Вважають, що рунний камінь на Березані також було поставлено на кладовищі, як пам’ятник, можливо, біля збудованого місцевим населенням храму. Отож серед жителів або відвідувачів острова багато сотень ро­ків тому були добрі християни, здатні прочитати напис, зроблений скандинавськими рунами. Мож­ли­во, десь тут ще чекають на дослідників інші подібні знахідки.
Власне, острів вже у Х ст. став яблуком розбрату між Києвом та Конс­тан­ти­но­по­лем. В одній з торговельних угод був особливий пункт, що забороняв русам зимувати на острові — тобто мати там постійну базу. На­явність цього пункту пояснюють по-різному — хто міркуваннями безпеки (військова база під боком дванадцятої фе­ми імперії у Тав­ри­ці), хто бізнес-інтересами ромеїв.
Рунні камені, Скандинавія, Х-ХІ ст.Адже мешканці Хер­со­на непогано заробляли на ри­бі та солі, і тут руси цілком могли скласти їм сер­йоз­ну конкуренцію. Те, що так могло бути, за­фік­сував один з написів на рунному камені. Її ге­рой заробив свої статки, торгуючи сіл­лю. Про те, що руси мали цей важливий продукт під рукою, свід­чать знахідки вирізаних з рогу сільничок, в тому чис­лі і у Воїні.
Описаний вище камінь з Бе­ре­за­ні поки що єдина у своєму роді зна­хідка на території Краю. Однак далеко не поодинокі згадки про Русь виявлено на рунних каменях, які знайдено у Скандинавії. Чи не одразу після досліджень напису з Березані у дослідників виникло питання, а чому ж на Русі невідомі подібні знахідки? Одна з версій: написи були, мож­­ливо — десятки і сот­­ні, тисячі, але ро­би­ли їх на менш тривкому матеріалі, на дереві. І це не пусті мір­кування. Вчені по­си­лалися на опис похорон заможного руса, знайдений у арабських письмових джерелах4. Там йдеться про те, що на могилі-кургані, насипаному на березі іншої великої ріки, Волги, співвітчизники поставили дерев’яний стовп, вирізьбивши на ньому ім’я небіжчика та «конунга русів».
Знахідка з Бе­ре­за­ні — ще одна жива згадка про шлях, прокладений дружинниками та куп­цями тисячу років тому. Однак вони були не першими скан­ди­на­вами, які побували у цих краях. Згадаймо за­дов­го до них прийшли до теплих мо­­рів переселенці з Го­ти­сканд­зи у Скі­фію. Їх діяння у часи згаданих на рун­них-ка­менях Торальда, Го­ді та ін­ших увій­шли до скандинавських саг.


Рунні камені розповідають
Назви цих каменів звучать різними мовами, яки­ми нині розмовляють далекі нащадки вікінгів по-різ­ному: runestones — англійською, runsten — шведською, runesten — датською, runestein — норвезькою. Але в усіх мовах, якими нині звучить на­зва цих па­м’я­ток давно минулої епохи не­змін­ним залишається ко­рінь — «run» — «рун».
Нині складено та видано каталоги рунічних написів та каменів з цими написами. Подібних каменів чимало знайдено на Півночі, у Скандинавії. Там їх у часи вікінгів виготовляли у значній кількості. Адже знайдено їх по всьому світу близько 6000 — і це при тому, що багато великих і маленьких брил свого часу було замуровано у стіни християнських церков. Там їх через століття відшукали поціновувачі давніх написів.
Вважають, що Русь у Скан­динавії називали «Гар­да­ми». Гарди, Гардарика — можна перекласти, як країна міст. Деякі з цих каменів вже перекочували до музейних залів. Однак більшість все ще стоїть посеред полів, під столітніми соснами або тендітними березами.
"Заморськи гості". Картина М.К. Реріха, створена 1901 року. Високий берег із укріпленням містом зображено зліва - отже лодії гостей-купців прямують до Києва, вгору по Дніпру, по високій водіЗ написів на рунних каменях можна дізнатися не лише імена, але й подробиці життя десятків людей, які жили у Х-ХІ ст. Не всім їм посміхнулася доля: одні «померли на східному шляху» — як Торкель та Стюберн. Причину не повідомлено, але з того, що ці двоє були «добрими вої­нами», можна робити певні висновки. Аскель, на честь якого камінь поставили його сини, Хольмфрід та Хе­денфрід, загинув у бит­ві, захищаючи свого конунга або ярла. Ма­буть, Аскель був досвідченим воїном, коли бився у одних рядах поруч з вождем. Гудлейв теж бився у складі дружини і «помер на сході».
Частина написів коротко повідомляє, що камені колись були поставлені на честь такого то, який «загинув на Сході» (або у Гардах). Решта більш оптимістичні — повідомляють, що такий-то «ходив на Схід» чи по Схід­но­му шляху, або у Гарди. Деяким варягам таки вдалося дістатися омріяного півдня, однак не усі звідти повернулися. Один з написів повідомляє про долю Орма і Ормульва, які «померли у греках».
Кілька написів більш докладно висвітлюють статус тих, хто хо­див, загинув и мандрував. У по­дібних випадках йдеться про влас­ників кораблів і навіть воє­на­чальників, імена яких іноді ві­до­мі з інших джерел. Ці люди служили князям у Новгороді-Хольмгарді, Кунігарді-Києві. Явн та Торстейн були найняті якимось кня­зем разом з воїнами, яких вони очо­лювали. Явні не пощастило у Гардах — «він загинув у битві на сході вождь війська, найліпший з співвітчизників».
Були й такі, що здобули на Сході не лише вічну славу, але й багатство. Торстейн, приміром, придбав цілий хутір на кошти, які зумів нагромадити, перебуваючи у Гардах.
Нині відомо кілька десятків рунних написів, що так чи інак­ше стосуються подій на те­ре­нах Краю у Х-ХІ ст., більшість з яких на території сучасної Швеції. Однак ар­хео­логи під час розкопок па­м’я­ток доби Русі на території України лише натрапляють на по­діб­ні знаки, продряпані колись на різних речах — від пряселець до візантійських амфор.
Якщо вірити підрахункам деяких археологів та істориків, прибутки від торгівлі на «Східному шляху» були такі, що цілком могли б навіть сьогодні зацікавити у нашому Краї не лише малий, але й середній, великий, білий, сірий та тіньовий бізнес разом узяті, не кажучи вже про мужів державних. Вплив цього зацікавлення на зовнішню політику держави оцінюють по-різному, однак сумніватися у його наявності не доводиться. Яскравим прикладом його поєднання із амбіціями та харизмою можновладців можна спостерігати у часи князя Святослава.
Дослідники називають роком народження князя Святослава 942-й, тобто за три літа до трагічної загибелі його батька, Ігоря
Княжич ще ди­ти­ною міг стати свідком прибуття до Києва ромеїв, які домовлялися з його батьком, матір’ю, родичами, а також «усім родом русь­ким» про умови взаємовигідної торгівлі. І напевно чув не одну розповідь про довгу та сповнену захоплюючих пригод і небезпек подорож до Цар­го­ро­да-Міклагарда-Конс­тан­ти­но­по­ля. Можливо, саме тоді з’явилася у нього заповітна мрія зробити цей шлях значно коротшим, а відтак значно безпечнішим.

1                    Назви порогів наведено з перекладу трактата Костянтина Багрянородного, у виданні якого можна знайти докладні коментарі з цього приводу.

2                    Розповідь про обставини знахідки, переклад напису, значення: Шведская руническая надпись найденная на о. Березань// Известия императорской археологической комиссии. – С.-Петербург, 1907. – Вып. 23. — С. 66 —75.

3                    Докладніше про Русько-Скандинавські зв’язки вцілому і про цей камінь зокрема: Ф. А. Андрощук  К истории контактов между Швецией и Южной Русью в XI—XII веках//Дьнеслово. – К., 2008. – С.109.

4                    Ибн-Фадлан  Рисала// Древняя Русь в свете зарубежных источников. Восточные  источники. — Хрестоматия. – Том ІІІ. – Москва, 2009. – С. 67—76